Апеляційний суд міста Києва
1[1]
У Х В А Л А
Іменем України
04 червня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого: судді Фрич Т.В.,
суддів: Бовтрук В.М., Рибака І.О.,
секретаря судового засідання - Ушакової Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12012110040001769 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року відносно
ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, неодноразово судимого, останній раз вироком Дніпровського районного суду від 13 листопада 2008 року до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 71 КК України частково приєднано частину не відбутого покарання і остаточно призначено покарання у виді 4 років 3 місяців позбавлення волі,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора - Мінакової Г.О.,
обвинуваченого- Савченка О.М.,
та захисника - ОСОБА_2,
в с т а н о в и л а:
Згідно з вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та засуджено до покарання у виді 4 років позбавлення волі.
Цим же вироком суд вирішив питання речових доказів та судових витрат по справі.
Судом визнано доведеним, що 21 грудня 2012 року, приблизно о 13 год. 30 хв. ОСОБА_1, перебуваючи поблизу будинку № 23-А по вул. Лобачевського в м. Києві та знаходячись в стані алкогольного сп'яніння, з метою повторного викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу пройшов на територію відділу Державтоінспекції Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві, що розташований за вказаною адресою.
Здійснюючи свої злочинні наміри, ОСОБА_1 підійшов до службового автомобіля ГАЗ 2752-414 д.н.з. НОМЕР_1, з якого повторно таємно викрав потолочний телевізор USB+SD, вартістю 3154 грн., обладнання Benish Flit, вартістю 3500 грн., світлосигнальний пристрій СП 118-2 (мигалка), вартістю 1358 грн., радіостанція ICOM IC - F, вартістю 1345 грн., та зі службового автомобіля ГАЗ 2752-414 д.н.з. НОМЕР_2 повторно викрав обладнання СГУ ЄЛЕКТ 1100 Вт, вартістю 3239 грн., потолочний телевізор USB+SD, вартістю 3154 грн., обладнання Benish Flit, вартістю 3500 грн., відео реєстратор, вартістю 584 грн.
Після цього, частину викраденого майна ОСОБА_1 перекинув через паркан, тобто за територію відділу Державтоінспекції Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві.
В подальшому ОСОБА_1 утримуючи решту викраденого майна в руках, був помічений старшим інспектором ВДАІ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_3, який в цей час підійшов до автомобіля та з метою припинення протиправних дій ОСОБА_1 наказав останньому припинити свої злочинні дії. Однак, ОСОБА_1, усвідомлюючи, що його дії викриті, на зауваження не відреагував, продовжив свої злочинні дії, спрямовані на викрадення майна та переліз через паркан із викраденим майном з місця вчинення злочину зник, тим самим маючи реальну можливість розпорядитись ним на власний розсуд, однак в подальшому був затриманий працівниками міліції.
Своїми злочинними діями ОСОБА_1 спричинив ВДАІ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві матеріального збитку на загальну суму 19834 грн.
Не погоджуючись із вироком суду, обвинувачений ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити зазначений вирок та перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 186 КК України на ч. 2 ст. 185 КК України.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_1, зазначає, що в порушення ст. 413 КПК України суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Так, у своїй скарзі обвинувачений зазначає про відсутність умислу на грабіж, оскільки він не бачив та не чув зауважень на свою адресу з приводу скоєння злочину.
Крім цього в апеляційній скарзі звертається увага не те, що суд першої інстанції не врахував ту обставину, що опікуном у обвинуваченого ОСОБА_1 є ОСОБА_4 1935 року народження, який знаходиться на його утриманні і являється єдиним годувальником.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого та просили її задовольнити; прокурора, яка заперечувала проти задоволення скарги обвинуваченого та вважала необхідним вирок залишити без змін; провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованому йому злочину заобставин, викладениху вироку, встановлена упередбаченому законом порядку на підставі досліджених в судовомузасіданні доказів, якимсудом дана належна правова оцінка, і які ніким не оспорюються.
Дії обвинуваченого ОСОБА_1 правильно кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 186 КК України, як повторне, відкрите викрадення чужого майна (грабіж).
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції, у відповідності до ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та дані про його особу які містяться в матеріалах справи.
Крім цього, суд визнав обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, а також врахував відсутність обставин, які пом'якшують покарання.
Тобто, вирішуючи питання про те, яка саме міра покарання повинна бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, врахував всі ті обставини, які повинні бути враховані ним при вирішенні цього питання.
Саме з урахуванням всіх цих обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, яке, як визнав суд, буде необхідним й достатнім для його виправлення та перевиховання, а також для попередження вчинення ним нових злочинів, з чим погоджується і колегія суддів.
Що ж стосується доводів наведених в апеляційній скарзі ОСОБА_1, то вони не можуть бути визнані достатніми підставами для зміни вироку та перекваліфікації його дій.
При цьому, колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на безпідставність доводів скарги обвинуваченого про те, що його дії необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 185 КК України, оскільки він не бачив та не чув зауважень на свою адресу з приводу скоєння злочину є безпідставними та спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, зокрема показаннями свідка ОСОБА_3
Таким чином, вирок щодо обвинуваченого ОСОБА_1 судом першої інстанції ухвалений з дотриманням вимог кримінального та кримінально-процесуального законодавства, а тому підстави для його скасування через невірну кваліфікацію дій обвинуваченного за ч.2 ст.186 КК України та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його суворості відсутні, а тому апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, -
у х в а л и л а:
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року відносно ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_1, - в той же строк з дня вручення йому копії даної ухвали.
Судді: _____________ _____________ _____________
Справа № 11-кп/796/178/2013
Категорія: ч. 2 ст. 186 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя Дзюба О.А.
Доповідач - суддя Фрич Т.В.