КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2013 р. Справа№ 5011-9/12552-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Зубець Л.П.

Новікова М.М.

при секретарі Загрунній Л.І.

за участю представників

від позивача: не з'явились

від відповідача-1: Приступа Ю.М., дов. № 12/226 від 13.05.2013р.

від відповідача-2: Гудзевич І.А., дов. № 4 від 03.01.2013р.

розглянувши

відкритому судовому

засіданні апеляційну

скаргу Публічного акціонерного товариства „Український

банк реконструкції та розвитку"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 19.03.2013 р.

у справі № 5011-9/12552-2012 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Житлово-будівельного кооперативу „Адоніс"

до 1. Публічного акціонерного товариства „Український

банк реконструкції та розвитку"

2.Товариства з обмеженою відповідальністю

„Інвестиційно-будівельна компанія „Адоніс"

про визнання правочинів недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Житлово -будівельний кооператив "Адоніс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Адоніс" про визнання недійсними правочинів, а саме просить визнати недійсними

1) Договір № 1 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 26 лютого 2009 року;

2) Договір № 2 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 26 лютого 2009 року;

3) Договір № 3 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 26 лютого 2009 року;

4) Договір № 4 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 26 лютого 2009 року;

5) Договір № 1 купівлі-продажу прав Інвестора за Договором № 1 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 27 квітня 2010 року;

6) Договір № 2 купівлі-продажу прав Інвестора за Договором № 2 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 27 квітня 2010 року;

7) Договір № 3 купівлі-продажу прав Інвестора за Договором № 3 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 27 квітня 2010 року;

8) Договір № 4 купівлі-продажу прав Інвестора за Договором № 4 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 27 квітня 2010 року.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.03.2013р. у справі № 5011-9/12552-2012 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення Договір № 1 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 26 лютого 2009 року, укладений між ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Адоніс" та ПАТ "Український банк реконструкції та розвитку". Визнано недійсним з моменту укладення Договір № 2 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 26 лютого 2009 року, укладений між ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Адоніс" та ПАТ "Український банк реконструкції та розвитку". Визнано недійсним з моменту укладення Договір № 3 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 26 лютого 2009 року, укладений між ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Адоніс" та ПАТ "Український банк реконструкції та розвитку". Визнано недійсним з моменту укладення Договір № 4 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 26 лютого 2009 року, укладений між ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Адоніс" та ПАТ "Український банк реконструкції та розвитку". Визнано недійсним з моменту укладення Договір № 1 купівлі-продажу прав Інвестора за Договором № 1 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 27 квітня 2010 року, укладений між ПАТ "Український банк реконструкції та розвитку" та ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Адоніс". Визнано недійсним з моменту укладення Договір № 2 купівлі-продажу прав Інвестора за Договором № 2 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 27 квітня 2010 року, укладений між ПАТ "Український банк реконструкції та розвитку" та ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Адоніс". Визнано недійсним з моменту укладення Договір № 3 купівлі-продажу прав Інвестора за Договором № 3 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 27 квітня 2010 року, укладений між ПАТ "Український банк реконструкції та розвитку" та ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Адоніс". Визнано недійсним з моменту укладення Договір № 4 купівлі-продажу прав Інвестора за Договором № 4 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 27 квітня 2010 року, укладений між ПАТ "Український банк реконструкції та розвитку" та ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Адоніс". Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Адоніс" 1113000 (один мільйон сто тринадцять тисяч) грн. 00 коп. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Адоніс" до Державного бюджету України 22260,00 (двадцять дві тисячі двісті шістдесят) грн. 00 коп. судового збору. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку" на користь Житлово-будівельного кооперативу "Адоніс" 11666,50 (одинадцять тисяч шістсот шістдесят шість) 50 грн. витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Адоніс" на користь Житлово-будівельного кооперативу "Адоніс" 11666,50 (одинадцять тисяч шістсот шістдесят шість) 50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство „Український банк реконструкції та розвитку" звернулось до київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 19.03.2013р. у справі № 5011-9/12552-2012 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2013р. сформовано для розгляду апеляційної скарги склад колегії суддів для здійснення апеляційного провадження колегії у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2013 у справі № 5011-9/12552-2012 у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Український банк реконструкції та розвитку" прийнято до провадження та призначено на 06.06.2013р.

Представник відповідача-1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 19.03.2013р. у справі № 5011-9/12552-2012 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача-2 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення Господарського суду м. Києва від 19.03.2013р. у справі № 5011-9/12552-2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники позивача у судове засідання не з'явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідачів, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Судом встановлено, що 26 лютого 2009 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено Договір № 1 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості, Договір № 2 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості, Договір № 3 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості, Договір № 4 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості.

Зазначені договори було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. та зареєстровано в реєстрі за № 1181, № 1185, № 1189 та № 1193. За вказаними договорами відповідач-1 став інвестором будівництва житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Княжий затон, 9.

Згідно п. 1.1 вказаних договорів № 1-4 про участь у фінансуванні об`єкту нерухомості, відповідач-1 (як інвестор за умовами договорів) зобов'язаний оплатити об'єкти інвестування, а відповідач-2 (як забудовник за умовами договорів) зобов'язується збудувати, ввести в експлуатацію та передати у власність відповідачу-1 об'єкти інвестування на умовах, визначених цими договорами. Об'єктами інвестування є нежитлові приміщення, загальна площа яких становить 301,33 кв. м. (розташоване на цокольному поверсі об'єкта будівництва), 485,99 кв. м. (розташоване на 1-му поверсі об'єкту будівництва), 490,46 кв. м. (розташоване на 2-му поверсі об'єкта будівництва) та 1 095,15 кв. м. (розташоване на 2-му поверсі об'єкта будівництва) відповідно.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-2 набув прав забудовника на вказані об'єкти інвестування на підставі договору від 26.10.2004 року про участь у будівництві житлового будинку з об'єктами соціального призначення на земельній ділянці, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Княжий Затон, 9, укладеному між позивачем як забудовником-замовником та відповідачем-2.

За договором про участь в будівництві житлового будинку з об'єктами соціального призначення на земельній ділянці, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Княжий Затон, 9 від 26 жовтня 2004 року, позивач передав відповідачу-2 функції замовника будівництва житлового будинку з об'єктами соціального призначення на земельній ділянці, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Княжий Затон, 9.

Пунктом 5.5 договору про участь в будівництві житлового будинку з об'єктами соціального призначення на земельній ділянці, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Княжий Затон, 9 від 26 жовтня 2004 року було визначено обсяг повноважень відповідача-2 щодо виконання функцій замовника будівництва.

Згідно п. 5.5.8 зазначеного договору відповідач-2 самостійно укладає відповідні договори, необхідні для виконання функцій замовника будівництва, а згідно п. 5.4.15 - відповідач-2 на підставі затвердженого сторонами графіку планує, організовує та фінансує хід робіт по будівництву Об'єкта

Постановою Вищого господарського суду України від 15.04.2010 р. договір про участь в будівництві житлового будинку з об'єктами соціального призначення на земельній ділянці, яка розташована за адресою м. Київ, вул. Княжий Затон, 9 від 26.10.2004 р., укладений між позивачем та відповідачем-2 у даній справі, визнано недійсним з моменту його укладення.

Обгрунтовуючи рішення суд зазначив, що функції замовника по будівництву кооперативного будинку повинно було виконувати Головне управління житлового забезпечення КМДА, а не ЖБК "Адоніс" (позивач у справі), а голова правління ЖБК "Адоніс" на момент укладення договору від 26.10.2004 року не мав належного обсягу повноважень на вчинення оскаржуваного правочину.

Таким чином, відповідач-2, на якого у відповідності до договору від 26.10.2004 р. було покладено обов'язки з фінансування будівництва та передано права замовника будівництва від позивача - ЖБК "Адоніс", не набув прав замовника будівництва на підставі правочину недійсного з моменту його укладення, що встановлено постановою Вищого господарського суду України від 15.04.2010 року у справі № 16/108-30/391.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Виходячи з вказаної норми, факт недійсності договору від 26.10.2004 року, укладеного між позивачем у даній справі та відповідачем-2 у даній справі, з моменту укладення вказаного договору, не потребує доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частина перша статті 215 ЦК встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

За таких обставин, у відповідача-2 не було правових підстав (відповідач-2 не набув прав замовника будівництва) на розпорядження правами на об'єкти інвестування, що є предметом договорів №№ 1-4 про участь у фінансуванні будівництва об`єкту нерухомості, тобто у відповідача-2 не було необхідного обсягу дієздатності щодо розпорядження правами, які відповідачеві-2 не належать, що є підставою для визнання вказаних договорів №№ 1-4 про участь у фінансуванні будівництва об`єкту нерухомості, недійсними з моменту їх укладення.

Суд вважає безпідставним посилання позивача на невідповідність оскаржуваних договорів №№ 1-4 про участь у фінансуванні будівництва об`єкту нерухомості нормам ч. 3 ст.4 Закону України "Про інвестиційну діяльність", оскільки предметом інвестування по даним договором не виступав об'єкт житлового будівництва, а об'єктом інвестування були нежитлові приміщення, про що зазначено в п. 1.2 оскаржуваних договорів.

27 квітня 2010 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено Договір № 1 купівлі-продажу прав Інвестора за Договором № 1 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості); Договір № 2 купівлі-продажу прав Інвестора за Договором № 2 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості; Договір № 3 купівлі-продажу прав Інвестора за Договором № 3 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості; Договір № 4 купівлі-продажу прав Інвестора за Договором № 4 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості. Предметом вказаних Договорів купівлі-продажу прав інвестора, є обов'язок відповідача-1 передати у власність відповідачу-2 права інвестора за Договорами №№ 1-4 про участь у фінансуванні об'єкту нерухомості, а також обов'язок відповідача-2 прийняти та оплатити ці права.

Предметом Договорів №№ 1-4 купівлі-продажу прав Інвестора є купівля відповідачем-1 прав інвестора будівництва Об'єктів (відповідача-2), набутих в результаті укладення Договорів №№ 1-4 про участь у фінансуванні об'єкту нерухомості, недійсність яких з моменту укладення встановлена судом в процесі розгляду даної справи.

Наслідком визнання судом недійсними Договорів №№ 1-4 про участь у фінансуванні об'єкту нерухомості у відповідності до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, є те, що вони не створюють юридичних наслідків, окрім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Враховуючи вищевикладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач-1 не має правових підстав для розпорядження правами інвестора будівництва Об'єкту, в зв`язку з чим при укладенні договорів №№ 1-4 купівлі-продажу прав інвестора порушено положення ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний осяг цивільної дієздатності, що є підставою для визнання недійсними і договорів №№ 1-4 купівлі-продажу прав інвестора від 27.04.2010 року.

Щодо заперечень позивача, що оскаржуваними договорами не порушуються права та охоронювані законом інтереси позивача у справі, то суд вважає дане твердження безпідставним виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 роз`яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. N 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" (із змінами та доповненнями), якщо чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статті 2 ГПК. Отже, крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.

Як встановлено постановою Вищого господарського суду України від 15.04.2010 року за № 16/108-30/391, функції замовника по будівництву кооперативного будинку на земельній ділянці, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Княжий затон, 9, повинно було виконувати Головне управління житлового забезпечення КМДА, а не позивач, проте вказаною постановою встановлено, що однак оскаржуваний договір від 26.10.2004 року суперечить цілям та меті створення саме ЖБК "Адоніс", який має забезпечувати інтереси своїх членів щодо поліпшення їх житлових умов.

За таких обставин, позивач у справі в даному випадку, захищає саме інтереси членів житлово-будівельного кооперативу щодо отримання прав власності на вбудовані об'єкти житлового будинку, чого члени кооперативу позбавляються в результаті укладення оскаржуваних правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення. Зазначене вище, кореспондується з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, згідно якої кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси можуть бути захищені, зокрема, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Виходячи з наведеного, позивач у справі, звертаючись з позовом у справі виступає на захист інтересів членів житлово-будівельного кооперативу та реалізує таким чином покладені на нього цілі та мету діяльності житлово-будівельного кооперативу, навіть не виступаючи при цьому замовником будівництва будинку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку та вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо застосування судом реституційних наслідків, клопотання яке подане відповідачем-2, то суд зазначає про наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

За змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК.

Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК).

Як випливає з наведених вище норм, суд має застосувати реституційні наслідки щодо визнаних недійсними оскаржуваних договорів №№1-4 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 26.02.2009 року та щодо договорів № 1-4 купівлі-продажу прав Інвестора від 27.04.2010 року.

За договорами №№1-4 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 26.02.2009 року, відповідач-1 мав сплатити відповідачеві-2 кошти за об'єкт інвестування (визначені п. 1.4 договорів ), а відповідач-2 зобов'язувався збудувати, ввести в експлуатацію та передати у власність відповідачеві-1 об'єкти інвестування, визначені предметом кожного з оскаржуваних договорів. Реституційними наслідками визнання недійсними вказаних договорів є повернення відповідачем-2 відповідачеві-1 сплачених коштів, та повернення відповідачем-2 відповідачеві-1 об`єктів інвестування.

Крім того, матеріали справи не містять доказів оплати коштів відповідачем-1 (інвестором за умовами договору) відповідачеві-2 (забудовник за умовами договору), передбачених п. 1.4 у порядку визначеному п) 1 п.2.2.1 договорів №№1-4 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 26.02.2009 року, доказів виконання відповідачем-2 обов'язку по передачі Інвестору у власність об'єктів інвестування, визначених оскаржуваними договорами.

За таких обставин, суд позбавлений можливості за наявними матеріалами справи, провести реституцію між сторонами договорів №№1-4 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 26.02.2009 року. Разом з тим, жодна зі сторін вказаного договору не позбавлена можливості звернутися з окремим позовом про застосування до договорів №№1-4 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 26.02.2009 року реституційних наслідків, подавши відповідні докази виконання вказаних договорів, визнаних судом недійсними з моменту укладення.

Як вбачається з матеріалів справи, за договорами №№1-4 купівлі-продажу прав інвестора від 27.04.2010 року, відповідач-2 викупив у відповідача-1 його права інвестора за договорами №№1-4 про участь у фінансуванні будівництва об'єкту нерухомості від 26.02.2009 року.

Згідно п. 3.1 договорів №№1-4 купівлі-продажу прав інвестора від 27.04.2010 року, відповідач-2 (покупець за умовами договору), набуває всі права та обов'язки інвестора лише після повної оплати вартості прав інвестора.

На виконання договорів №№1-4 купівлі-продажу прав інвестора від 27.04.2010 року, відповідач-2 частково виконало свої зобов`язання по сплаті коштів перед відповідачем-1 на суму 1113000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями.

Залишок суми заборгованості відповідача-2 перед відповідачем-1 за договорами №№1-4 купівлі-продажу прав інвестора від 27.04.2010 року було стягнуто в судовому порядку на підставі рішень Господарського суду міста Києва від 28.02.2011 року у справі №50/49 та №50/51 та рішень Господарського суду міста Києва від 17.03.2011 року у справі № 21/122 та № 21/121.

Наслідком визнання недійсними договорів №№1-4 купівлі-продажу прав інвестора від 27.04.2010 року є повернення відповідачем-1 відповідачеві-2 коштів, сплачених останнім в добровільному порядку на виконання вказаних договорів у сумі 1113000,00 грн.

З огляду на вищенаведені обставини справи, повернення коштів, які були стягнути з відповідача-2 на користь відповідача-1 в примусовому порядку за вказаними вище рішеннями суду, суд зазначає, що оскільки ні суду першої інстанції ні апеляційної інстанції не надано доказів, яка саме сума була стягнута з відповідача-2 на користь відповідача-1 в процесі виконавчого провадження, то суд в цій частині позбавлений можливості застосувати реституційні наслідки, в зв`язку з відсутністю у справі відповідних доказів.

Разом з тим, жодна зі сторін визнаного недійсним договору не позбавлена можливості звернутися з окремим позовом про застосування до договорів №№1-4 купівлі-продажу прав інвестора від 27.04.2010 року реституційних наслідків, подавши відповідні докази виконання вказаних договорів, визнаних судом недійсними з моменту укладення.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які і посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2013р. у справі № 5011-9/12552-2012 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2013р. у справі № 5011-9/12552-2012 - без змін.

2. Матеріали справи № 5011-9/12552-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя Мартюк А.І.

Судді Зубець Л.П.

Новіков М.М.