Справа №461/2168/13-ц
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 червня 2013 року м.Львів
Галицький районний суд м.Львова
в складі: головуючого судді - Ванівського О.М.
при секретарі - Куц Н.З.,
з участю: позивача - ОСОБА_1,
відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, -
в с т а н о в и в:
позивач звернулася в суд з позовом до відповідача про зобов'язання особисто вибачитися за розповсюдження недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн..
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 неодноразово ображав її та поширював недостовірну інформацію щодо неї та членів її сім'ї. Так, зокрема, в 2011 році він звернувся із недостовірною, на її думку, інформацією до Галицького РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області про нецільове використання нею грошових коштів, виділених виконавчим комітетом ЛМР на ремонт даху будинку АДРЕСА_1. Проте, у порушенні кримінальної справи за такою заявою було відмовлено на підставі п.2 ч.1 ст.6 КПК України 1960 року. Крім того, факт розтрати нею будь-яких грошових коштів, виділених органами місцевого самоврядування спростовується і відповіддю департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР, згідно якої розпорядником коштів був департамент житлового господарства та інфраструктури ЛМР, який і оплатив виконані підрядником роботи. Покликається також на те, що під час розгляду справ у Галицькому районному суді м. Львова та апеляційному суді Львівської області відповідач неодноразово привселюдно принижував її, називаючи шахраєм та злочинцем, що відображено у позовних заявах, скаргах та заявах у справах, що розглядалися зазначеними судами. Зважаючи на вказане, вважає, що такими діями за результатами звернень ОСОБА_2 було принижено її честь, гідність та ділову репутацію.
В судовому засіданні позивач підтримала в повному обсязі, надала пояснення аналогічні обставинам, викладеним у позовній заяві, просила позов задовольнити, з підстав викладених у ньому.
Відповідач у судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, надав пояснення аналогічні змісту поданих до суду заперечень на позовну заяву та просив відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення позивача та відповідача, дослідивши матеріали Галицького РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області про відмову в порушенні кримінальної справи №341-455, вивчивши матеріали справи, з'ясувавши права та обов'язки сторін, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що відповідач 03.02.2011 року звернувся із скаргою до прокуратури Галицького району м. Львова на бездіяльність прокуратури Галицького району м. Львова щодо злочинних, на його думку, дій ОСОБА_1. Зокрема, як вбачається із зазначеної скарги, у ній відповідач вказує про те, що у 2009 році виконавчий комітет Львівської міської ради виділив 49,735 тис. грн. на проведення ремонту будинку АДРЕСА_1, однак позивач невідомо куди використала зазначені кошти. Крім того, повідомляв, що останньою підроблялися протоколи зборів ОСББ «СНІП».
Як вбачається із матеріалів Галицького РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області про відмову в порушенні кримінальної справи №341-455 17.02.2011 року за вказаним зверненням ОСОБА_2 було відмовлено в порушенні кримінальної справи на підставі п.2 ч.1 ст.6 КПК України 1960 року.
Крім того, відповідач звертався до Галицького районного суду м. Львова із скаргою від 21.09.2011 року в порядку ст.27 КПК України 1960 року про порушення кримінальної справи в порядку приватного обвинувачення, серед іншого, ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст.356 КК України (а.с.12-14).
Крім того, як вбачається із наявних у матеріалах справи копій клопотання 1 від 23.09.2011 року у справі №2-2026/10 та позовної заяви ОСОБА_2 до ОСББ «СНІП» про скасування підробленого запису в рішенні загальних зборів членів ОСББ «СНІП» від 20.12.2006 року відповідач заявляв про підроблення позивачем статуту ОСББ «СНІП» та внесення нею неправдивих відомостей до протоколів зборів зазначеного об'єднання (а.с.15; 17).
Згідно відповіді департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 26.05.2011 року №25-535 у 2009 році «Програмою сприяння створенню та забезпечення функціонування об'єднань співвласників багатоквартирних будинків м. Львова на 2009-2012 роки» було передбачено фінансування робіт з капітального ремонту будинків ОСББ, в тому числі будинку АДРЕСА_1. При цьому, замовником робіт з виконання капітального ремонту покрівлі у згаданому будинку та розпорядником коштів виступав департамент житлового господарства та інфраструктури ЛМР, а виконавцем робіт ПП «ОСОБА_4» (а.с.11).
Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Таким чином, однією із основних підстав настання цивільної відповідальності є наявність вини в особи, яка вчинила неправомірні дії чи прийняла неправомірне рішення.
Частиною першою ст.60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Згідно ч.3 цієї статті доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Таким чином, суд приходить до переконання, що одним з обов'язків позивача у справі, що розглядається є обов'язок доведення вини відповідача, як особи, в результаті дій якої їй завдано моральну шкоду.
Згідно ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до ч.5 ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною 1 ст.3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Зважаючи на вказане, суд приходить до переконання, що звертаючись із скаргою до прокуратури Галицького району м. Львова та позовною заявою до суду ОСОБА_2 реалізовував своє право, надане йому Конституцією України.
Обґрунтованість такої позиції суду підтверджується і роз'ясненнями наданими Пленумом Верховного Суду України в абз.2 п.16 постанови №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», згідно якого у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Крім того, відповідно до абз.1 п.1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №8-рп/2003 від 10.04.2003 року у справі №1-9/2003 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей) положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) "поширив такі відомості" в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою, на думку якої посадовими чи службовими особами цього органу при виконанні функціональних обов'язків порушено її право, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб.
Згідно ч.2 ст.150 Конституції України Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Відповідно до ч.8 ст.8 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Крім того, чинним законодавством передбачена юридична відповідальність за подачу до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей, а тому особа, на підставі ч.1 ст.61 Конституції України, не може бути двічі притягнена до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Зважаючи на вказане, застосовуючи аналогію права, суд приходить до переконання, що відомості вказані у зверненнях відповідача до тих чи інших органів державної влади не можна вважати поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам позивача.
Така позиція суду органічно кореспондує рекомендаціям Пленуму Верховного Суду України наданим у абз.3, 4 п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», згідно яких у випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей). Разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд приходить до переконання, що підстави для настання деліктної відповідальності відповідача відсутні, під час судового розгляду підстав настання такої не доведено, жодних доказів на підтвердження можливості настання цивільної відповідальності відповідача позивачем суду не надано, а відтак суд приходить до висновку, що позов безпідставний та не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст.3, 10, 11, 31, 60, 174, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, ст.ст.40, 55, 61, 150 Конституції України, ст.ст.23, 277, 1167 ЦК України, рішенням Конституційного Суду України №8-рп/2003 від 10.04.2003 року у справі №1-9/2003 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей), -
в и р і ш и в:
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, або в порядку ч.1 ст.294 ЦПК України.
Суддя О.М.Ванівський