ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 910/9502/13 06.06.13
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Сай А.С.
розглянувши справу № 910/9502/13
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ізодром»
до товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія
«Еліт Продукт»;
про стягнення 150 000,00 грн.
Представники сторін:
від позивача: Тимошенко В.В., довіреність б/н від 30.05.2013р.;
від відповідача: не з'явився.
обставини справи:
До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Ізодром» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Еліт Продукт» (надалі - відповідач) про стягнення 150 000,00 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору № 193 поставки продукції від 25.03.2013р. у визначений строк не перерахував попередню оплату за товар, у зв'язку з чим позивачем, на підставі п. 8.7. договору, нарахований штраф у розмірі 50% від ціни договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2013р. порушено провадження у справі № 910/9502/13 та призначено її розгляд на 06.06.2013р.
Присутнім у судовому засіданні 06.06.2013р. представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові, та надано витребувані судом докази.
Представник відповідач в судове засідання 06.06.2013р. не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив, проте 05.06.2013р. через загальний відділ господарського суду подав витребувані ухвалою про порушення провадження у справі від 22.05.2013р. документи, за вийнятком відзиву на позов.
Отже, відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 22.05.2013р. було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві.
Відповідачем 28.05.2013р. отримано ухвалу ухвалу про порушення провадження у справі від 22.05.2013р., про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
25.03.2013р. між позивачем (за договором - продавець) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір № 193 поставки продукції, у відповідності до умов якого, продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця товар, іменований надалі «продукція», у номенклатурі і кількості згідно зі Специфікацією, яка є невід'ємною частиною договору, а покупець прийняти продукцію, попередньо оплативши її на умовах договору.
Згідно з п. 2.2 договору, загальна вартість договору складає 300 000,00 грн.
У пункті 4.1. договору сторони встановили, попередня оплата за поставлену продукцію здійснюється на протязі 14 календаринх днів з моменту підписання даного договору в розмірі 100% від вартості продукції у національній валюті України по банківських реквізитах продавця, зазначеним у договорі. Датою оплати вважається дата списання коштів на користь продавця банком покупця.
Пунктом 11.1. передбачено, що договір набирає сили з дати підписання ідіє до виконання сторонами своїх зобов'язань.
Оскільки у визначений п. 4.1. договору строк відповідач не здійснив попередню оплату продукції в розмірі 100% від її вартості, тобто в сумі 300 000,00 грн., позивач звернувся до відповідача з листом за вих. № 223 від 11.04.2013р., в якому просив останнього терміново виконати умови договору та перерахувати визначені договором кошти. У відповідь на вказаний лист відповідач звернувся до позивача з листом б/н від 15.04.2013р., в якому попросив відстрочити термін виконання п. 4.1. договору до 30 квітня 2013 року.
Листом від 07.05.2013р. відповідач повідомив позивача про відмову від договору та просив укласти угоду про його розірвання.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33 ГПК України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На день розгляду справи сторони не надали суду доказів розірвання Договору № 193 поставки продукції від 25.03.2013р. за взаємною згодою, як не надано відповідачем і доказів виконання умов договору в частині перерахування попередньої оплати за товар у розмірі 100% його, тобто в сумі 300 000,00 грн.
Приписами ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо строк не встановлений договором, - устрок, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з укладеного між сторонами Договору № 193 поставки продукції від 25.03.2013р., останнім передбачено право відповідача розірвати договір в односторонньому порядку, лише у випадку порушення позивачем строків поставки продукції (п. 8.4. договору).
Таким чином, дії відповідача щодо односторонньої відмови від виконання умов договору поставки суперечать умов Договору № 193 поставки продукції від 25.03.2013р. та приписам ст.ст. 525, 651 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 8.7. договору передбачено, що у випадку порушення покупцем термінів оплати згідно п. 4.1. договору, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 50% від ціни договору.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Таким чином, оскільки на час розгляду спору в господарському суді відповідачем не заперечено факт укладання Договору № 193 поставки продукції від 25.03.2013р. та не надано належних доказів виконання умов договору в частині попередньої оплати замовленого товару, тому позовні вимоги в частині стягнення штрафу в сумі 150 000,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Еліт Продукт» (03127, м. Київ, пр. 40-річчя Жовтня, 100/2; код ЄДРПОУ 30856544) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ізодром» (03680, м. Київ, Горького, 13; код ЄДРПОУ 21591608) 150 000,00 грн. - штрафу, 3000,00 грн. - витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу Українии.
Повне рішення складено: 13.06.2013 р. Суддя А.І. Привалов