Справа № 1312/52/12 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин Я.М.
Провадження № 22-ц/783/614/13 Доповідач в 2-й інстанції: Шумська Н. Л.
Категорія:2
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючий суддя Шумська Н.Л.
судді: Цяцяк Р.П., Шандра М.М.
секретар Альховська С.В.
особи, які беруть участь у справі: прокурор Лящук Т.І., пр.-ки ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора Личаківського району м. Львова в іт. Львівської міської ради та Львівської міської ради на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 26.06.2012 року у справі за позовом прокурора Личаківського району м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третіх осіб ОСОБА_8, ОСОБА_9, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання недійсним свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 видане на ім'я ОСОБА_6, зобов'язання ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» скасувати реєстрацію права власності на зазначену квартиру ОСОБА_6,-
ВСТАНОВИЛА:
Рішення Личаківського районного від 26.06.2012року відмовлено у задоволенні позову прокурора в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 із залученням третіх осіб про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 виданого на ім'я ОСОБА_6, про зобов'язання ОКП ЛОР «БТЇ та ЕО» скасувати реєстрацію права власності на зазначену квартиру ОСОБА_6 за безпідставністю.
Рішення суду оскаржили Львівська міська рада та прокурор.
У апеляційній скарзі в.о.прокурора Личаківського району Львівської області вважає рішення Личаківського районного суду м.Львова незаконним та необґрунтованим. Так, вироком Личаківського районного суду м.Львова від 10.07.2009 у справі №1-47/09 встановлено, що ОСОБА_10 та ОСОБА_5, будучи членами організованої групи, разом із невстановленими особами, діючи згідно єдиного плану, шляхом шахрайства заволоділи чужим майном, а саме - квартирою АДРЕСА_1, власником якої є територіальна громада м.Львова в особі Львівської міської ради, а квартиронаймачем якої був ОСОБА_8 Скориставшись відсутністю ОСОБА_8 невстановленою слідством особою була оформлена довіреність від його імені та свідоцтво про одруження ОСОБА_8 із ОСОБА_5 На підставі цих підроблених документів 02.06.2006 ОСОБА_5 зареєструвалася у спірній квартирі, а 16.06.2006 року зняла з реєстрації у ній ОСОБА_8 20.06.2006 ОСОБА_5 надала довіреність на маклера ОСОБА_9 з правом бути її представником при приватизації спірної квартири після чого остання звернулася до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради. 27.06.2006 Личаківською районною адміністрацією Львівської міської ради видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру. В подальшому ОСОБА_5 видала довіреність від 30.06.2006 на ОСОБА_9 з правом відчуження спірної квартири, яка 03.07.2006 продала вказану квартиру ОСОБА_6 Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Також у суді було встановлено, що 03.07.2006 року ОСОБА_9 від імені ОСОБА_5 із ОСОБА_6 уклала договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка складається з двох житлових кімнат та кухні, загальною площею 34,5 м кв., продаж вчинено за 157500,00 гривень. При цьому, вищевказана квартира вибула з володіння власника - територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради шляхом шахрайських дій, як це встановлено вироком суду, ОСОБА_10 та ОСОБА_5, яка є стороною правочину. Уважає, що власник майна - територіальна громада міста Львова в особі Львівської міської ради у відповідності до ч.І ст.388 ЦК України має право витребувати це майно від набувача, оскільки майно було викрадене у неї та вибуло з її володіння не з її волі іншим шляхом, а саме шляхом вищеописаних шахрайських дій ОСОБА_10 та ОСОБА_5 Крім цього покликається на ст. 227 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. У даному випадку правочин, а саме договір купівлІ-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений 03.07.2006 року між ОСОБА_9 від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є нікчемним, а нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
У доводах апеляційної скарги представник Львівськох міської ради зазначає про незаконність рішення, неповне з»ясування судом обставин, що мають значення у справі, неправильну оцінку доказів. Обставини справи, встановлені вироком суду, не підлягають доказуванню . Правочин є нікчемним, згідно ст. 227 ЦК, оскільки був спрямований на порушення прав і свобод людини. Не враховано норми Конституції, ст.47, згідно якої кожен має право на житло. Просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, з»ясувавши обставини справи та перевіривши доводи скарги, колегія суддів не знаходить підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Судом першої інстанції правильно визначення характер правовідносин та застосовано закон, який їх регулює. Встановлені обставини, що мають значення у справі, згідно яких Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради як уповноважений орган відповідно до Рішення Львівської міської ради №174 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» своїм Розпорядженням від 27.06.2006року №999 передала у власність ОСОБА_5 у порядку приватизації державного (комунального) житлового фонду. Суд першої інстанції дав правильну правову оцінку таким діям органу місцевого самоврядування, зробивши висновок, що майно вибуло з володіння Львівської міської ради за її волею.
У подальшому ОСОБА_5, набувши у власність майно на підставі правовстановлюючого акта органу місцевого самоврядування, розпорядилась ним, відчуживши за договором купівлі-продажу ОСОБА_6
Вироком суду встановлені обставини, за якими ОСОБА_5 незаконно набула у власність спірну квартиру, оскільки підстави, за якими було проведено приватизацію квартир, суд визнав незаконними (підроблені довіреності та свідоцтво про укладення шлюбу). Однак правової оцінки законності розпорядження Личаківської районної адміністанції судовим органом не давалось, участі у справі районна адміністрація не приймала.
Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або кримінальній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, що якої встановлені ці обставини.
Згідно ч.4ст.61 ЦПК України вирок у кримінальні справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов»язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Позивач по суду не оспорював законність винесення Личаківською районною адміністрацію розпорядження, хоча вирок не містить висновків про його незаконність. Відтак, обставини незаконності винесення Розпорядження №999 відноситься до предмета доказування, у цій частині ст.61 ЦПК не застосовується.
Натомість, апелянти розширено тлумачать ці норми процесуального права, хибно трактуючи об»єм доказування та принципи цивільного судочинства щодо презумпції законності розпорядження органу місцевого самоврядування та дійсності правочину.
Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України, на яку покликається прокурор як на правову підставу вимог, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача якщо майно: було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння чи вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Прокурором заявлено до суду лише одну вимогу - про застосування наслідків нікчемності правочину, з мотивами, що правочин (договір купівлі-продажу на користь ОСОБА_6) є нікчемним. Спосіб захисту вибрано помилковий, оскільки згідно ч.2ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). у цьому разі визнання такого провочину недійсним не вимагається.
Прокурором при ви поданні позову до суду не враховано положення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, згідно яких ідповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини -якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може
пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного
правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.
Відтак, висновки суду першої інстанції обгрунтовані, а доводи апеляційних скарг не ставлять під сумнів законність рішення суду першої інстанції.
На підставі ст.308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, визнаючи, що суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не ставлять під сумнів законність рішення суду, апеляційний суд їх відкидає як неспроможні.
Керуючись ст.303, п.1ч.1ст.307, ст.308, п.1ч.1ст.314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги Львівської міської ради та прокурора Личаківського району м.Львова відхилити.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 26.06.2012 року залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу негайно після проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ ляхом подання касаційної скарги протягом 20 днів з часу проголошення.
Головуючий суддя Н.Л.Шумська
Судді Р.П.Цяцяк
М.М.Шандра