АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №22- ц/796/8260/2013

Головуючий у 1-й інстанції - Саадулаєва А.І.

Доповідач - Кирилюк Г.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.

суддів: Панченка М.М., Мазурик О.Ф.

при секретарі Мікітчак А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання кредитного договору недійсним, стягнення збитків та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 26 квітня 2013 року,-

в с т а н о в и л а:

В січні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), в якому просила визнати недійсним та таким, що вчинений внаслідок обману, кредитний договір №15-101/07-А від 18 липня 2007 року, стягнути з відповідача на її користь збитки у подвійному розмірі в сумі 34 870 грн. 64 коп. та моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Свої вимоги мотивувала тим, що 18 липня 2007 року між нею та відповідачем було укладено кредитний договір №15-101/07-А, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти в сумі 39 543 доларів США з оплатою по процентній ставці 9,3% річних. Разом з тим, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», в порушення вимог п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», не надав інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту. Крім цього, останній вніс у договір незаконні умови про встановлення щомісячної комісійної винагороди за надання кредитних ресурсів. Встановлення плати за дії, які банк здійснює в процесі кредитування, є підприємницькою діяльністю, що вводить в оману згідно ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів». Встановлення пені в розмірі 1% за кожен день прострочення, свідчить про порушення принципів справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства. В договорі також закладена можливість нарахування штрафу, не пов'язаного зі збитками. Дії відповідача також є такими, що порушують права позивача, як споживача фінансових послуг. Вказані порушення свідчать про наявність умислу відповідача на обман позивача. Згідно п.2 ст.230 ЦК України сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням правочину. Збитками є незаконна сума нарахованої та сплаченої позивачем комісії за надання кредитних ресурсів в розмірі 17 453,32 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2013 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсним кредитного договору, стягнення збитків та моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2013 року та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог в повному обсязі.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що при ухваленні рішення про відмову в позові судом не правильно застосовано п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», який містить обов'язок банку ознайомити із всіма умовами одержання фінансового продукту перед укладенням договору заради забезпечення свідомого вибору найбільш вигідних умов для споживача. В день підписання договору ОСОБА_1 не було надано «Графіку погашення платежів», в якому була відображена інша процентна ставка в розмірі 14,6% річних. Зазначення в договорі однієї процентної ставки, а в графіку погашення платежів - іншої свідчить про ненадання інформації споживачу, яка необхідна була для здійснення свідомого вибору. На зазначене суд першої інстанції своєї уваги не звернув, чим порушив порядок дослідження доказів та не з'ясував обставин, важливих для правильного вирішення справи по суті.

В судовому засіданні позивачка апеляційну скаргу підтримала та просить її задовольнити.

Представник відповідача Корчук О.В. просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний кредитний договір містить всі істотні умови, передбачені для даного виду договорів. При укладенні договору позивач шляхом вільного волевиявлення підписав оспорюваний договір, чим висловив свою згоду з усіма його умовами, в тому числі на сплату процентів, комісії та штрафу. В додатку №1 до кредитного договору, підписаному позивачем, відображена реальна процентна ставка, яка становить 14,57% річних. Оскільки кредитний договір був укладений між сторонами у повній відповідності з вимогами закону, підстав для визнання його недійсним немає.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та відповідає вимогам закону.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої - п'ятої ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п. 6 ст. 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч.1 ст.628, ст.629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ст.536 ЦК України за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один із оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені в договорі.

Судом встановлено, що 18 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено кредитний договір №15-101/07-А, згідно з умовами якого відповідач надає позичальнику в тимчасове кредитування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 39 543 доларів США з оплатою по процентній ставці 9,3% річних. Кредитні ресурси, отримані позичальником за цим договором, використовуються за цільовим призначенням: для придбання автомобіля. Видача кредитних ресурсів проводиться на підставі письмової заяви позичальника, за погодженням з банком. Позичальник зобов'язується щомісяця, в термін з 1 по 10 число кожного місяця, здійснювати погашення заборгованості по кредитних ресурсах у складі щомісячного Ануітетного платежу, розмір якого за цим Договором становить 643 долари США відповідно до Графіку зниження розміру заборгованості (Додаток №1, який є невід'ємною частиною цього Договору). У складі Ануітетного платежу також сплачуються проценти за користування кредитними ресурсами. Останню сплату позичальник зобов'язується здійснити не пізніше 17 липня 2014 року. Позичальник щомісяця, в строк з 1 по 10 число кожного місяця, сплачує щомісячну комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 379,42 грн. За прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов'язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитними ресурсами. За не надання позичальником банку у встановлені цим договором терміни будь-яких документів, обов'язок надання яких передбачено цим договором, а також за не повідомлення позичальником банку про факти, зазначені у п.5.7 цього договору, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 10% від загальної суми отриманих кредитних ресурсів.

Як вбачається зі змісту спірного кредитного договору, у ньому передбачено всі істотні умови такого виду договору відповідно до вимог чинного на той час законодавства та інших нормативно-правових актів. Укладаючи кредитний договір, сторони дійшли згоди щодо укладання договору на зазначених у ньому умовах, а відтак, з власної ініціативи на момент отримання коштів сторони визначили для себе правила подальшої поведінки.

Доказів того, що спірний договір був укладений без вільного волевиявлення позичальника, останній був обмежений у праві вибору кредитної установи та умов кредитування або наявні інші умови, які є несправедливими, матеріали справи не містять.

Вся необхідна інформація про умови отримання кредиту, тип відсоткової ставки, детальний розпис сукупної вартості кредиту, в тому числі відсоткової ставки та комісійної винагороди тощо, які передують укладенню договору, була надана позичальнику, що вбачається з умов кредитного договору, графіку повернення кредиту.

Доводи апелянта в тій частині, що в день підписання кредитного договору їй не було надано «Графіку погашення платежів», в якому відображена реальна процентна ставка -14,6% не ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах.

Крім того, матеріали справи не містять жодного доказу того, що позивачка зверталася до банку з приводу роз'яснення положень договору, які були їй незрозумілі або за додатковою інформацією щодо умов кредитування.

Остання також не скористалася своїм правом, передбаченим п.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо можливості відкликання згоди на укладення кредитного договору протягом 14 календарних днів з моменту отримання примірника укладеного договору з доданим до нього графіком погашення платежів без пояснення причин.

Відповідно до роз'яснень п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає можливість отримання банком комісійної винагороди за надані послуги, розмір якої встановлюється банком самостійно. Підписуючи кредитний договір позичальник погодився з такою умовою.

Встановлення розміру пені за прострочення повернення та/або сплати кредитних ресурсів та штрафу за ненадання позичальником банку документів, обов'язок надання яких передбачено договором, сторони погодили при підписанні договору, розмір яких не свідчить про дискримінаційність його умов.

При цьому також суд враховує, що відповідно до ч. 3 ст.551 ЦК України передбачена можливість зменшення розміру неустойки у випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Викладене свідчить про недоведеність позивачем умислу з іншої сторони на введення його в оману, щодо обставин, які впливають на вчинення оспорюваного правочину.

За відсутності законних підстав для визнання кредитного договору недійсним суд першої інстанції обґрунтовано не вбачав підстав і для стягнення збитків у подвійному розмірі в сумі 34 870 грн. та відшкодування моральної шкоди.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи і є безумовними для скасування рішення суду, у справі не встановлено.

Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційного оскарження та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову, у зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга позивачки підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: