ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.06.2013 р. Справа №917/560/13
За позовом Фізичної особи-підприємця Чугуєвець Валентини Яківни, вул. Радянська,5, смт. Чутове, 38800
до Чутівської селищної ради, вул. Набережна, 9, смт. Чутове, 38800
про визнання права власності
треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
1. Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Полтавській області, м. Полтава;
2. Чутівське районне управління юстиції в особі Реєстраційної служби Чутівського районного управління юстиції, смт. Чутове
Суддя Мацко О.С.
Представники:
від позивача : Новицький В.В., довіреність б/н від 20.03.2013 р.
від відповідача : не з'явився.
від третьої особи 1, 2: не з'явились.
СУТЬ СПРАВИ: Розглядається позовна заява про визнання за позивачем права приватної власності на об'єкт нерухомого майна ІХ групи капітальності - торгівельний павільйон загальною площею 23,76 кв. м., що розташований на території Чутівської селищної ради в смт. Чутове, вул. Комсомольська, 1 "б" Полтавської області.
Позивач на задоволенні позовних вимог наполягає з мотивів, зазначених у позовній заяві.
Відповідач, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, про що свідчить поштове повідомлення про вручення попередньої ухвали суду (в матеріалах справи), в засідання суду не з'явився, згідно письмового клопотання (вхід. № 5350 від 15.04.2013 року, а.с. - 99) позовні вимоги ним визнані в повному обсязі.
Третя особа 1 - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Полтавській області повідомила (пояснення №7/16-03/1-14/1339 від 16.05.2013 р.) про те, що не має заперечень та зауважень щодо задоволення позову за умови, що Чутівська селищна рада не заперечує проти позову та просить розглянути справу без участі представника інспекції за наявними у справі матеріалами та відповідно до чинного законодавства.
Третя особа 2 - Чутівське районне управління юстиції в особі Реєстраційної служби Чутівського районного управління юстиції повідомила, що гр. Чугуєвиць В.Я. до реєстраційної служби Чутівського районного управління юстиції у 2013 році із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна - торгівельний павільйон, що знаходиться за адресою смт. Чутове, вул. Комсомольська, 1б не зверталась та просить розглядати справу без участі її представника.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
В зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних у матеріалах справи достатньо, відповідач та третя особа 1,2 просить проводити розгляд справи без їх участі, строк розгляду справи, встановлений ГПК України, закінчується, то справа розглядається без участі представників відповідача та третьої особи 1,2 за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази, суд встановив:
25 жовтня 2006 року рішенням виконавчого комітету Чутівської селищної ради № 4.12 погоджено розташування торгівельного павільйону приватного підприємця Чугуєвець Валентини Яківни на земельній ділянці, яка знаходиться на території Чутівської селищної ради в смт. Чутове по вул. Комсомольська та дозволено в місячний термін замовити розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки площею 30м.кв., із зміною цільвого призначення, з земель загального користування громадського призначення в землі комерційного призначення. Дане рішення виконавчого комітету затверджене Рішенням V сесії V скликання Чутівської селищної ради від 28.12.2006 р.(а.с. - 54-55)
Позивачем були отримані висновки з Чутівського районного відділу земельних ресурсів, відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства, Чутівської районної санітарно-епідеміологічної станції, екологічної інспекції у Чутівському районі, археологічної експертизи якими було погоджено місце розташування торгівельного павільйону на даній земельній ділянці площею 0,003 га.(а.с. 39-43)
Рішенням виконавчого комітету Чутівської селищної ради №4.3 від 18.05.2007 року, яке затверджене VІІІ сесією V скликання Чутівської селищної ради 21.07.2007 р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ПП Чугуєвець В.Я. на території Чутівської селищної ради Чутівського району за адресою смт. Чутове вул. Комсомольська; дозволено в місячний термін замовити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки та передали земельну ділянку площею 0,0030 га в короткострокову оренду терміном на 1 рік для комерційного використання(а.с .- 78-79).
Як вбачається з позовної заяви, після отримання відповідних дозволів та документів, позивачем було виготовлено технічну документацію із землеустрою, що посвідчує право оренди земельної ділянки в натурі (на місцевості) (а.с. - 73-85), виготовлено будівельний паспорт на встановлення торгівельного павільйону (а.с. - 66-69) та присвоєно поштову адресу нежитловій будівлі по вул. Комсомольській: смт. Чутове, вул. Комсомольська 1"Б" (а.с.-71).
20.04.2008 року між Чутівською селищною радою та позивачем було заключено договір оренди земельної ділянки та підписано Акт прийомки-передачі земельної ділянки на умовах оренди (а.с. 86-92, 72). 24.01.2013 року підписана додаткова угода до даного договору, якою продовжувався термін дії договору до 31.12.2013 р. (а. с. 93).
Як зазначає позивач, всупереч вищепереліченим дозволам та документам, згідно яких торгівельний павільйон повинен був бути призначений для забезпечення технологічних потреб у період будівництва та відображений як тимчасова споруда у проектно-кошторисній документації, а також споруда, яка не повинна бути пов'язана фундаментом із землею, позивачем було здійснене капітальне будівництво нерухомого майна - торгівельного павільйону.
Як вбачається з матеріалів справи, на замовлення позивача була проведена експертиза та надано висновок судового експерта №27-13 від 27.02.2013 р., відповідно до якого торгівельний павільйон, що розташований по вул. Комсомольській , 1Б в смт. Чутове, Полтавської області відноситься до об'єкту нерухомого майна з ІХ групою капітальності та його вартість складає 12640 грн.(а.с. -18-26). Даний об"єкт не є спорудою, яка призначена для забезпечення технологічних потреб у період будівництва (не тимчасова споруда), нерозривно зв"язаний з землею фундаментом.
Позивач заявив позовні вимоги про визнання за ним права власності на вказане приміщення. Позивач вказує, що на даний час об'єкт не введений в експлуатацію, в зв'язку з його самочинним будівництвом.
Так, відповідно до частини 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
За приписами ст. 375 ЦК України, ст. 125 ЗК України право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам має власник земельної ділянки; право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
При вирішенні спору, що виникає у зв'язку з будівництвом об'єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об'єктів і документів про виділення земельної ділянки.
Враховуючи викладене та ті факти, що власником земельної ділянки та відповідними органами надавався письмовий дозвіл на будівництво тимчасової споруди торгівельного павільйону, а збудовано стаціонарну споруду; враховуючи той факт, що зазначений об'єкт не зданий в експлуатацію, за даних обставин дії позивача щодо будівництва спірного об'єкту нерухомості не відповідають зазначеним вище вимогам закону, зазначене будівництво є самочинним.
В силу ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Відповідно до ст. 95 ЗК України та ст. 25 Закону України "Про оренду землі" орендар як тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення, має право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі та споруди лише за умови письмової згоди на це орендодавця з дотриманням установленого законодавством порядку.
Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових прав визначені Законом України від 01.07.2004 р. № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно зі ст. 2, ч. 3 ст. 3 вказаного Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Статтею 4 вказаного Закону передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягає право власності на нерухоме майно.
Частинами четвертою та п'ятою статті 26 Закону України від 17.02. 2011 р. № 05-5-44/7405 «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних, розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи, затвердження проектної документації, виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Відповідно до частини першої статті 34 зазначеного Закону замовник має право виконувати будівельні роботи після: направлення замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт Державній архітектурно-будівельній інспекції або її територіальному органу (далі - інспекції державного архітектурно-будівельного контролю) за місцезнаходженням об'єкта будівництва - щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I - III категорій складності; видачі замовнику відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.
Відповідно до ст.39 Закону прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I - III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Позивачем не надано суду документ, який підтверджує прийняття в експлуатацію зазначеного ним об'єкту у відповідності до законодавства та у відповідності до позовної заяви позивач навіть не звертався з такою заявою до відповідних органів.
Зазначені вище обставини свідчать про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання права власності на самочинно збудовану будівлю.
Крім того, приписами ч. 1 ст. 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації мають право звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Отже, право на судовий захист виникає в особи у випадку порушення її цивільного права, його невизнання або оспорення. Аналогічне положення міститься і у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), згідно якої кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав.
Частина 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права. Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав особи, яка звернулася до суду з позовом. Якщо суд при розгляді справи встановить, що право позивача не є порушеним (оспореним, невизнаним), він відмовляє у задоволенні позову, адже судовому захисту підлягає тільки порушене право.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.
Відповідачем у позові про визнання права власності може бути особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, Чутівська селищна рада не оспорює права власності на збудований позивачем торгівельний павільйон, не перебуває з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння , користування та розпорядження майном, стосовно якого заявлені позовні вимоги про визнання права власності, не оспорює та не претендує на таке право.
Таким чином, суд встановивши, що позивачем спірний об'єкт збудований з порушенням вимог чинного законодавства, без розробки проектної документації, без дозволів на виконання будівельних робіт, не подано доказів відповідності об"єкту вимогам нормативних актів з пожежної безпеки та санітарно-епідеміологічним нормам; спірні об'єкти є самочинним будівництвом, не прийняті в експлуатацію, позивач не звертався з заявою до відповідних державних органів про прийняття даних об'єктів в експлуатацію; враховуючи, що відповідач жодним чином не порушував прав позивача на ці об'єкти, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.33,43, 49, 82-85 ГПК України, суд,-
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Повне рішення складено 10.06.2013 р.
Суддя О.С. Мацко