Судове рішення #303358
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 

 

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2006 р.  

Справа № А-16/270  

Позивач: Підприємець ОСОБА_1.

АДРЕСА_1

Відповідач: Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради.

м. Івано-Франківськ, вул. Грушевського, 21.

Треті особи на стороні відповідача:

1. Івано-Франківська міська рада.

м. Івано-Франківськ, вул. Грушевського, 21.

2. Івано-Франківське міське управління земельних ресурсів.

м. Івано-Франківськ, вул. Ак. Сахарова, 34.

 

Cуддя  Калашник Володимир Олександрович.  

При секретарі   Гурик  І.П.

 

Представники:    

Від позивача: ОСОБА_2 - представник; (доручення НОМЕР_1

Від відповідача:Сосяк В.Д. - спеціаліст юрид. відділу, (довіреність № 651/05-17/07-в від 03.05.2006р.).

Від 3-ї особи-міська рада:  Сосяк В.Д. - спеціаліст юрид. відділу, (довіреність №1396/05-17/07-в від 12.08.2006р.).

Від 3-ї особи- упр-ня зем.ресурсів:Андрусів А.М. - головний спеціаліст відділу (доручення №1-24/1620 від 10.11.2006р.).  

 СУТЬ СПОРУ: заявлено позов  про визнання нечинним рішення узгоджувальної комісії міськвиконкому від 28.07.2006 року та встановлення земельного сервітуту.

розглянувши  в судовому засіданні матеріали, дослідивши їх фактичні обствини,  суд -Встановив:

Позивачем, підприємцем ОСОБА_1 подано до господарського суду адміністративний позов, яким просить визнати нечинним рішення узгоджувальної комісії міськвиконкому по розгляду земельних спорів з приводу суміжного землекористування від 28.07.2006 р., в частині п.20 щодо влаштування заїзду до орендованої підприємцем ОСОБА_1 земельної ділянки, та встановлення  земельного сервітуту на право проходу і проїзду до орендованої позивачем земельної ділянки, а також просить зобов'язати виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради та Івано-Франківську міську раду не вчиняти  дії, що перешкоджають реалізації права земельного сервітуту.

В судовому засіданні  представник позивача вимоги підтримав, по суті заявленого позову пояснив наступне: оскаржуваним рішенням узгоджувальної комісії від 28.07.2006 р. скасовано попереднє рішення цієї ж комісії, яким був встановлений заїзд з вулиці Желехівського до орендованої позивачем земельної ділянки, виділеної йому під забудову майстерні з офісними та житловими приміщеннями. Таким чином, його позбавлено доступу до орендованої ним земельної ділянки, яку він не може вільно використовувати за цільовим призначенням, оскільки технічної можливості влаштування заїзду з інших сторін не передбачено ні генпланом забудови, ні проектом землеустрою, ні робочою проектною документацією забудови, а з огляду на розміщення суміжних сусідніх споруд та забудов,

 

розміщення в'їзду до гаражу позивача, або влаштування такого заїзду з інших сторін фізично неможливим.

За поясненням позивача оскаржуване ним рішення узгоджувальної комісії по розгляду земельних спорів від 28.07.2006 р. є незаконним, необґрунтованим та порушує його законні права та інтереси землекористувача, перешкоджає у вільному використанні орендованої ним земельної ділянки.

Незаконність оскаржуваного рішення узгоджувальної комісії по розгляду земельних спорів за поясненнями позивача полягає у порушенні узгоджувальною комісією порядку розгляду земельних спорів, визначеного Земельним кодексом України: 1) оскаржуване рішення прийнято комісією за результатами розгляду земельного спору незважаючи на відсутність юридичних ознак земельного спору із заявниками (оскільки заявники -мешканці будинку АДРЕСА_2, не могли юридично бути стороною спору, так як юридично не являються ні власниками, ні користувачами земельної ділянки, на якій розташовано заїзд з вул. Желехівського до орендованої позивачем земельної ділянки); 2) позивач, як друга сторона спору не був повідомлений комісією про час і місце розгляду спору, чим фактично позбавлений права на участь у його розгляді, а оскаржуване рішення комісія позивачу не надавала і не надсилала; 3) прийняттям оскаржуваного рішення комісія грубо порушила норми Земельного кодексу України, Законів України “Про оренду землі”, “Про архітектурну діяльність”, “Про основи містобудування”, “Про планування та забудову територій”.

Необгрунтованість оскаржуваного рішення узгоджувальної комісії по розгляду земельних спорів за твердженням позивача полягає у тому, що оскаржуване рішення комісії прийнято немотивовано, воно не обгрутноване жодною містобудівною проектною документацією чи законодавчими актами, при його прийнятті не враховано того факту, що заїзд до орендованої позивачем земельної ділянки з вул. Желехівського передбачено генпланом забудови та проектом землеустрою.

Вимогу про встановлення земельного сервітуту позивач просить розглянути в порядку адміністративного судочинства, обґрунтовуючи при цьому, що спір з приводу встановлення земельного сервітуту виник між ним та виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради у зв'язку із прийняттям комісією оскаржуваного рішення при виконанні виконкомом його владних повноважень щодо регулювання земельних відносин (вирішення земельного спору з приводу суміжного землекористування), а тому за своєю правовою природою є публічно-правовим спором.

Позивач у своїх поясненнях уточнив, що встановлення земельного сервітуту стосується заїзду з вул. Желехівського біля будинку АДРЕСА_2.

Відповідач, позовні вимоги не визнав, вважає їх безпідставними та незаконними. Документи, які зазначені відповідачем як додатки до заперечення, до заперечення долучені не були, в судовому засіданні представником відповідача не представлені. В заперечення позовних вимог відповідач вказав, що позивач не має права на звернення до суду у даній справі, оскільки позивач ОСОБА_1 не є забудівельником, а вся проектна та дозвільна документація оформлена на забудівельника та орендаря ОСОБА_2.

Позовна вимога про встановлення земельного сервітуту, за твердженнями відповідача є безпідставною, оскільки: позивач ОСОБА_1 та забудівельник ОСОБА_2 мають встановлений проектною та дозвільною документацією заїзд до орендованої земельної ділянки з вул. Желехівського;  заїздом попри будинок АДРЕСА_2 фактично буде заїзд з вул. Озаркевича, а не з вул. Желехівського. А вул. Озаркевича знаходиться значно дальше від будинку АДРЕСА_2, а тому встановити такий заїзд буде технічно неможливо і він буде суперечити рішенням міськради, нормам законодавства, погоджувальним рішенням контролюючих органів містобудування, буде потребувати зміни адреси та проекту забудови; вимога щодо встановлен-ня земельного сервітуту повинна розглядатись за правилами цивільного судочинства, а не адміністративного і в позасудовому порядку вона не розглядалась; 4) вимога щодо права проїзду на транспортному засобі можлива тільки по наявному шляху, тоді як попри будинок АДРЕСА_2 знаходяться газони та дерева, які були посаджені мешканцями цього  будинку, які проти встановлення заїзду. Відповідач стверджує, що у предметі спору у даній справі зацікавлені мешканці житлового будинку АДРЕСА_2 та ОСОБА_2, яких позивач не вказав як осіб, зацікавлених у розгляді спору і яких не залучено до участі у справі.

В судовому засіданні представник відповідача заперечення на позов підтримав, та пояснив, що узгоджувальна комісія по розгляду земельних спорів з приводу суміжного землекористування є самостійним суб'єктом владних повноважень, а тому виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради є неналежним відповідачем у даній справі, а також стверджує, що рішення узгоджувальної комісії має рекомендаційний (дорадчий) характер, на підтвердження чого за вимогою суду представив положення про узгоджувальну комісію, затверджене рішенням міськвиконкому НОМЕР_2.

Представник третьої особи -Івано-Франківської міської ради позовні вимоги не визнає, в судовому засіданні підтримав заперечення відповідача з тих же мотивів, які вказані у запереченні.

Представник третьої особи - Івано-Франківського міського управління земельних ресурсів в судовому засіданні пояснив, що рішення узгоджувальної комісії міськвиконкому по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування мають рекомендаційний (дорадчий) характер, проте на даний момент можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши наявні у справі докази суд прийшов до наступних  висновків:

Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради 28.01.2005 р. вирішено передати позивачу підприємцю ОСОБА_1 функції замовника на будівництво майстерні побутового обслуговування з офісними та житловими приміщеннями в м. Івано-Франківську на вул. Желехівського у дворовому просторі будинку за адресою: АДРЕСА_2, від підприємця ОСОБА_1 що підтверджено наявним у справі витягом із рішення виконкому НОМЕР_3.

На підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 28.09.2005 р. ДП “Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” розроблено проект землеустрою щодо відведення підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва майстерні побутового обслуговування з офісними та житловими приміщеннями, що будується в м. Івано-Франківську на вул. Желехівського у дворовому просторі будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Проект землеустрою належним чином погоджений, перевірений державною землевпорядною експертизою та затверджений рішенням Івано-Франківської міської ради ІV демократичного скликання від 20.02.2006 р., що підтверджується наявними у справі витягом із зазначеного рішення Івано-Франківської міської ради та матеріалами проекту землеустрою.

Право користування земельною ділянкою на вул. Желехівського у дворовому просторі будинку по АДРЕСА_2, для будівництва майстерні побутового обслуговування з офісними та житловими приміщеннями набуто позивачем на підставі договору оренди землі від 10.03.2006 р., який укладений між позивачем та Івано-Франківською міською радою, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований Івано-Франківським міським відділом Івано-Франківської регіональної філії центру ДЗК при Держкомземі України у Державному реєстрі земель НОМЕР_4.

Твердження відповідача про те, що позивачем право користування земельною ділянкою на вул. Желехівського набуто незаконно без вилучення її у попереднього користувача у порядку, встановленому Земельним кодексом України не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Відповідно до ч.5 ст.116 Земельного кодексу України, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. А порядок вилучення земельних ділянок регулюється ст.-ст. 143, 147, 149 Земельного кодексу України, виходячи зі змісту яких вилучення є одним із способів  (підстав) примусового припинення прав на земельну ділянку у зв'язку із суспільними потребами. У спірному ж випадку припинення у ОСОБА_4 права користування  земельною ділянкою на вул. Желехівського та набуття права користування цією земельною ділянкою у позивача - підприємця ОСОБА_1 відбулось не у примусовому, а у добровільному порядку за згодою як попереднього землекористувача, так і наступного землекористувача, що випливає зі змісту п.11.5. рішення виконкому Івано-Франківської міської ради НОМЕР_3. Згода ОСОБА_4 на заміну землекористувача  земельної ділянки на вул. Желехівського також підтверджується його заявою від 09.03.2005 р., адресованою міському голові, копія якої знаходиться у матеріалах справи у складі документів проекту землеустрою.

Право забудови земельної ділянки набуто позивачем на підставі дозволу НОМЕР_5 на виконання будівельних робіт, виданого Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю. Копії договору оренди та дозволу на виконання будівельних робіт знаходяться у матеріалах справи.

Законність належного позивачеві права забудови та права користування земельної ділянки на вул. Желехівського у дворовому просторі будинку по АДРЕСА_2 встановлено також рішенням Івано-Франківського міського суду (мотивувальна частина рішення) від 27.07.2005 року у справі №2-2474, яке вступило в законну силу, залишене без змін ухвалою Вищого адміністративного суду від 21.09.2006 р., та долучене в якості додаткових доказів до матеріалів даної адміністративної справи за клопотанням позивача.

За таких обставин право користування земельною ділянкою на вул. Желехівського у дворовому просторі будинку АДРЕСА_2, а також право її забудови підприємцем ОСОБА_1 набуто на законних підставах та в порядку, встановленому чинним законодавством України. А тому твердження відповідача про те, що підприємець ОСОБА_1 не є законним забудовником та землекористувачем, а тому є неналежним позивачем у даній справі, є безпідставними, не ґрунтуються на наявних у матеріалах справи доказах, та не можуть бути прийняті судом до уваги. З цих же мотивів суд не вбачає жодних правових підстав для залучення ОСОБА_4 до участі у даній справі, оскільки на час розгляду справи він уже не є користувачем вказаної земельної ділянки і рішення суду у даній справі не вплине на його права, обов'язки чи інтереси.

Рішенням узгоджувальної комісії Івано-Франківського міськвиконкому по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування, яке оформлене протоколом НОМЕР_6, заїзд до будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належної позивачу на праві користування земельної ділянки по вул. Желехівського, встановлено з вул. Озаркевича. Проте, виходячи із пояснень представника Івано-Франківського міського управління земельних ресурсів, який одночасно є секретарем узгоджувальної комісії, при прийнятті даного рішення допущено помилку, заїзд фактично встановлювався рішенням узгоджувальної комісії від 03.02.2006 р. не з вул. Озаркевича, а згідно генплану забудови - з вул. Крилова, яка рішенням Івано-Франківського міськвиконкому від 10.02.1993 р. №51  перейменована на вул. Желехів-ського. Пояснення представника Івано-Франківського міського управління земельних ресурсів також підтверджуються і тим, що рішенням узгоджувальної комісії від 03.02.2006 р. позивача зобов'язано провести облаштування заїзду та благоустрій території у відповідності до генплану забудови земельної ділянки, а генпланом забудови визначено межі території, що підлягає благоустрою. Зазначені межі включають заїзд до орендованої позивачем земельної ділянки, який встановлено по наявному шляху з вул. Желехівського (Крилова) попри будинок АДРЕСА_2.

Питання правомірності рішення узгоджувальної комісії від 03.02.2006 р. судом в межах даного адміністративного спору не розглядається, оскільки позивачем воно не оскаржувалося, і не є предметом судового розгляду у даній справі.

Рішенням узгоджувальної комісії міськвиконкому по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування, яке оформлене протоколом НОМЕР_7, відмінено попереднє рішення цієї ж комісії, яке було оформлене протоколом НОМЕР_6 та рекомендовано влаштувати заїзд до орендованої позивачем земельної ділянки на вул. Желехівського згідно розробленого генерального плану забудови суміжної земельної ділянки.

Документом, яким узгоджувальна комісія керується при здійсненні своїх повноважень, є Положення про узгоджувальну комісію по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування, яке затверджене рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 16.06.1998 р. №262.

Зазначене Положення не визначає статус узгоджувальної комісії як самостійного суб'єкта владних повноважень. Відповідно до ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративною процесуальною правосуб'єктністю (здатністю мати та здійснювати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві) наділені наступні категорії осіб: органи державної влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи, підприємства, установи, організації (юридичні особи). Зазначений перелік є вичерпним. Узгоджувальна комісія не є органом державної влади чи іншим державним органом, оскільки з наявних у справі матеріалів вбачається, що вона утворюється Івано-Франківською міською радою.  Узгоджувальна комісія також не є самостійним органом місцевого самоврядування, оскільки відповідно до ч.1 ст.16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” органи місцевого самоврядування є юридичними особами, а Положення не визначає статус узгоджувальної комісії як самостійної юридичної особи,  також не визначає її як суб'єкта, що може самостійно виступати в суді позивачем, відповідачем чи третьою особою (тобто не наділяє адміністративною процесуальною правосуб'єктністю). Узгоджувальна комісія не має власної круглої печатки. Згідно п. 3 ч.1 ст.106 Кодексу адміністративного судочинства України є поштова адреса відповідача. Проте ні вказане Положення, ні жодний інший наявний у матеріалах справи документ не визначає наявність в узгоджувальної комісії поштової адреси, що об'єктивно унеможливлює пред'явлення до неї адміністративного позову.

Таким чином, узгоджувальна комісія не є самостійним суб'єктом владних повноважень в розумінні п.7 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас, статус узгоджувальної комісії, як структурного підрозділу виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради підтверджується наступним.

Склад узгоджувальної комісії по вирішенню земельних спорів з приводу суміжного землекористування затверджено рішенням від 06.07.2006 р., прийнятим на IV сесії Івано-Франківської міської ради, копія якого наявна у матеріалах справи. Зі змісту вступної частини рішення міськради від 06.07.2006 р. випливає, що узгоджувальна комісія створена як структурний підрозділ виконавчого комітету ради, оскільки при прийнятті цього рішення рада керувалася ст.33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, відповідно до підпункту 5 пункту “б” якої земельні спори вирішує виконавчий орган ради, яким є її виконавчий комітет. Узгоджувальна комісія створена як структурний підрозділ виконкому, оскільки саме виконавчий комітет міської ради був ініціатором її створення, що підтверджується рішенням виконкому НОМЕР_8. Назви протоколів  НОМЕР_6 та НОМЕР_7 засідань узгоджувальної комісії,також підтверджують той факт, що узгоджувальна комісія є структурним підрозділом виконавчого комітету. Як вбачається зі змісту п.3.9. вказаного Положення про узгоджувальну комісію, протоколи, якими оформляються рішення узгоджувальної комісії, завіряються гербовою печаткою саме виконавчого комітету, що також підтверджує статус узгоджувальної комісії, як структурного підрозділу виконавчого комітету. 

Щодо юридичної сили та статусу рішення узгоджувальної комісії по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування судом встановлено наступне.

Пункт 2.2. вказаного Положення про узгоджувальну комісію, згідно якого її рішення мають рекомендаційний (дорадчий) характер і є підставою для прийняття рішення із зазначеного питання міською радою та її виконкомом, не може бути прийняте судом до уваги, оскільки на даний час  не відповідає чинному Земельному кодексу України.

Вказане Положення затверджене виконкомом 16.06.1998 р. на основі Земельного кодексу України від 18.12.1990 р. (в редакції від 13.03.1992 р.), що безпосередньо зазначено і в п.1.2. Положення. Статтею 108 Земельний кодекс України в редакції від 13.03.1992 року  передбачено, що рішення погоджувальних комісій є підставою для прийняття відповідних рішень з цих питань радами. Проте, на час прийняття узгоджувальною комісією оскаржуваного рішення 28.07.2006 р., діяв і залишається чинним новий Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. (набрав чинності з 01.01.2002 р.), який змінив порядок розгляду земельних спорів, і не передбачає прийняття жодних рішень по вирішенню земельних спорів дорадчого чи рекомендаційного характеру з наступним прийняттям рішення радою.

Порядок вирішення земельних спорів у новому Земельному кодексі України від 25.10.2001 р. визначено ст.158-161. Зі змісту вступної частини  рішення Івано-Франківської міської ради від 06.07.2006 вбачається, що узгоджувальна комісія створена з метою вирішення земельних спорів у відповідності до ст. 158 чинного Земельного кодексу України, як уповноважений на вирішення земельних спорів структурний підрозділ виконавчого комітету.

Відповідно до ч.1 ст.159 діючого Земельного кодексу України земельні спори розглядаються органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін. Проте, ні представником відповідача, ні представниками третіх осіб не представлено суду жодного рішення виконавчого комітету ради, яке б було прийняте в місячний термін за результатами розгляду земельного спору на підставі оскаржуваного позивачем рішення узгоджувальної комісії. Із зазначеного випливає, що на даний час вирішення земельних спорів в порядку ст. 158 Земельного кодексу України здійснюється в межах міста Івано-Франківська органом місцевого самоврядування -виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради в особі його структурного підрозділу -узгоджувальної комісії виконкому по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування, рішення якої мають обов'язковий до виконання характер відповідно до ч.1 ст. 161 Земельного кодексу України

Враховуючи викладені обставини та наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що узгоджувальна комісія по розгляду земельних спорів з приводу суміжного землекористування не є самостійним суб'єктом владних повноважень в розумінні п.7 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України  а, отже, і  не може бути відповідачем у даній справі в розумінні п.9 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України. Суб'єктом владних повноважень у спірному випадку є виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, який на виконання повноважень, визначених підпунктом 5 пункту “б” ст. 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, ст. 158 чинного Земельного кодексу України, діє при вирішенні земельних спорів через свій структурний підрозділ -узгоджувальну комісію по розгляду земельних спорів з приводу суміжного землекористування, рішення якої є обов'язковими до виконання відповідно до ч.1 ст.161 чинного Земельного кодексу України, а спір, який має місце в даному випадку, є публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративного суду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскаржуване рішення від 28.07.2006 року прийнято узгоджувальною комісією виконкому із суттєвим порушенням порядку розгляду земельних спорів, який передбачено Земельним кодексом України, що вплинуло на вирішення спору по суті. 

Правовою підставою для вирішення земельного спору узгоджувальною комісією було спільна заява жильців будинку АДРЕСА_2, що випливає зі змісту протоколу узгоджувальної комісії НОМЕР_7. Згідно ч.3 ст. 158 Земельного кодексу України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У спірному випадку не мав місця ні спір щодо меж земельних ділянок, ні спір щодо розмежування районів у містах, ні спір про додержання громадянами правил добросусідства, оскільки жильці бунику АДРЕСА_2, які звернулися до узгоджувальної комісії за розглядом земельного спору, не були і не є ні власниками, ні землекористувачами сусідніх земельних ділянок, які межують із орендованою позивачем земельною ділянкою на вул. Желахівського,  що виключає правові ознаки змісту добросусідства, які визначені ч.1 та ч.2 статті 103 Земельного кодексу України. Факт того, що жильці будинку АДРЕСА_2 не були та не є ні власниками ні користувачами земельних ділянок сусідніх (суміжних) із земельною ділянкою на вул. Желехівського, яка орендується позивачем, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами -планом-експлікацією земельної ділянки до договору оренди земельної ділянки від 10.03.2006 р., укладеного між позивачем та Івано-Франківською міською радою, довідкою Івано-Франківського міського управління земельних ресурсів НОМЕР_9, довідкою Івано-Франківського міського управління земельних ресурсів НОМЕР_10. Натомість твердження відповідача про те, земельна ділянка, через яку встановлюється заїзд, і яка межує з орендованою позивачем земельною ділянкою, перебуває у спільній власності мешканців будинку АДРЕСА_2 не підтверджено жодними документальними доказами. Відповідно до ч.4 ст.86, ст.126 Земельного кодексу України право власності на землю посвідчується державним актом на право власності, а право користування -державним актом на право постійного користування або договором оренди. Проте, ні державного акту, ні договору оренди земельної ділянки мешканцями вказаного будинку ні відповідачем, ні третіми особами суду не представлено. Ні відповідач, ні треті особи також не надали суду і рішення міської ради від 17.08.2006 р., згідно якого, за твердженням відповідача, земельна ділянка під заїздом передана у спільну власність жильців будинку АДРЕСА_2.  Водночас позивачем на підтвердження того, що сесія Івано-Франківської міської ради 17.08.2006 р. не проводилась і жодного рішення прийматись не могло, представлено копії оголошень з газети “Західний кур'єр” №32 від 20.07.2006 р. та №36 від 17.08.2006 р., згідно яких VII сесія міської ради скликалась на 27.07.2006 р., а VIII сесія міської ради скликалась на 29.08.2006 р..

Факт відсутності у мешканців будинку АДРЕСА_2 права власності чи права користування земельною ділянкою на якій встановлюється заїзд і яка межує з орендованою позивачем земельною ділянкою на вул. Желехівського, також встановлено наявним у матеріалах справи рішенням Івано-Франківського міського суду (мотивувальна частина рішення) від 27.07.2005 року у справі №2-2474, яке вступило в законну силу, залишене без змін ухвалою Вищого адміністративного суду від 21.09.2006 р.

Таким чином, з наявних у справі доказів вбачається, що при прийнятті оскаржуваного рішення від 28.07.2006 р., узгоджувальною комісією не було взято до уваги тієї обставини, що земельний спір, який нею розглядався юридично був відсутнім з огляду на те, що заявники, які звернулись до узгоджувальної комісії, - мешканці будинку по АДРЕСА_2 -юридично не могли бути стороною такого спору, оскільки не були і не є користувачами чи власниками земельної ділянки, на якій встановлюється заїзд і яка межує з орендованою позивачем земельною ділянкою на вул. Желехівського. З цих же мотивів суд не вбачає жодних правових підстав для залучення мешканців будинку АДРЕСА_2 до участі у даній справі, оскільки рішення суду у даній справі жодним чином не вплине на їх права, обов'язки чи інтереси.

Відповідно до ст. 159 Земельного кодексу України земельні спори розглядаються органами місцевого самоврядування за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. Позивач як зацікавлена сторона у засіданні узгоджувальної комісії, при прийнятті оскаржуваного рішення участі не брав, про час і місце проведення засідання узгоджувальної комісії не повідомлявся, що не заперечується відповідачем. Зазначене свідчить про порушення узгоджувальною комісією при прийнятті оскаржуваного рішення 28.07.2006 р. вимог ст.159 Земельного кодексу України, що позбавило позивача як зацікавлену сторону можливості скористатися його законними правами, встановленими ст.160 Земельного кодексу України.

Наявні у справі матеріали, затверджена містобудівна та проектно-технічна документація, свідчать про те, що заїзд до орендованої позивачем земельної ділянки на вул. Желехівського встановлено по наявному шляху з вул. Желехівського попри будинок АДРЕСА_2. Погоджений генплан забудови орендованої позивачем земельної ділянки визначає напрям заїзду до виділеної позивачу під забудову на вул. Желехівського земельної ділянки, по наявному шляху з вулиці Желехівського (Крилова), поруч з існуючим житловим будинком, якому присвоєно адресу АДРЕСА_2. Пояснювальна записка затвердженого міськрадою проекту землеустрою орендованої позивачем земельної ділянки також вказує на під'їзд до земельної ділянки, що забудовується позивачем, з вул. Желехівського. Зі змісту наявної у матеріалах справи довідки Івано-Франківської міської інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю НОМЕР_11про присвоєння майстерні побутового обслуговування з офісними та житловими приміщеннями майбутньої поштової адреси АДРЕСА_2, також випливає, що заїзд до орендованої позивачем земельної ділянки встановлено з вул. Желехівського, так як майбутня поштова адреса забудови визначена саме виходячи із прив'язки до вул. Желехівського. Факт того, що заїзд до орендованої позивачем земельної ділянки на вул. Желехівського встановлено, згідно затвердженої технічної документації, з вул. Желехівського також встановлено наявним у матеріалах справи рішенням Івано-Франківського міського суду (мотивувальна частина рішення) від 27.07.2005 року у справі №2-2474, яке вступило в законну силу, залишене без змін ухвалою Вищого адміністративного суду від 21.09.2006 р.

Оскільки оскаржуваним рішенням узгоджувальної комісії від 28.07.2006 р. скасовано попереднє рішення цієї ж комісії від 03.02.2006 р., яким фактично було вирішено встановити заїзд до орендованої позивачем земельної ділянки з вул. Желехівського, а також враховуючи той факт, що оскаржуваним рішенням від 28.07.2006 р. позивачу встановлено заїзд до орендованої ним земельної ділянки згідно розробленого генерального плану забудови суміжної земельної ділянки, зміст якого не роз'яснено ні відповідачем, ні третіми особами, і зі змісту якого неможливо з'ясувати та конкретизувати про яку суміжну земельну ділянку йде мова і де має знаходитьсь місце заїзду, суд приходить до висновку, що оскаржуваним рішенням узгоджувальної комісії виконкому по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування від 28.07.2006 р. всупереч затвердженій містобудівній та проектно-технічній документації (генплану забудови, затвердженого проекту землеустрою) скасовано для позивача заїзд з вул. Желехівського до орендованої ним земельної ділянки на вул. Желехівського, і при цьому не встановлено нового заїзду, який би відповідав наявній у позивача затвердженій містобудівній, проектно-технічній документації та його законним інтересам землекористувача.

Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України “Про основи містобудування” генплан забудови та проект землеустрою належить до містобудівної документації.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Закону України “Про основи містобудування” зміни до   містобудівної   документації   вносяться  рішенням органу,  який затвердив  містобудівну  документацію,  за  поданням відповідного    спеціально    уповноваженого органу   з   питань містобудування та архітектури. Генплан та проект землеустрою для позивача затверджений міською радою. Згідно ст. 12 Закону України “Про основи містобудування”, до  компетенції  сільських,  селищних,  міських  рад  у сфері містобудування на їх території належить затвердження    відповідно    до    законодавства    місцевих містобудівних  програм,  генеральних  планів відповідних населених пунктів,  іншої містобудівної документації.          

Відповідно до ч. 2 ст. 186 Земельного кодексу України зміни до землевпорядних документів та інших матеріалів з питань землеустрою вносяться за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або власників землі та землекористувачів, які затвердили ці проекти. Проект землеустрою для позивача  затверджений уже згадуваним рішенням Івано-Франківської міської ради від 20.02.2006 р.

Прийняттям оскаржуваного рішення узгоджувальна комісія фактично внесла зміни у генплан забудови та проект землеустрою, чим в порушення ст. 12,  ч. 5 ст. 17 Закону України “Про основи містобудування”, ч. 2 ст. 186 Земельного кодексу України перебрала на себе повноваження міської ради.

Згідно ч. 4 ст. 15 Закону України “Про оренду землі”, проект відведення земельної ділянки є невід'ємною частиною договору оренди землі від 10.03.2006 р., укладеного між позивачем та Івано-Франківською міською радою. Таким чином, внесенням змін у проект землеустрою, узгоджувальна комісія оскаржуваним рішенням фактично внесла зміни у договір оренди землі, укладений із позивачем. Внесення таких змін у договір оренди відбулося за оскаржуваним рішенням узгоджувальної комісії в порушення ч. 1 ст. 30 Закону України “Про оренду землі” без згоди позивача та без належних на те в узгоджувальної комісії повноважень.

Як вбачається із матеріалів справи використання позивачем орендованої земельної ділянки на вул. Желехівського під забудову майстерні побутового обслуговування з офісними та житловими приміщеннями здійснюється позивачем у повній відповідності до законодавства України, затвердженої містобудівної та проектно-технічної документації, якою передбачено заїзд до орендованої підприємцем ОСОБА_1 земельної ділянки з вул. Желехівського. Оскаржуваним рішенням узгоджувальної комісії вказаний заїзд незаконно скасовано без надання позивачу у встановленому законодавством порядку можливості  проїзду до орендованої земельної ділянки в іншому місці. Юридична можливість заїзду до орендованої позивачем земельної ділянки в іншому місці не передбачена ні наявним у позивача генпланом забудови, ні затвердженим проектом землеустрою.

Таким чином, суд враховує той факт, що оскаржуваним рішенням узгоджувальної комісії позивач фактично позбавлений можливості заїзду до орендованої ним земельної ділянки на вул. Желехівського, фактично повністю обмежений у проведенні робіт з будівництва, що порушує його законні права як землекористувача (право самостійного господарювання на землі та право на забудову земельної ділянки відповідно до затвердженої проектної документації), які встановлені п.-п. “а)”, “г)” ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 25 Закону України “Про оренду землі”.

Робоча проектна документація на будівництво позивачем майстерні побутового обслуговування з офісними та житловими приміщеннями розроблялася у відповідності до наявного у позивача генплану забудови та затвердженого проекту землеустрою з урахуванням встановленого заїзду до орендованої позивачем земельної ділянки з вул. Желехівського. Зокрема, як вбачається з наявного у матеріалах справи поверхового плану затвердженого робочого проекту забудови, в'їзд до забудови (у гараж - приміщення №11 -  як один із конструктивних елементів забудови) передбачено зі сторони вул. Желехівського.  Оскільки на час розгляду справи позивачем виконано значний обсяг робіт з будівництва, і готовність незавершеного будівництвом об'єкта майстерні побутового обслуговування з офісними та житловими приміщеннями становить 75%, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом про реєстрацію права власності НОМЕР_12, виданим  Івано-Франківським ОБТІ, реалізація  оскаржуваного рішення узгоджувальної комісії можлива тільки шляхом знесення та перебудови уже зведених конструктивних елементів забудови, що завдасть позивачу значних матеріальних збитків.

Таким чином, із встановлених судом обставин випливає, що вимога позивача про визнання нечинним в частині пункту 20 рішення узгоджувальної комісії виконкому Івано-Франківської міської ради по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування, що оформлене  протоколом НОМЕР_7, про відміну попереднього рішення узгоджувальної комісії щодо влаштування заїзду до орендованої підприємцем ОСОБА_1 земельної ділянки, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо можливості розгляду та вирішення у межах даної справи вимоги позивача про встановлення земельного сервітуту судом встановлено наступне.

Прийнявши оскаржуване рішення узгоджувальна комісія заперечила право позивача на заїзд до орендованої ним земельної ділянки на вул. Желехівського, з вул. Желехівського через земельну ділянку, що належить до земель комунальної власності. Цим самим узгоджувальна комісія фактично не вирішила земельний спір між позивачем та мешканцями будинку АДРЕСА_2, який юридично не мав місця, оскільки не мав належної сторони-заявника, і на той час вже був вирішений рішенням Івано-Франківського міського суду від 27.07.2005 р у справі №2-2474, а спричинила до виникнення нового земельного спору щодо встановлення вказаного заїзду. При цьому сторонами такого нового земельного спору щодо влаштування заїзду є позивач та відповідач - виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради в особі його структурного підрозділу -узгоджувальної комісії по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування.

Зазначене право заїзду, яке стало предметом нового земельного спору між виконкомом та позивачем, за своїм змістом, відповідно до ст. 98 Земельного кодексу України, є правом земельного сервітуту, який за видом відповідає пунктам “а”, “б” ст. 99 Земельного кодексу України.

Оскільки причиною виникнення нового земельного спору між виконавчим комітетом та позивачем щодо влаштування заїзду (встановлення сервітуту) стало оскаржуване рішення узгоджувальної комісії виконкому, яке приймалося в порядку вирішення земельних спорів та має обов'язковий для позивача характер, суд приходить до висновку, що новий земельний спір між виконавчим комітетом та позивачем щодо влаштування заїзду (встановлення сервітуту) є публічно-правовим спором, так як виник у сфері публічно-правових відносин при реалізації виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, як суб'єктом владних повноважень в особі його структурного підрозділу - узгоджувальної комісії по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування, - належних йому відповідно до пп.5 п. “б” ч.1 ст.33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” владних повноважень щодо вирішення земельних спорів. Таким чином, зазначений  земельний спір між виконкомом та позивачем про влаштування заїзду (встановлення земельного сервітуту) є справою адміністративної юрисдикції в розумінні п.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, п.-п. 1, 2 Інформаційного листа Верховного Суду України №3.2.-2005 від 26.12.2005 р..

Зі змісту ч.4 ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що перелік позовних вимог, визначений Кодексом адміністративного судочинства України, не є вичерпним, і в порядку адміністративного судочинства позивач може звернутися в адміністративний суд і з іншими позовними вимогами, які мають бути направлені на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин. З матеріалів справи вбачається, що вимога позивача про встановлення земельного сервітуту на право заїзду до орендованої ним земельної ділянки направлена на захист його прав та інтересів як землекористувача, які порушені саме у сфері публічно-правових відносин - при прийнятті виконкомом в особі його структурного підрозділу, узгоджувальної комісії, оскаржуваного рішення на реалізацію владних повноважень по вирішенню земельних спорів, що вже встановлено вище.

З огляду на викладене твердження відповідача про те, що вимога про встановлення земельного сервітуту повинна розглядатись за правилами цивільного судочинства, не відповідає правовій природі спору, який виник з приводу встановлення земельного сервітуту в даному випадку між виконкомом та позивачем, та який має публічно-правовий характер і повинен розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 100 Земельного кодексу України, власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Без надання позивачеві можливості заїзду з вул. Желехівського до орендованої ним земельної ділянки на цій же вулиці, він буде позбавлений можливості реалізувати належні йому права землекористувача щодо забудови орендованої ним земельної ділянки, а також щодо подальшого використання земельної ділянки для обслуговування та експлуатації зведеної будівлі. З огляду на зазначені обставини суд вважає вимогу позивача про встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду з вул. Желехівського до орендованої ним земельної ділянки на цій же вулиці обґрунтованою. 

Щодо твердження відповідача про те, що позивач не врегульовував з міською радою питання встановлення земельного сервітуту у позасудовому порядку, судом встановлено наступне.

Відповідно до пп.1 п. “а” ч.1 ст.33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до повноважень виконавчих органів рад (в даному випадку -виконавчого комітету) належить підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад. Із зазначеного випливає, що розгляд та вирішення на пленарному засіданні сесії міської ради питання про встановлення земельного сервітуту є об'єктивно неможливим без попередньої  підготовки та внесення такого питання на розгляд ради її виконавчим комітетом. Оскільки у спірному випадку  виконкомом в особі його підрозділу -узгоджувальної комісії по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування -  право заїзду з вул. Желехівського для позивача скасовано, то, відповідно, питання про встановлення земельного сервітуту на право заїзду не могло вноситись виконкомом на розгляд міськради, яка, відповідно, і не могла приймати рішення по такому питанню.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відмови міськради у встановленні земельного сервітуту у спірному випадку бути не могло об'єктивно, оскільки така відмова фактично надана позивачу  на стадії попереднього розгляду цього питання (до винесення його на розгляд ради) виконавчим комітетом шляхом прийняття оскаржуваного рішення узгоджувальної комісії. За таких обставин вимога позивача про встановлення земельного сервітуту, у відповідності до ч.2 ст. 100 Земельного кодексу України, може розглядатися в судовому порядку.

Твердження відповідача про те, що заїздом попри будинок АДРЕСА_2 фактично буде заїзд з вул. Озаркевича, а не з вул. Желехівського, а також твердження про те, що встановлення проїзду можливе тільки по наявному шляху, якого попри будинок АДРЕСА_2 немає, не відповідають наявному у матеріалах справи генплану забудови. Як вбачається із генплану забудови заїзд до орендованої позивачем земельної ділянки проходить з вул. Крилова (теперішня -вул. Желехівського) попри будинок АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4,  (які знаходяться в одній будівлі по вул. Озаркевича) по наявному шляху (дорозі), який чітко відображений на генплані. При цьому, наявний шлях заїзду згідно генплану підлягає благоустрою позивачем, а тому твердження відповідача про те, що в межах встановлюваного заїзду посаджені газони та дерева не відповідають дійсності.

Виходячи із встановлених обставин, а також враховуючи те, що ні відповідач, ні треті особи заперечень щодо безоплатності сервітуту не висловлювали,  суд приходить до висновку, що вимога позивача про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту на право проходу та проїзду на транспортному засобі з вул. Желехівського в межах існуючого шляху попри будинок АДРЕСА_2 до орендованої позивачем земельної ділянки є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Оскільки зі змісту ч.3 ст.100 Земельного кодексу України випливає, що право земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку, а також враховуючи те, що державна реєстрація земельних ділянок відповідно до п. “г” ст. 15 Земельного кодексу України належить до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, функції якого на місцях виконують відповідні місцеві держані органи з питань земельних ресурсів, яким є Івано-Франківське міське управління земельних ресурсів, суд вважає за необхідне зобов'язати Івано-Франківське міське управління земельних ресурсів провести державну реєстрацію земельного сервітуту, встановленого в інтересах позивача. 

На підставі викладеного,  у відповідності до  ст. 124 Конституції України, Земельного Кодексу України, Закону України "Про місцеве  самоврядування", Закону України "Про основи містобудування", Закону України "Про оренду землі",керуючись  ст.3

17,18,158,160,186  Кодексу адміністративного судочинства України  , суд-

ПОСТАНОВИВ:

 

позов задоволити.

 

Визнати нечинним в частині пункту 20 рішення узгоджувальної комісії виконкому Івано-Франківської міської ради по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування, оформлене  протоколом НОМЕР_7, про відміну попереднього рішення узгоджувальної комісії щодо влаштування заїзду до орендованої підприємцем ОСОБА_1 земельної ділянки.

Встановити в інтересах підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. номер ДРФО -НОМЕР_13) постійний безоплатний земельний сервітут на право проходу та проїзду на транспортному засобі через земельну ділянку комунальної власності в межах існуючого, згідно наявного у підприємця ОСОБА_1 генплану забудови, шляху з вул. Желехівського біля будинку АДРЕСА_2, що знаходиться на вул. Озаркевича в м. Івано-Франківську до орендованої  ним земельної ділянки, виділеної під будівництво майстерні побутового обслуговування з офісними та житловими приміщеннями.

Зобов'язати Івано-Франківське міське управління земельних ресурсів вчинити дії по державній реєстрації встановленого в інтересах підприємця ОСОБА_1 земельного сервітуту на право проходу та проїзду на транспортному засобі через земельну ділянку комунальної власності в межах існуючого, згідно наявного у підприємця ОСОБА_1 генплану забудови, шляху з вул. Желехівського біля будинку АДРЕСА_2, що знаходиться на вул. Озаркевича в м. Івано-Франківську до орендованої ним земельної ділянки.

Зобов'язати виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради та Івано-Франківську міську раду не чинити перешкод  в реалізації права земельного сервітуту, встановленого на користь підприємця ОСОБА_1.

Судові витрати покласти на відповідача -виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради.

 

Постанова набирає законної сили  після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про  апеляційне оскарження  Постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення; апеляційна скарга Постанови суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів  після подання заяви про апеляційне оскарження.

 

 

 

Суддя                                                            Калашник Володимир Олександрович

                                                            постанова підписана 28.11.06  

Виготовлено в АС "Діловодство суду"

________________ Гурик Ірина Прокопівна 

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація