Справа № 752/6710/13-ц

Провадження по справі № 2/752/2647/13

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2013 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Полякової Л.В.

при секретарі - Фаренюк А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Голосіївський РВ ГУ Державної міграційної служби у м. Києві про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -

в с т а н о в и в :

у квітні 2013 року позивач звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_2 мотивувала його тим, що вона є одноособовою власницею квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування квартири від 01.07.2011 року (ВРЛ № 550426), посвідченим приватним нотаріусом ОСОБА_4, та зареєстрованим в реєстрі нотаріальних дій за № 2969.У вищезазначеному житловому приміщенні зареєстрований ОСОБА_3.

ОСОБА_3 вже понад два роки фактично не проживає в АДРЕСА_1 та не користуються нею, не отримує поштову кореспонденцію за даною адресою, його особистих речей в житловому приміщенні також немає.

У зв'язку з цим, позивач ОСОБА_2 не має реальної можливості повноцінно розпоряджатися своєю власністю, а це порушує її законні права як власника вищезазначеного житлового приміщення.

Враховуючи зазначене, позивач звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом, у якому просила суд визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

Представником позивача було подано клопотання про розгляд справи без участі позивача, у якій зазначається, що ОСОБА_2 підтримує позов повному обсязі та не заперечує проти прийняття заочного рішення.

Відповідач, будучи повідомленим в установленому законом порядку про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. ст. 169, 224, 225 ЦПК України, вважав за можливе розглянути справу без участі сторін та ухвалити по справі заочне рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2, згідно укладеного договору дарування з ОСОБА_5 (а.с.6-9).

У відповідності до довідки форми №3 від 04.09.2012 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_3 (а.с.5).

ОСОБА_3 фактично не проживає в кв. АДРЕСА_1 вже понад два роки, що підтверджується актами про непроживання громадян (а.с.14-16).

Інтересу до квартири, як постійного місця проживання відповідач не проявляє, комунальні послуги не сплачує.

Перешкод у користуванні вищезазначеною квартирою відповідачеві ніхто не чинить. ОСОБА_3 добровільно визначив собі інше місце проживання. Проте за місцем реєстрації відповідача не було знято з реєстраційного обліку.

Таким чином, реєстрація відповідача за адресою: АДРЕСА_1, перешкоджає позивачці у здійсненні її законних прав, передбачених ст. 391 Цивільного кодексу України, щодо користування та розпорядження своїм особистим майном.

Згідно з ч. 1 ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 2 ст. 317 Цивільного кодексу України на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується та розпоряджається майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

ОСОБА_6 був членом сім'ї дарувальника на момент укладення договору дарування.

ОСОБА_3 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 вже понад два роки, проте відсутня можливість добровільного зняття відповідача з реєстраційного обліку за місцем реєстрації.

Враховуючи зазначене, ОСОБА_2 не має реальної можливості у повній мірі розпоряджатися своєю власністю, а це порушує її законні права як власника вищезазначеного житлового приміщення.

Відповідно до ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_3, не являючись членом родини ОСОБА_2 та співвласником квартири АДРЕСА_1, перешкоджає їй у здійсненні її законних прав, передбачених ст. 391 Цивільного кодексу України, щодо користування та розпорядження своїм особистим майном.

Крім того, враховуючи те, що відповідач вже більше двох років не проживає в квартирі АДРЕСА_1, може бути визнаним таким, що втратив право користування цим приміщенням.

Враховуючи вищевикладене, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 повному обсязі.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позов є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Крімт того, згідно зі ст. 88 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сплачений судовий збір.

На підставі вищевикладеного, відповідно до ст. ст. 41, 47 Конституції України, ст. ст. 316, 317, 319, 321, 358, 391, 405 ЦК України, та керуючись ст. ст. 10, 60, 79, 84, 88, 119, 169, 213, 215, 224-226 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Голосіївський РВ ГУ Державної міграційної служби у м. Києві про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідетнифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстровану за адресою АДРЕСА_1, ідетнифікаційний номер НОМЕР_2 суму судвоого збору у розмірі 114, 71 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку.

Суддя: