Справа № 1018/8282/12 Головуючий у І інстанції Кулініченко Г.В.
Провадження № 22-ц/780/2749/13 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я.С.
Категорія 44 10.06.2013
УХВАЛА
Іменем України
06 червня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Волохова Л.А.,
суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,
за участю секретаря Баліна П.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - Управління Держкомзему в Обухівському районі Київської області, Старобезрадичівська сільська рада Обухівського району Київської області про відновлення права на землю, визнання недійсним державного акту та відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про відновлення права на землю, визнання недійсним державного акту та відшкодування моральної шкоди.
В обгрунтування позовних вимог позову вказував, що йому в 1965 році по АДРЕСА_1 була надана для користування земельна ділянка площею 0,40 га, а у 1992 році було виділено додатково земельну ділянку площею 0,20 га. Зазначає, що за час користування земельними ділянками будь-яких зауважень до нього не було, а тому він реалізуючи своє конституційне право на отримання земельної ділянки у власність звернувся до третьої особи - Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, яка своїм рішенням від 27 січня 2008 року передала йому її у власність. На підставі даного рішення він почав оформлювати документи на земельну ділянку і при цьому виявив, що частина його земельної ділянки знаходиться у власності відповідача.
Враховуючи зазначені обставини, просив суд визнати недійсним державний акт на земельну ділянку відповідача, зобов'язати його відновити стан даної земельної ділянки та стягнути моральну шкоду в розмірі 5000 грн.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 березня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись його необґрунтованість та на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, 16 лютого 1995 року рішенням Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області позивачу було передано у приватну власність земельну ділянку розміром 0,60 га по АДРЕСА_1 (а.с.14,132).
23 січня 1996 року рішенням Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області відповідачу було передано у приватну власність земельну ділянку розміром 0,32 га по АДРЕСА_1 (а.с.133).
25 грудня 2003 року рішенням Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району
Київської області було затверджено відповідачу матеріали інвентаризації земельних ділянок по фактичному користуванню та передано у власність дві земельні ділянки загальною площею 0,424 га. в АДРЕСА_2 (а.с.19,20,61).
02 серпня 2004 року відповідачу на підставі рішення Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області від 25 грудня 2003 року були видані державні акти на право власності на земельні ділянки загальною площею 0,424 га. в АДРЕСА_2(а.с.19,20)
27 січня 2008 року рішенням Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району
Київської області позивачу було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,6000 га в АДРЕСА_1(а.с.15).
26 серпня 2010 року рішенням Обухівського районного суду Київської області, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Київської області від 28.02.2011 року, позивач був зобов'язаний усунути порушення прав відповідача та не чинити перешкоди останньому у
користуванні спірними земельними ділянками по АДРЕСА_2(а.с.85-89).
17 лютого 2011 року рішенням Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району
Київської області було внесено зміни в частину 1 рішення від 27 січня 2008 року, а саме позивачу було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,4000 га в АДРЕСА_1 (а.с.92).
Згідно ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку, а відповідно до ст.126 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами, які є у відповідача.
Статтею 116 ЗК України передбачено, що громадяни набувають право власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України; набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність; безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом України, а згідно статті 118 даного кодексу встановлено, що громадянин, зацікавлений у одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної державної адміністрації або ради за місцем
знаходження земельної ділянки; у заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання;
відповідна адміністрація або рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки
надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а згідно ст.19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, таким чином основним документом, який підтверджує право власності особи на земельну ділянку є відповідний державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.
Відповідно до п.1.12 "Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів а право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі", затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4.05.1999р. №43, складання державного акта на право приватної власності на землю при наданні земельних ділянок громадянам проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки, що відповідає акту отриманому відповідачем.
Згідно статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 серпня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 28 лютого 20011 року було встановлено, що у позивача відсутній правовстановлюючий документ на земельну ділянку, межі належної йому земельної ділянки в натурі не встановлювались, тим самим на час розгляду справи у нього не виникло право на земельну ділянку, яке могло б бути захищено судом.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано не прийняв до уваги обґрунтування позовних вимог позивачем рішенням Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області від 14 червня 2012 року (а.с.138), а саме існування накладення земельних ділянок позивача на відповідача, оскільки дане рішення не містить належної і достатньої інформації щодо предмета доказування, складений без проведення відповідних замірів спірних земельних ділянок, в ньому відсутні висновки про площу накладення земельної ділянки ОСОБА_3 та земельної ділянки ОСОБА_2, а саме про фактичний розмір земельної ділянки відповідача та збільшення площі його земельної ділянки за рахунок земельної ділянки позивача.
Таким чином, позивач не довів в суді належними та допустимими доказами факт порушення відповідачем будь-яких його прав оскаржуваним державним актом про право власності на земельну ділянку.
Разом з тим, державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт, що не відповідає пред'явленому позову.
Відмовляючи в задоволенні вимог про визнання державних актів відповідача недійсними суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення інших вимог, так як вони є похідними від вимог в задоволенні яких судом правомірно відмовлено.
Таким чином, встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2
Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, обгрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в порядку ст. 303 ЦПК України в межах заявлених вимог у суді першої інстанції та доводів апеляційної скарги, в якій ставиться питання про ухвалення нового рішення про задоволення позову, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обгрунтованим і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 303 ,307, 308, 313-315, 317,319, ЦПК України колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 березня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: