Справа № 2-1218/12

Провадження № 2/524/15/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2013 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі:

Головуючого судді - Кривич Ж.О.,

при секретарі - Сичовій Я.О.,

з участю позивача ОСОБА_1., його представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_6., про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу квартири,-

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним. Уточнивши позовні вимоги (а.с. 64,125), ОСОБА_1. просив суд визнати недійсною довіреність від 29 травня 2006 року, видану ОСОБА_7. відповідачу ОСОБА_5 на розпорядження квартирою АДРЕСА_1, та визнати недійсним договір купівлі-продажу цієї квартири від 20 червня 2006 року. Посилаючись на статті 216, 230, 233 ЦК України, ОСОБА_1. суду пояснив, що його мати ОСОБА_7. була інвалідом першої групи, потребувала постійної сторонньої допомоги, тому перебувала у тяжких обставинах, якими скористалися відповідачі. Позивач стверджував, що його мати у повній мірі не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, не розуміла наслідків видачі довіреності і, продовжуючи до смерті проживати у своїй квартирі, не знала, що вона їй не належить.

Відповідачі ОСОБА_5. та ОСОБА_4. суду пояснили, що ОСОБА_7. була їх сусідкою, проживала у квартирі, розташованій поряд із їх власною. Вона страждала на тяжкі недуги, потребувала постійної допомоги та догляду, яким її забезпечила ОСОБА_4. До смерті ОСОБА_7. була психічно здоровою людиною і добре розуміла значення своїх дій та повністю керувала ними. Відповідачі вважали також, що ОСОБА_1. пропустив строк позовної давності, а також не прийняв спадщину після смерті матері, що є самостійною підставою для відмови йому у задоволенні позову (письмові заперечення, а.с. 39-41).

Представник третьої особи - приватного нотаріуса ОСОБА_6. - ОСОБА_8 вважав позов таким, що не підлягає задоволенню ( письмові заперечення, а.с. 36,37).

Свідок ОСОБА_9 який пояснив, що з грудня 2005 року він працював лікарем-невропатологом у 4-й міській лікарні та неодноразово видавав рецепти на придбання ліків для ОСОБА_7, яка була інвалідом першої групи, страждала на церебральний атеросклероз, гіпертонічну хворобу ІІІ ступеню та синдром Паркінсона. Одного разу він відвідував її на дому, під час візиту з»ясував, що хвора була лежачою, всі рухи давалися їй дуже важко, вона розуміла, що прийшов лікар, була контактною. Свідок вважав, що через тяжкість захворювання та внаслідок прийняття ліків, які у великих дозах уповільнювали її реакції, ОСОБА_7. «була спроможна на все неадекватне».

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду та дослідивши надані ними докази, суд встановив такі фактичні обставини справи:

ОСОБА_7., ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, рідна мати позивача ОСОБА_1., була тяжко хворою людиною і згідно довідки міської лікарні №4 перебувала на обліку у лікаря-невропатолога та дільничного терапевта з 2002 року з приводу церебрального атеросклерозу, дисциркуляторної енцефалопатіїї ІІІ ступеню, синдрому Паркінсона, гіпертонічної хвороби ІІІ ступеню (а.с. 11). За життя на підставі Свідоцтва про право власності на житло (а.с. 162), Свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.163) та договору дарування (а.с.165) їй належала квартира АДРЕСА_1 ( далі по тексту рішення - спірна квартира).

ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер молодший син ОСОБА_7. - ОСОБА_1 ( а.с. 6). 05 серпня 2004 року ОСОБА_7. заповіла спірну квартиру своїй сусідці ОСОБА_4 (а.с.43), а пізніше - 29 травня 2006 року ОСОБА_7. уповноважила ОСОБА_5 розпоряджатися (продати, обміняти, здати в оренду) належну їй квартиру АДРЕСА_1 (нотаріально посвідчена довіреність, а.с. 38).

20 червня 2006 року ОСОБА_5., діючи від імені ОСОБА_7., продав спірну квартиру своїй сестрі ОСОБА_4 ( а.с.4). Після цього до самої своєї смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 року ( а.с. 7), ОСОБА_7. продовжувала проживати у спірній квартирі. Догляд за нею здійснювала ОСОБА_4. Позивач разом із матір»ю на час вікриття спадщини постійно не проживав, у встановлений законом строк заяву про прийняття спадщини не подав. Про те, що мати у 2006 році продала свою квартиру, ОСОБА_1. дізнався після її смерті. Позивач не надав чіткого пояснення про те, які життєві обставини завадили йому доглядати тяжко хвору матір.

За життя мати позивача не перебувала на обліку у наркологічному на психоневрологічному диспансерах ( а.с. 218, 219 ).

Відповідно до статті 230 Цивільного Кодексу України, якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 сттті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо одна із сторін заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Отже, за змістом зазначеної норми закону обман має місце, якщо сторона правочину заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину другою стороною, або якщо вона замовчує їх існування. З огляду на це, такий позов може бути задоволено лише на вимогу сторони, яка вчинила правочин під впливом обману.

Як роз»яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 Постанови від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 Цивільного Кодексу України не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

У відповідності до статті 233 Цивільного Кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

У пункті 23 Постанови від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Пленум Верховного Суду України роз»яснив, що тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім»ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа, яка оскаржує такий правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Частиною 1 статті 225 Цивільного Кодексу України встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК ( пункт 16 Постанови Пленуму ВСУ від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

За клопотанням ОСОБА_1. суд призначав у справі посмертну комплексну судову психолого-психіатричну експертизу. У зв»язку з тим, що в матеріалах справи та медичній документації були відсутні будь-які дані про те, що ОСОБА_7. за життя оглядалася лікарем-психіатром, не надані відомості про етапи розвитку, життєвий шлях та професійну діяльність ОСОБА_7., експерти не змогли відповісти на поставлені судом питання щодо стану психічного здоров»я ОСОБА_7. та її здатності на момент видачі довіреності розуміти значення своїх дій та керувати ними ( а.с. 191-196).

У відповідності до положень статті 11 Цивільного процесуального Кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Сама по собі наявність у ОСОБА_7. тяжких захворювань, її похилий вік не доводять, що оспорювані довіреність та договір купівлі-продажу були укладені нею під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

ОСОБА_1. заявив, що дізнався про оспорювані правочини тільки після смерті матері - тобто після ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Такі його пояснення відповідачами не спростовані, тому підстав вважати строк позовної давності пропущеним немає.

На підставі викладеного, відповідно до статей 212-215, 218 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсними довіреності від 29 травня 2006 року, виданої ОСОБА_7 ОСОБА_5, та договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 20 червня 2006 року, - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Полтавської області через Автозаводський районний суд м. Кременчука шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги або розгляду справи Апеляційним судом, якщо рішення не скасовано.

Суддя