03.06.2013
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц-1167/2013р. Головуючий у першій
Категорія: 57 інстанції Лугвіщик А.М.
Доповідач у апеляційній
інстанції Зотов В.С.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого: Зотова В.С.,
суддів: Андрейченко А.А., Колбіної Т.П.,
при секретарі: Пасічник Г.В.,
за участю:
п-ка позивачів ОСОБА_3,
п-ків ОСОБА_4 ОСОБА_5 та ОСОБА_6,
розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на ухвалу Нахімовського районного суду м. Севастополя від 21 лютого 2013 року про закриття провадження у справі та на рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 21 лютого 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_4, ОСОБА_10, Фонду комунального майна Севастопольської міської ради про визнання недійсними розпорядження, свідоцтва про право власності, свідоцтва про право на спадщину, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивачі звернулись з позовом до відповідачів, в якому просять суд про визнання недійсними розпорядження № 99 від 16.09.1993 року, на підставі чого сторонам по справі була передана у загальну сумісну власність квартира АДРЕСА_1, свідоцтво право загальної сумісної власності на вказану квартиру отриману сторонами у власність у порядку приватизації 16.09.1993 року, свідоцтво про право на спадщину за законам, згідно якого ОСОБА_4 успадкувала 1/6 частку квартири яка належала ОСОБА_11 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру у порядку приватизації від 16.09.1993 року. Вимоги зову мотивовані тим, що приватизація була проведена незаконно, оскільки позивачі своєї згоди на приватизацію квартири не давали, підписи на заяві о оформлення квартири у власність від їх імені є підробленими, про що вони неодноразово з жовтня 2011 року подавали заяви та скарги до органів внутрішніх справ та до прокуратури, також вказували на те, що відповідачі - мали права приймати участь у приватизації, оскільки станом на 1993 рік оживали на території Російської Федерації та були її громадянами, також азували на те, що у порушення ч.2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію», у число власників квартири не був включений неповнолітній банов Н.М., який на той час був зареєстрований та мешкав у квартири, реєстрований та мешкає у квартирі до теперішнього часу.
Зазначеним рішенням суду у задоволенні позові відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду, позивач звернувся з апеляційними скаргами до апеляційного суду, в якій просить рішення та ухвалу скасувати, як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити нове судове рішення, яким їх позов до відповідачів задовольнити.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, присутніх у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, з наступних підстав.
На підставі Розпорядження Державного підприємства Севастопольський приладобудівельний заводу «Парус» від 16.09.1993 року № 99, ОСОБА_11 та членам його сім'ї - ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_10 передана у загальну сумісну власність квартира АДРЕСА_1.
19 січня 2012 року відповідачу ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на 1/18 частку квартири у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_11 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2.
Рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 19.10.2011 року, яке вступило в законну силу, оскільки будь-ким зі сторін у справі оскаржено не було, визначені частки співвласників квартири АДРЕСА_1, по 1/6 частці за кожним.
Таким чином, з моменту набрання рішенням суду законною, сили, квартира перебуває у спільній частковій власності сторін - ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та померлого ОСОБА_11
Правові підставі приватизації житла, що знаходиться в державній власності та процедура її здійснення на момент виникнення спірних правовідносин визначалась Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції від 19.06.1992 року.
Відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або \оперативному управлінні яких знаходиться державний житловій фонд. Передача Займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням власника квартири (будинку).
До членів сім'ї наймача за ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі разом з наймачем або за якими зберігається право на житло, як на момент введення в дію Закону, так і на час приватизації жилого приміщення.
Як вбачається з охоронного свідоцтва (броні) № 0-14 (04-48/212) від 07 липня 1978 року виданого ОСОБА_4 займаємє нею житлове приміщення в квартирі АДРЕСА_1 у зв'язку з виїздом до місця служби у Мурманську обл. заброньовано за нею та її дочкою ОСОБА_10 1976 року народження на весь період проходження служби у пільговому регіоні. Згідно довідці від 12.02.2003 року відповідач ОСОБА_4 проходила військову службу у Мурманській обл. з 01.07.1986 року по 30.11.1994 року, з чого суд робіть висновок, що включення у склад співвласників житла осіб відповідачів .відбулося без порушення вимог Закону, тому вимоги позову в цієї частині задоволенню не підлягають як не засновані на законі.
З пояснень представників відповідача, які також підтверджуються матерілалми справи, вбачається що до складу осіб, яким була передана в порядку приватизації у 1993 році квартира АДРЕСА_1 не був включений малолітній ОСОБА_15, хоча згідно довідки про склад осіб, яка була надана до матеріалів справи на час приватизації житла був зареєстрований та проживав за вказаною адресою разом зі своїми батьками, що також узгоджується з положеннями ч.1,2 ст. 17 ЦК України в редакції 1963 року, а також ч.1,3 ст. 29 чинного ЦК України, згідно положень яких місцем проживання неповнолітніх, що не досягли 15-ті років визнається місце проживання їх батьків.
Таким чином судом першої інстанції цілком правомірно і обґрунтовано встановлено порушення прав позивача ОСОБА_15 на прийняття участі у приватизації житла, хоча у довідці про склад осіб, що у квартирі він був зазначений, та фактично проживав з батьками у квартирі АДРЕСА_1. Тим самим, він був усунутий від участі у приватизації житла і позбавлений права власності на житло та інших майнових прав.
Щодо посилань в апеляційній скарзі на пропущення строку позовної давності, то судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ч, 4 ст. 261 ЦК України в разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.
Н час приватизації житла ОСОБА_15 був малолітнім, а отже перебіг позовної давності для позивача ОСОБА_16 почався з 2005 року, оскільки йому виповнилося 18 років та він досяг повноліття.
Загальний строк позовної давності встановлений ст. 257 ЦК України встановлений тривалістю в три роки.
Відповідно до положень ч.4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний правочин укладено 16.09.1993 року, тоді як з вимогою про визнання його недійсним (розпорядження та свідоцтва про право на приватизацію) ОСОБА_15 який досяг повноліття у 2005 році звернувся лише у грудні 2012 року, тобто з пропуском строку позовної давності й питання про його поновлення не ставив, посилання ОСОБА_15 на те, що про приватизацію квартири без включення його до складу осіб - співвласників він дізнався з рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 19.10.2011 року не свідчать про поважність причин пропуску строку для звернення до суду з позовом про захист порушеного права, більш того, позивачі взагалі вважають що строк позовної давності ними пропущений не був, та не ставлять питання про його відновлення з зазначенням поважності причин пропуску, будь-яких інших доказів необізнаності ОСОБА_15 про те, що він немає права власності на житло в якому проживає з моменту народження, ним суду не надано, тому в частині вимог заявлених ОСОБА_15 суд відмовляє у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що не підлягають задоволенню вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 19.01.2012 року виданого на ім'я відповідача ОСОБА_4, оскільки позивачами не зазначено та судами обох інстанцій не встановлено порушення вимог закону при оформленні та виданні свідоцтва про право на спадщину за законом відповідачем після смерті батька.
Щодо оскаржуваної ухвали суду від 21 лютого 2013 року про закриття провадження у справі в частині заявлених вимог до ОСОБА_12 за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_12, Фонду комунального майна Севастопольської міської ради про визнання недійсними розпорядження, свідоцтва про право власності, свідоцтва про право на спадщину, то судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до вимог п. 6 ч. 1 статті 205 ЦПК України, підставою для закриття провадження у справі є смерть фізичної особи, яка була однією із сторін у справі.
Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_12, копія його міститься в матеріалах справи, з якого випливає, що остання померла ІНФОРМАЦІЯ_3
Враховуючи підстави заявлених вимог, предмет позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами у справі не допускають правонаступництва.
З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, так як і не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, слід визнати, що суд постановив рішення та ухвалу з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 307 та ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення та ухвала суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303-317 Цивільного процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 - відхилити.
Ухвалу Нахімовського районного суду м. Севастополя від 21 лютого 2013 року та рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 21 лютого 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: В.С. Зотов
судді: А.А. Андрейченко
Т.П. Колбіна