Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 червня 2013 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого судді: - Ковальчук Н.М.,
суддів - Бондаренко Н.В., Собіни І.М.,
секретар судового засідання - Пиляй І.С.,
з участю позивача - ОСОБА_2,
представників позивача - ОСОБА_3, ОСОБА_4,
представника НУВГП - Спічек Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного університету водного господарства та природокористування на рішення Рівненського міського суду від 24 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Національного університету водного господарства та природокористування про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 24 квітня 2013 року вказаний позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_2 на посаді доцента кафедри хімії НУВГП за контрактом № 283 від 17.05.2007р. з 19.09.2011 р. по 30.06.2011р. та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 34586,60 грн., середній заробіток з 18.03.2011р. по 29.08.2011р. в сумі 18166,31 грн. за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в сумі 1500 грн. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання про судові витрати.
Вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, НУВГП оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції припустився порушень процесуального права, оскільки покладені в основу рішення висновки є невмотивованими та не підтвердженими належними доказами. Вказує на помилковість висновку суду про звільнення позивача 15.09.2011р. за скороченням штату працівників, оскільки в судовому засіданні показами свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було встановлено, що лише 19.09.2011р. позивач був письмово попереджений про майбутнє вивільнення, і в цей день йому не видавалась ні трудова книжка, ні копія наказу про звільнення, що могло б свідчити про факт припинення трудових відносин з університетом. Крім того, позивачу була видана довідка про періоди роботи, згідно якої станом на 23.09.2011р. він значився таким, що працює в університеті. Стверджує, що суд безпідставно не прийняв до уваги акти про відсутність на роботі позивача після 19 вересня 2011 року, посилаючись на їх невідповідність вимогам закону, оскільки в самому рішенні зазначено, що такі акти складаються у довільній формі. Доводить, що підставою звільнення ОСОБА_2 стали не лише прогули після 19.09.2011р., а й самовільний вихід у відпустку з 15.08.2011р. по 28.08.2011р., що підтверджується дослідженою в судовому засіданні заявою про надання відпустки. Вказує, що суд, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_2 вирахуванням суми заробітної плати за 8 і 9 липня 2011 року та суми оплати за лікарняним листом з 11 липня по 20 липня 2011 року включно, одночасно вважає цей період часом відсторонення від роботи, що не відповідає обставинам справи.
________________________________________________________________________________________________________________________
Справа №569/2398/13-ц Головуючий у 1 інстанції - Сидорук Є.І.
Провадження № 22-ц 787/1117/2013 Доповідач - Ковальчук Н.М.
Окрім того, зазначає, що запис в трудовій книжці позивача про звільнення 19 вересня 2011 року цілком узгоджується із датою надання згоди зборами профспілкового комітету від 28.09.2011р. на звільнення позивача, оскільки всі дні після 19.09.2001р. є прогулами і не можуть вважатися робочими днями, а запис був вчинений 03 жовтня 2011 року на підставі наказу від 30 вересня 2011 року. Вважає, що суд припустився порушення норм закону про позовну давність, оскільки ОСОБА_2 мав пред'явити свої позовні вимоги в тримісячний термін з дня, коли дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права, а саме 18 березня 2011 року, з огляду на те, що вважав незаконним наказ від 17 березня 2011 року про відсторонення від роботи незаконним. Окрім того, заява про застосування строків позовної давності була заявлена стороною відповідача, проте проігнорована судом. Заперечує стягнення моральної шкоди, мотивуючи тим, що звільнення позивача було проведено відповідно з вимогами закону і його трудові права не були порушені. Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, беручи до уваги пояснення учасників процесу, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов"язаний оплатити позивачу заробіток за весь період відсторонення його від роботи, звільнення позивача відбулося із порушенням вимог трудового законодавства, тому, він підлягає поновленню на посаді доцента кафедри хімії НУВГП за контрактом, а також рахував обсяг та характер моральних страждань позивача, завданих порушенням його трудових прав, задовольнивши вимоги про стягнення моральної шкоди частково.
З такими висновком місцевого суду погоджується колегія суддів апеляційного суду погоджується частково.
Судом встановлено, що позивач перебував із відповідачем у трудових відносинах, працюючи на посаді доцента кафедри хімії за контрактом № 283 терміном дії з 30.06.2007р. по 30.06.2012р.
Згідно наказу К № 352 від 14.09.2011р. ОСОБА_2 було звільнено із займаної посади в зв'язку із скороченням штату професорсько-викладацького складу за п.1 ст. 40 КЗпП України, копію якого він отримав 04 жовтня 2011 року (а.с. 7).
Наказом К № 363 від 19.09.2011р. відмінено зазначений наказ про звільнення, оскільки в день звільнення ОСОБА_2 перебував на лікарняному.
Наказом К № 389 від 30.09.2011р. ОСОБА_2 звільнено з посади доцента кафедри хімії за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.
Відхиляючи апеляційну скаргу, колегія суддів враховує, що про відновлення трудових відносин згідно наказу від 19 вересня 2011 року ОСОБА_2 не був повідомлений належним чином та вчасно, і дізнався про нього лише 04 жовтня 2011 року, про що свідчить його підпис в наказі К № 363 від 19.09.2011р. (а.с. 13), а відтак період відсутності позивача на роботі 19, 20, 21, 22, 23 та 26 вересня 2011 року не може вважатися прогулом
Не заслуговують на увагу суду посилання апеляційної скарги на те, що видана позивачеві довідка від 23.09.2011 року є доказом його числення в штаті університету станом на день видачі, оскільки судом встановлено і самим сторонами визнано, що наказ про звільнення позивача датований пізнішим числом, ніж видана довідка, а саме 30 вересня 2011 року.
Що стосується посилань апеляційної скарги про необґрунтованість висновку місцевого суду щодо актів про відсутність позивача на роботі, то колегією суддів вони відхиляються з наступних підстав. Довільність форми складання актів, про яку зазначає відповідач, не виключає разом з тим і наявності обов'язкових реквізитів. Акти від 19.09, 21.09, 22.09, 26.09.2011 року про перебування ОСОБА_2 на кафедрі хімії протягом 30 хвилин, та акти від 20.09, 23.09, 27.09.2011 року про його відсутність на кафедрі і у зв'язку з цим невиконання жодних робіт навчального, навчально-методичного, наукового та організаційно-виховного характеру, які досліджені судом, не можуть вважатися належним та достовірним доказом по справі, оскільки суперечать загальним вимогам щодо складання таких актів, зокрема не містять відомостей про причини відсутності працівника на роботі, їх поважність, а також пояснень ОСОБА_2 з цього приводу, які мали б бути у нього відібрані, чи складено акт про відмову від дачі пояснень.
Колегія суддів критично оцінює доводи відповідача про дотримання університетом порядку надання згоди профкому на звільнення ОСОБА_2, оскільки матеріалами справи підтверджується протилежне. У відповідності до вимог ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Так, підставою звільнення позивача з роботи відповідач визначив вчинений ним прогул 19.09., 20.09, 21.09, 22.09., 23.09., 26,09, 27.09.2001 року, проте подання ректора НУВГП Гурина В.А. на ім'я голови профкому НУВГП датоване 19 вересня 2011 року (а.с. 227), а тому в ньому не може йти мова про невихід на роботу позивачем в інші дні після 19 вересня 2011 року. Витяг із протоколу засідання профкому від 28.09.2011р., в якому надано згоду на звільнення позивача, також не містить відомостей, про те, які саме дні відповідач вважає прогулом, і яке саме подання адміністрації університету розглядав профком.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до переконання про обґрунтованість висновку місцевого суду щодо неправомірності звільнення позивача з роботи і рахує, що наказ ректора Національного університету водного господарства та природокористування №389 від 30 вересня 2011 року про звільнення ОСОБА_2 з роботи на підставі ч.4 ст.40 КЗпП України є незаконним та підлягає скасуванню.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про поновлення його на роботі та допущення рішення суду в цій частині до негайного виконання.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 працював на посаді доцента кафедри хімії НУВГП за контрактом № 283 від 17.05.2007р. з 19.09.2011 р. і дія контракту закінчилась до ухвалення оскаржуваного рішення 30 червня 2011 року. В даний час посада доцента кафедри хімії в штатному розписі НУВГП відсутня.
За таких обставин в задоволенні вимог про поновлення його на роботі та допущення рішення суду до негайного виконання слід відмовити.
Що стосується посилань апеляційної скарги на порушення місцевим судом положень закону про позовну давність, вимога про застосування якої була заявлена відповідачем, то колегія суддів їх відхиляє як такі, що суперечать нормам закону та обставинам справи. Так, відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Судом встановлено, що наказ про звільнення від 30 вересня 2011 року був отриманий ОСОБА_2 04 жовтня 2011 року, і це підтверджується його власноручним підписом (а.с. 14). Зважаючи на те, що позовна заява була подана до суду 10 жовтня 2011 року, тобто в межах місячного строку з дня вручення копії наказу про звільнення, а звернення до суду про стягнення заробітної плати не обмежено будь-яким строком, висновок місцевого суду про безпідставність тверджень відповідача про пропуск строку звернення до суду є законним та обґрунтованим.
Не заслуговують на увагу суду пояснення відповідача про безпідставність стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки вони суперечать нормам закону. Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Зважаючи на те, що вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від основної вимоги, котра пов'язана з порушенням трудових прав позивача, і яка судом задоволена, колегія суддів приходить до переконання про правильність висновку місцевого суду в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 1500 грн.
За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про часткове задоволення апеляційної скарги, в зв'язку із чим рішення підлягає до часткового скасування з ухваленням нового рішення.
Керуючись ст. ст. 303, 309, 313,316 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу Національного університету водного господарства та природокористування задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 24 квітня 2013 року скасувати в частині поновлення на роботі.
Визнати незаконним та скасувати наказ ректора Національного університету водного господарства та природокористування №389 від 30 вересня 2011 року про звільнення ОСОБА_2 з роботи на підставі ч.4 ст.40 КЗпП України.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Національного університету водного господарства та природокористування про поновлення на роботі відмовити.
Виключити з резолютивної частини рішення Рівненського міського суду від 24 квітня 2013 року абзац третій про допущення до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді доцента кафедри хімії Національного університету водного господарства та природокористування та стягнення заробітної плати не більше ніж за один місяць.
В решті рішення Рівненського міського суду від 24 квітня 2013 року залишити без змін.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий суддя підпис Ковальчук Н.М.
Судді : підпис Бондаренко Н.В.
підпис Собіна І.М.
Згідно:суддя-доповідач Ковальчук Н.М.