23.05.2013

Справа № 2-96/11 2/335/22/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2013 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді Калюжної В.В., при секретарі: Марусій І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м.Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Універсальної біржі «Хортиця» м.Запоріжжя, ОСОБА_4 про визнання недійсними та скасування Розпорядження Голови Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради від 12.03.1996 року; визнання незаконним та скасування Свідоцтва про право власності на житло від 12.03.1996 року, визнання недійсною довіреності від 15.01.1996 року; визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.03.1996 року; витребування квартири з чужого незаконного володіння; визнання права користування квартирою та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_5 про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, який був в ході розгляду справи уточнений, вказавши в обґрунтування позову наступне. У 1991 році позивачці було надано житлове приміщення у вигляді однокімнатної квартири АДРЕСА_1. У 1995 році у зазначену квартиру був прописаний її чоловік ОСОБА_2 15.01.1996 року позивачкою була видана нотаріально-посвідчена довіреність на ім'я ОСОБА_2, яку позивач просить визнати недійсною з підстав, передбачених ст. 55 ЦК УРСР 1963 року. Позивач зазначає, що на підставі заяви про приватизацію від 15.02.1996 року, поданої від її імені Голові Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради, у приватну власність ОСОБА_2, ОСОБА_1 у рівних частках передана квартира. Позивач зазначає, що згоду на приватизацію квартири вона не надавала, заяву від 15.02.1996 року не підписувала, тобто приватизація була проведена без її відома та згоди, тому просить визнати недійсним Розпорядження Голови Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради за № 246р від 12.03.1996 року «Про приватизацію житла» та Свідоцтво про право власності на житло № 246 від 12.03.1996 року. Вважає, що ОСОБА_2 діяв у неврегульований законом спосіб, тому ні він, ні позивач не набули право спільної часткової власності на квартиру. 22.03.1996 року між ОСОБА_2, що діяв від свого імені та від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 15.01.1996 року та Харьковською Наталією Володимирівною був укладений договір купівлі-продажу зазначеної квартири, який на думку Позивача має бути визнаний недійсним з підстав, передбачених ст. 48 ЦК УРСР 1963 року. Для підтвердження обставин, що викладені у позові просила суд призначити судово-психіатричну експертизу для визначення психічного стану Позивача у момент видання довіреності ОСОБА_2 від 15.01.1996 року та почеркознавчу експертизу заяви ОСОБА_1 про приватизацію від 15.02.1996 року для встановлення справжності її підпису чи підробки підпису.

Після з'ясування даних про власника спірної квартири на час розгляду справи, Позивач доповнила позовні вимоги та просить суд також витребувати квартиру з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 та повернути її у власність територіальної громади м.Запоріжжя в особі Запорізької міської ради та визнати за Позивачем право користування зазначеною квартирою.

ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності. Зазначив, що набув право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 29.06.2006 року. Право власності на квартиру зареєстроване у ОП «ЗМБТІ». Оскільки ОСОБА_1 не визнається та оспорюється його право власності на спірну квартиру, на підставі ст. 392 ЦК України просить суд визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги на підставах, викладених у позові. Пояснила суду, що заяву про приватизацію квартири вона не підписувала, тому приватизація відбулась з порушенням закону та є такою, що не відбулась. Просила призначити по справі судову почеркознавчу експертизу та визнати недійсними Розпорядження та Свідоцтво про право власності. Також пояснила, що довіреність на ім'я ОСОБА_2 від 15.01.1996 року вона видала у той час, коли не могла розуміти значення своїх дій те керувати ними, тому просила суд призначити судово-психіатричну експертизу, визнати недійсною довіреність від 15.01.1996 року. Проти зустрічного позову заперечувала з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, просить суд в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_4 за довіреністю ОСОБА_6 у судовому засіданні проти первісних позовних вимог заперечує, вважає їх необґрунтованими, а також просив застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні первісного позову у повному обсязі. Зустрічний позов підтримав та просив задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, представник Універсальної біржі «Хортиця» до судового засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили, заперечень на позов суду не надали.

Представник відповідача Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради до судового засідання не з'явився. Згідно раніше наданих суду пояснень проти первісного позову заперечував; просив суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_5 до судового засідання не з'явилась, причини неявки суду не повідомила, заперечень на позов суду не надала.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог та заперечень на позовну заяву, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 12.03.1996 року за № 246р Головою Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради видано Розпорядження про передачу в спільну часткову власність громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_1 квартири за адресою АДРЕСА_1 (а.с.78).

На підставі зазначеного Розпорядження, 12.03.1996 року було видано свідоцтво про право власності на житло № 246, згідно якого Орджонікідзевська районна адміністрація Запорізької міської ради посвідчує, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 дійсно належить на праві спільної часткової власності громадянам: ОСОБА_2 - 1\2 частина; ОСОБА_1-1\2 частина (а.с.72).

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 5 «Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян», затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 року № 56, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність з письмової згоди всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно проживають в цій квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Згідно довідки про склад сім'ї наймача ізольованої квартири (а.с.73), за адресою: АДРЕСА_1 прописані ОСОБА_2, ОСОБА_1.

Зазначене вище розпорядження від 12.03.1996 року прийнято на підставі заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 від 12.02.1996 року, що зареєстрована у відділі приватизації Орджонікідзевської районної адміністрації 15.02.1996 року (т.1 а.с.75).

Як зазначає Позивач, вона з заявою про приватизацію квартири не зверталась, згоди на приватизацію спірної квартири не надавала.

Ухвалою суду від 14.11.2011 року (т.1. а.с.225) за клопотанням Позивача ОСОБА_1 по справі призначено почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено наступне питання: «Чи виконаний підпис на документі «Заява» від 12.02.1996 року від імені ОСОБА_1 самою ОСОБА_1 чи іншою особою».

Згідно з висновками судової почеркознавчої експертизи № 26/л від 14.03.2012 року, виконаної на підставі ухвали суду від 14.11.2011 року за клопотанням позивача, підпис, виконаний від імені ОСОБА_1 у відповідній графі заяви від 12.02.1996 року на ім'я заступника Голови Орджонікідзевської адм. Пацера В.І. з проханням оформити передачу у приватну власність квартири, виконаний самою ОСОБА_1.

За таких обставин суд вважає встановленим наявність згоди ОСОБА_1 на участь в приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Позивачем, після ознайомлення з результатами почеркознавчої експертизи, було заявлено також клопотання про призначення по справі судово-психіатричної експертизи для з'ясування психічного стану Позивача під час підписання заяви від 12.02.1996 року про приватизацію квартири, яке було судом залишено без задоволення, оскільки Позивачем підстави позовних вимог про визнання недійсними Розпорядження та Свідоцтва не змінювались.

Оскільки відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» наявна письмова згода ОСОБА_1 на приватизацію житла, відсутні підстави для визнання недійсними Розпорядження Голови Орджонікідзевської районної адміністрації від 12.03.1996 року № 246р та свідоцтва про право власності на житло від 12.03.1996 року, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

22.03.1996 року між брокером ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_2, який, в свою чергу, діяв від свого імені та від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, виданої приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу від 15.01.1996 року, р.№ 101, та брокером ОСОБА_8, яка діяла від імені ОСОБА_3 укладено договір № 2502 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 зареєстрований на Універсальній біржі «Хортиця» (а.с.10).

Підставою для визнання недійсною довіреності від 15.01.1996 року, на підставі якої діяв ОСОБА_2 при укладенні договору від 22.03.1996 року, позивач зазначала те, що підписуючи довіреність ОСОБА_2 від 15.01.1996, посвідчену приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9, на право, у тому числі, «...розпоряджатися всім її майном, ...укладати всі дозволені законом угоди, ... зокрема продавати майно, ... визначаючи у всіх випадках суми, строки та інші умови на свій розсуд, ... отримувати належне їй майно, гроші, ... розписуватися за неї...» вона перебувала у стані, якій не дозволяв їй усвідомлювати свої дії та на підставі ст. 55 ЦК УРСР просила визнати її недійсною.

Свої доводи позивач обґрунтовує отриманням нею у 1995 році важкої травми голови, наслідки якої призвели до психічного стану, який не дозволяв їй 15.01.1996 року усвідомлювати наслідки своїх дій.

Позивач ОСОБА_1 під час розгляду справи заявила клопотання про проведення судово-психіатричної експертизи для визначення її стану на момент підписання довіреності від 15.01.1996 року.

Ухвалою суду від 15.10.2012 року (а.с.51) клопотання позивача було задоволено, по справі призначено судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлені наступні питання: 1. В якому психічному стані знаходилась ОСОБА_1 на час посвідчення нею довіреності 15.01.1996 року; 2. Чи могла ОСОБА_1 на час посвідчення довіреності 15.01.1996 в силу свого психічного стану розуміти та усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними та передбачати їх наслідки ?

Згідно висновку первинної амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 132 від 26.02.2013 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження під час складання довіреності 15.01.1996 року виявляла психічний розлад у вигляді помірковано вираженого астенічногосиндрому внаслідок органічного ураження головного мозку (тяжкої черепно-мозкової травми). В силу чого вона обмежено могла розуміти значення своїх дій, керувати ними та передбачати наслідки.

Відповідно до ст. 55 ЦК УРСР України угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.

Аналогічні положення закріплені і у ст. 225 ЦК України, відповідно до якої правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Згідно з рішенням (постановою) Верховного Суду України від 29.02.2012 року у справі № 6-29 цс12, прийнятим за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, підставою для визнання правочину недійсним по ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Таким чином, експерти вважають, що ОСОБА_1, хоча і виявляла психічний розлад, але в анамнезі мала поміркований астенічний синдром. Тому ОСОБА_1 15.01.1996 року могла розуміти свої дії, керувати ними та передбачати наслідки, хоча і обмежено. При цьому висновок експертизи не містить відповіді про абсолютну неспроможність ОСОБА_1 у момент підписання довіреності розуміти значення своїх дій, керувати ними та передбачати їх наслідки.

Таким чином, сукупність досліджених у справі доказів не дає суду підстав для визнання в судовому порядку недійсною довіреності ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 від 15.01.1996 року, посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 2502 від 22.03.1996 року, суд виходить з наступного.

Позивач посилається на ст. 48 ЦК УРСР України 1963 року.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Відповідно до ст. 204 ЦК України у цивільному праві діє презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи, що підстави для визнання недійсною довіреності ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 від 15.01.1996 року, посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9, відсутні, то відсутні підстави для задоволення вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 2502 квартири АДРЕСА_1, укладеного 22.03.1996 на Універсальній біржі «Хортиця» між брокером ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_2, який, в свою чергу, діяв від свого імені та від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 15.01.1996 року, та брокером ОСОБА_8, яка діяла від імені ОСОБА_3

Позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_4, повернення у власність територіальної громади та визнання за ОСОБА_1 права користування квартирою не підлягають задоволенню, оскільки, як встановлено судом, приватизація квартири відбулась у відповідності до вимог Закону; квартири вибула з володіння власника з її згоди, за договором, який відповідає вимогам закону.

Таким чином, підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні, тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_4 про визнання права власності, суд виходить з наступного.

В обґрунтування позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилається на те, що він є власником спірної квартири на підставі Договору купівлі-продажу від 29.06.2006 року та, зважаючи на те, що ОСОБА_1 оспорюється його право власності на квартиру, на підставі ст. 392 ЦК України просить суд визнати за ним право власності на зазначену квартиру.

Судом встановлено, що 29.06.2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Договір посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстровано в реєстрі за № 3366. (а.с.88) Право власності ОСОБА_4 на зазначену квартиру зареєстровано в ОП «ЗМБТІ» 03.07.2006 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 11105244 (т.1 а.с.90).

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Такий спосіб захисту, як визнання права власності у порядку ст. 392 ЦК України, підлягає застосуванню у випадку, коли у інших осіб виникають сумніви у належності особі цього майна, і право власності не може бути підтверджено документально, або у разі втрати належних правовстановлюючих документів на жилий будинок, автомашину тощо.

Оскільки ОСОБА_4 просить суд визнати право власності на квартиру, яке підтверджено документально, та ним не ставиться питання про втрату правовстановлюючих документів, суд вважає, що в даному випадку відсутня необхідність у повторному визнанні права власності, тому в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст.. 88 ЦПК України судові витрати залишаються за сторонами.

Керуючись ст. ст. 10,11, 60, 212, 214, 215, ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Універсальної біржі «Хортиця» м.Запоріжжя, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування Розпорядження від 12.03.1996 року; визнання незаконним та скасування Свідоцтва про право власності на житло від 12.03.1996 року, визнання недійсною довіреності від 15.01.1996 року; визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.03.1996 року; витребування квартири з чужого незаконного володіння; визнання права користування квартирою - залишити без задоволення у повному обсязі

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_5 про визнання права власності - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя шляхом подачі у 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя В.В.Калюжна