ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
30.05.2013р. Справа № 905/1920/13
Господарський суд Донецької області у складі
головуючого судді Кучерявої О.О.,
при секретарі судового засідання Москвітіній В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика дверей «Будмайстер»
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення заборгованості в розмірі 5982,86 грн., з яких сума основного боргу 5975 грн., 3% річних в розмірі 7,86 грн.,
за участю представників:
від позивача: Окрошко Т.В., за довір. від 08.01.2013р.,
відповідача: ОСОБА_1, особисто,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фабрика дверей «Будмайстер» звернулось до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 5982,86 грн., з яких сума основного боргу 5975 грн., 3% річних в розмірі 7,86 грн.
Правовою підставою стягнення позивач вважає норми статей 509, 526, 530, 610, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на не виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки, укладеного в усній формі, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 5975 грн. В якості доказів вищезазначеного надав замовлення на постачання партії товару № 17, рахунок на оплату № 457 від 04 березня 2010 року, видаткову накладну від 23 березня 2010 року № 590, податкову накладну.
У зв'язку із невиконанням відповідачем грошового зобов'язання, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України позивачем були нараховані 3% річних в розмірі 7,86 грн. На підставі вищевикладеного просив задовольнити позовні вимоги.
Також, позивач в позовній заяві просив в порядку статті 67 Господарського процесуального кодексу України забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно, кошти на рахунку, що належать відповідачу.
09 квітня 2013 року відповідачем через канцелярію суду надане клопотання про припинення провадження у справі.
16 квітня 2013 року відповідачем через канцелярію суду надане клопотання про об'єднання господарських справ № 905/2337/13 та № 905/1920/13 в одне провадження.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 15 травня 2013 року за клопотанням представника позивача продовжено процесуальний строк розгляду справи на 15 днів.
27 травня 2013 року відповідачем через канцелярію суду надане клопотання про об'єднання господарських справ № 905/2337/13, 905/1920/13 та 905/3279/13 в одне провадження та призначення судової економічно-бухгалтерської експертизи.
Ухвалами господарського суду Донецької області сторін було неодноразово зобов'язано надати розгорнутий акт звірки взаєморозрахунків з вказанням підстав внесення сум до бухгалтерського та податкового обліку підприємств, виходячи з предмету та підстав позову.
У порушення вимог ухвал суду сторонами жодного разу не представлено належно оформленого акту.
Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в позові, просив задовольнити позовні вимоги.
Відповідач у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог, надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву, зазначив, що товар за накладною № 590 від 23 березня 2010 року був отриманий, але сума заборгованості сплачена.
Клопотань щодо фіксації судового процесу не заявлено, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Перевіривши матеріали справи, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами. Вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу. Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Предметом спору у даній справі є розрахунки за поставлену продукцію, а відтак кожна сторона повинна довести виконання нею зобов'язань виключно на підставі відповідних доказів, первинних бухгалтерських документів, які складаються при передачі продукції та її оплаті за господарським договором.
Так, 19 лютого 2010 року відповідачем оформлено замовлення на поставку товару № 17, яке було отримане позивачем та прийняте до виконання.
04 березня 2010 року відповідачу виставлений рахунок № 457 на суму 5975 грн.
В якості доказів отримання відповідачем товару та виникнення у останнього грошового зобов'язання, позивачем надана видаткова накладна від 23 березня 2010 року № 590.
Факт приймання відповідачем поставленого товару підтверджується підписом та печаткою останнього на видатковій накладній. Окрім цього, відповідач в судовому засіданні визнав факт отримання товару за видатковою накладною від 23 березня 2010 року № 590.
Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Таким чином, в даному випадку, видаткова накладна є первинним обліковим документом в розумінні вищезазначеного Закону та підписання покупцем видаткової накладної підтверджує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, а тому є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Судовими доказами, за визначенням статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З наданих сторонами доказів вбачається, що позивач виконав в повному обсязі зобов'язання щодо поставки товару.
08 лютого 2013 року позивачем надіслана на адресу відповідача вимога про сплату суми заборгованості в розмірі 5975 грн., яка отримана останнім 16 лютого 2013 року, про що свідчить підпис ОСОБА_1 на повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.14).
Судом не приймаються посилання відповідача на відсутність заборгованості за поставлений товар за видатковою накладною № 590 від 23 березня 2010 року у зв'язку з оплатою з огляду на наступне.
В якості доказів оплати за поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Фабрика дверей «Будмайстер» товар, відповідачем надані засвідчені копії банківських виписок (а.с.62-68).
Судом, при дослідженні зазначених банківських виписок, встановлено, що вони не мають призначення платежу з посиланням на рахунок від 04 березня 2010 року № 457 або на видаткову накладну від 23 березня 2010 року № 590, а тому не підтверджують доводів відповідача про оплату товару, поставленого йому за накладною від 23 березня 2010 року № 590. Інших доказів в підтвердження своїх доводів відповідачем не надано.
Окрім цього, у порушення вимог ухвал господарського суду Донецької області від 21 березня 2013 року, від 11 квітня 2013 року, від 25 квітня 2013 року, від 15 травня 2013 року сторонами не наданий належним чином оформлений акт звірки взаєморозрахунків.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, які у певних умовах ставляться.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Матеріали справи належних доказів в спростування доводів позивача не містять, відповідачем таких до суду не надано.
За таких обставин та враховуючи, що відповідач свої зобов'язання з оплати товару не виконав, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми заборгованості в розмірі 5975 грн. підлягають задоволенню.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 7, 86 грн., необхідно зазначити наступне.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних за період з 24 лютого 2013 року по 11 березня 2013 року, суд визнає його вірним, сума 3% річних в розмірі 7,86 грн. підлягає стягненню з відповідача.
Суд не вбачає підстав для припинення провадження в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України, а тому клопотання відповідача про припинення провадження у справі не підлягає задоволенню.
Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про призначення судової економічно-бухгалтерської експертизи з огляду на наступне.
За змістом статті 41 Господарського процесуального кодексу України господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.
Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом, проте в силу ст. 41 ГПК України господарський суд сам визначає, чи є у нього необхідність у спеціальних знаннях і, відповідно, призначення для цього експертизи, чи такої необхідності немає і суд може вирішити спір на підставі інших доказів, поданих у справі.
Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять саме до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не може замінити інші засоби доказування.
Висновок судового експерта виступає лише як один з доказів у справі, який не має для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом у сукупності з іншими доказами з метою встановлення наявності чи відсутності обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
Господарський суд оцінює кожний доказ окремо та всі докази в їх сукупності, що відображається у судовому рішенні. При оцінці доказів суд зобов'язаний керуватися законодавством, яке регулює спірні відносини.
Враховуючи наявність в матеріалах справи достатніх доказів необхідних для встановлення обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, призначення судової економічно-бухгалтерської експертизи є недоцільним.
Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про об'єднання господарських справ № 905/2337/13, 905/1920/13 та 905/3279/13 в одне провадження з огляду на наступне.
Відповідно до статті 58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Таким чином, дозволяється об'єднувати вимоги, пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
У судовому засіданні судом встановлено, що позивачем заявлені позовні вимоги до відповідача з різних підстав виникнення, які між собою не є спільними та однорідними і з'ясування прав і взаємовідносин за якими потребує дослідження різних доказів та встановлення, не пов'язаних між собою обставин, а отже їх сумісний розгляд суперечить правилам статті 58 ГПК України.
Що стосується заяви позивача про забезпечення позову, слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване, підтверджене доказами припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Дослідивши обставини, викладені в заяві про вжиття заходів до забезпечення позовної заяви, суд приходить до висновку про відсутність існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача. Відмова в забезпеченні позову не спричинить неможливість захисту прав позивача та не ускладнить відновлення його прав без вжиття таких заходів.
Таким чином, на думку суду, заява є необґрунтованою та такою, яка не підлягає задоволенню.
Підпунктом 3 пункту 2 частини другої статті 4 Закону передбачено справляння судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову, проте позивачем, при подачі заяви про вжиття заходів забезпечення позову не сплачено судовий збір.
Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 23.05.2012 р. N 01-06/704/2012 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір» Господарським процесуальним кодексом України не передбачено наслідків неподання доказів сплати названого збору в установленому порядку і розмірі. Відтак господарський суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами за правилами статті 49 ГПК у залежності від результатів розгляду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову. Про такий розподіл може бути зазначено в рішенні (постанові) господарського суду або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.
Таким чином, розподіл відповідних сум судового збору здійснено між сторонами за правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика дверей «Будмайстер» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 5982,86 грн., з яких сума основного боргу в розмірі 5975 грн., 3% річних в розмірі 7,86 грн. задовольнити повністю.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, п/р НОМЕР_2 у відділенні «Ощадбанку» у м. Полтава, МФО 394200, ІНН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика дверей «Будмайстер» (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Терьошкіна, 9, п/р 2600630140570 у філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк» в м. Дніпропетровськ, МФО 305437, ЄДРПОУ 33892810) суму основного боргу в розмірі 5975 (п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять) грн., 3% річних в розмірі 7 (сім) грн., 86 коп.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, п/р НОМЕР_2 у відділенні «Ощадбанку» у м. Полтава, МФО 394200, ІНН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика дверей «Будмайстер» (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Терьошкіна, 9, п/р 2600630140570 у філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк» в м. Дніпропетровськ, МФО 305437, ЄДРПОУ 33892810) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн., 50 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика дверей «Будмайстер» (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Терьошкіна, 9, п/р 2600630140570 у філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк» в м. Дніпропетровськ, МФО 305437, ЄДРПОУ 33892810) на користь Державного бюджету судовий збір за подачу заяви про забезпечення позовних вимог у розмірі 1720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн., 50 коп.
У судовому засіданні 30 травня 2013 року проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 04 червня 2013 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
Суддя О.О. Кучерява