ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2013 р. Справа № 917/160/13-г

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Кравець Т.В., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Ісаєвій А.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Бережка С.І. (дов. №14-65 від 22.03.2013р.),

відповідача - Дейнека О.В. (дов. №17 від 13.02.2013р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України", м.Київ (вх. №1596 П/2-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 11.04.2013р. у справі № 917/160/13-г

за позовом Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України", м.Київ,

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз", м.Лубни,

про стягнення грошових коштів 235 520,31 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 11.04.2013р. (суддя Мацко О.С.) визнано недійсним положення п. 7.2 договору № 14/2243/11 від 30.09.2011р., укладеного між НАК "Нафтогаз України" та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз", а саме: "Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом". Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 80568,75 грн. пені, 32888,66 грн. 3% річних, 41426,11 грн. інфляційних втрат та 4709,14 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягненні 80636,77 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Публічного акціонерного товариства "Лубнигаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у сумі 80636,77 грн., в решті залишити оскаржуване рішення без змін.

Скаргу обґрунтовує, зокрема, тим, що відповідно до п.3 ст.83 ГПК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Оскільки стаття не встановлює конкретного переліку випадків, вважає, що це випадки невиконання або неналежного виконання зобов'язання з вини обох сторін, або якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Відповідачем не було надано жодного доказу, який би вказував на наявність таких виняткових обставин, в зв'язку з чим суд не мав право зменшувати розмір нарахованої пені.

Крім того посилається на те, що внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24% річних.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує вимоги апеляційної скарги та просить скасувати рішення господарського суду Харківської області в частині відмови у стягненні 80636,77 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача пеню у сумі 80636,77 грн., в решті залишити оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу (вх. №4721 від 10.06.2013р.) проти апеляційної скарги заперечує та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

В січні 2013р. ПАТ НАК «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з ПАТ «Лубнигаз» 235520,31 грн., у тому числі: 41426,12 грн. - інфляційних, 32888,67 грн. - 3% річних, 161205,52 грн. - пені.

Позов обґрунтовано тим, що 30.09.2011р. між НАК «Нафтогаз України», продавцем, та ПАТ «Лубнигаз», покупцем, укладено договір №14/2243/11 на купівлю-продаж природного газу, згідно з яким продавець зобов'язався передати у власність покупцю у ІV кварталі 2011 року та у 2012 році природний газ (за кодом УКТ ЗЕД2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Відповідно до п.1.2. договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації установами і організаціями, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів.

Відповідно до п.6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки.

Відповідно до ч.2 п.6.2. договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків покупця.

Відповідно до п.11.1. договору цей договір набуває чинності з дати його укладення і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2011 року до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до повного погашення заборгованості.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, поставив відповідачу протягом жовтня 2011 року - лютого 2012 року природний газ в обсязі 5501,569 тис. куб. метрів, що підтверджується актами прийому-передачі газу на загальну суму 22766686,73 грн., які підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Однак, як зазначає позивач, відповідач, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором, оплатив поставлений природний газ з порушенням строку оплати, який встановлений п. 6.2 договору, що підтверджується реєстром прийнятих платежів на користь НАК "Нафтогаз України" від ПАТ "Лубнигаз" за період з 31.01.2011 р. по 20.12.2012 р. та не заперечується сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Відповідно до листа Верховного Суду України N 62-97р від 03.04.1997р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 161205,52 грн. пені, 41426,12 грн. інфляційних та 32888,67 грн. 3% річних.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, приймаючи до уваги, що відповідач не виконав свої зобов'язання по оплаті у термін, встановлений договором, при обчисленні загальної суми 3% річних та інфляційних шляхом додавання відповідних сум річних та інфляційних за кожний період прострочення позивачем допущено арифметичну помилку в сторону збільшення загальних сум на 0,01 грн., місцевим господарським судом правомірно задоволена сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача у розмірі 32 888,66 грн., та сума інфляційних у розмірі 41426,11 грн.

Щодо стягнення 161205,52 грн. пені, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.7.2. договору у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1. та 6.2. цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відтак, частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 223 Господарського кодексу України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом України.

Стаття 259 Цивільного кодексу України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 261 Цивільного кодексу України. Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому, частиною 2 ст. 260 Цивільного кодексу України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Зі змісту зазначеної норми слідує, що сторонам за договором надається право змінити лише строк, протягом якого управненна сторона може нарахувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що відповідно, кореспондується з положеннями ст.ст. 260, 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу встановленого ч.2 ст. 260 ЦК України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.

Така ж правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 04.12.2012р. справа № 17/034-11 за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до КП "Фастівтепломережа" про стягнення коштів, а також у постановах Верховного Суду України від 11.12.2012 № 10/065-11, від 11.12.2012 №15/046-11, прийнятих на підставі п.1 ч.1 ст. 11116 ГПК України за результатом перегляду судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Зазначена правова позиція також доведена до господарських судів Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 22.01.2013р. № 01-06/85/2013.

Відповідно до ст.11128 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Відповідно до ч. 3 ст. 82 ГПК України обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатом розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, який правомірно дійшов висновку про невідповідність п.7.2. договору вимогам статей 260, 261 ЦК України та положенням частини шостої статті 232 ГК України щодо строків сплати неустойки, що відповідно до приписів п.1 ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання зазначеного пункту договору недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи та розрахунку пені, наданого позивачем, останнім здійснено нарахування пені із дотриманням наведених вище положень законодавства, а не на підставі п.7.2. договору.

Як вже зазначалось, відповідно до п. 6.2 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків відповідача.

Тобто, момент прострочення відповідачем виконання зобов'язань встановлюється щодо кожного підписаного акту окремо, і як наслідок, пеня має нараховуватися на суму боргу по кожному акту приймання-передачі газу окремо з урахуванням вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 11.12.2012 р. №3-62ГС42.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нарахована пеня по акту приймання - передачі природного газу від 31.12.2011 року за період з 11.01.2013р. по 29.02.2012р. на суму 32 138,46 грн.; по акту від 31.01.2012р. за період 11.02.2012р. по 19.03.2012р. на суму 49199,84 грн.; по акту від 29.02.2012р. за період 11.02.2012р. по 03.05.2012р. на суму 79867,21 грн.

При цьому, колегія суддів зазначає, що сума пені по актах від 31.12.2011 року та 31.01.2012 року нарахована позивачем правильно, а при розрахунку пені по акту від 29.02.2012 року позивачем не враховано, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21.03.2012 N 102 "Про регулювання грошово-кредитного ринку" з 23 березня 2012 року облікову ставку було змінено та встановлено в розмірі 7,5% річних. Тому, вірним буде сума пені по акту від 29.02.2012р. у розмірі 79799,19 грн. За таких обставин, загальна сума пені складає 161137,49 грн. В частині стягнення 68,03 грн. пені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.04.2013р. до суду першої інстанції відповідачем надано клопотання (вх.№5158), в якому він просив суд зменшити на 55% розмір неустойки, посилаючись на те, що за умовами договору НАК "Нафтогаз України" передає у власність ПАТ "Лубнигаз" природний газ виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, які, у свою чергу, несвоєчасно проводять розрахунки з відповідачем. Незважаючи на активну претензійно-позовну роботу щодо стягнення заборгованості зі споживачів-боржників (за 2012р. направлено до споживачів-боржників 123 судових попереджень на суму 293821,77 грн., до спадкоємців померлих абонентів та державних нотаріальних контор - 11 вимог на суму 5643,04 грн., до місцевих судів подано заяв про видачу судових наказів на суму більше 700000,00 грн., до господарських судів подано 13 позовів на суму 3943789,32 грн., з них задоволено на суму 928237,96 грн.).

Також, як зазначає відповідач, сплата штрафних санкцій у повному обсязі унеможливить забезпечення безаварійної експлуатації систем газопостачання для безперебійного постачання природного газу населенню чотирьох районів Полтавської області та утримання державного майна у належному стані.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Приписами частини 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. Якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Тому, користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, беручи до уваги майновий стан ПАТ по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз», враховуючи статус відповідача, який використовує придбаний газ виключно для подальшої реалізації установам та організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів; ступінь виконання боржником зобов'язань за укладеним договором, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача на 50%, та стягненню з відповідача суми пені у розмірі 80568,75 грн. В іншій частині стягнення пені судом першої інстанції правомірно відмовлено.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення господарського суду Полтавської області від 11.04.2013р. у справі № 917/160/13-г слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 11.04.2013р. у справі № 917/160/13-г залишити без змін.

Повний текст постанови складено 12.06.2013р.

Головуючий суддя Білоусова Я.О.

Суддя Кравець Т.В.

Суддя Хачатрян В.С.