Головуючий суду 1 інстанції - Антоненко М.В.

Доповідач - Медведєва Л.П.

Справа № 2-1592/12

Провадження № 22ц/782/2123/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:

Головуючого - Медведєвої Л.П.

Суддів - Соловей Р.С., Стахової Н.В.

при секретарі -Друпповій О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду в місті Луганську справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк" на рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 29 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним як удаваного договору дарування, визнання дійсним договору довічного утримання, розірвання договору довічного утримання та визнання права власності,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2012 року ОСОБА_2 подано до суду вказаний позов.

У викладенні обставин, якими позивач обгрунтовувала свої позовні вимоги, вона зазначила, що з 08 серпня 1961 року знаходилася у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час спільного проживання 12 вересня 2001 року ними за договором купівлі-продажу на ім`я чоловіка було придбано квартиру АДРЕСА_1. Відповідач є їхнім сином. Після придбання квартири, враховуючи те, що вони вже немолоді люди, мали не дуже гарний стан здоровья, вони запропонували відповідачу, що віддають йому квартиру в обмін на те, що він буде доглядати їх і надавати необхідну допомогу, тобто вони укладуть з ним договір довічного утримання, на що він погодився. 25.09.2001 року вони підписали договір дарування, хоча фактично ними трьома було укладено договір довічного утримання, після чого вони з чоловіком постійно отримували від відповідача догляд та допомогу згідно досягнутої домовленості. Однак, після смерті чоловіка у неї погіршився стан здоров`я та матеріальне становище, вона стала мати потребу у сторонній допомозі, у зв`язку з чим звернулася до відповідача, нагадавши йому, що він зобов`язувався доглядати їх з батьком під час укладення договору та відповідач відмовився від цього, заявивши , що за договором дарування він не брав на себе ніяких зобов`язань, а тому доглядати її не збирається. Позивач просила визнати недійсним, як удаваний, договір дарування квартири від 25 вересня 2001 року в частині ? частки, належній їй, як власниці, визнати дійсним з 25 вересня 2001 року договір довічного утримання, згідно якого відповідач зобов`язався надавати їй допомогу та утримання у розмірі прожиткового мінімуму щомісячно, а вона передала йому належну їй ? частку квартири та розірвати договір довічного утримання від 25 вересня 2001 року ,згідно якого відповідач зобов`язався надавати їй допомогу та утримання у розмірі прожиткового мінімуму щомісячно і визнати за нею право власності на ? частку квартири.

Рішенням Ленінського районного суду міста Луганська від 29 травня 2012 року позов задоволено.

Звернувшись з апеляційною скаргою, Публічне акціонерне товариство „Укрсоцбанк"посилається на порушення норм матеріального і процесуального права та ставить питання про скасування рішення і ухвалення нового, яким у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк" Дубовік О.М. апеляційну скаргу підтримала та додатково пояснила, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Представник позивача ОСОБА_6 в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала та пояснила, що строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки про порушення своїх прав з боку відповідача їй стало відомо після смерті чоловіка в 2011 року, коли відповідач відмовився утримувати її. Крім цього, рішенням Ленінського районного суду міста Луганська у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним іпотечного договору від 17.06.2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», вказаний іпотечний договір було визнано недійсним.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк" та представника позивача,дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

За результатами розгляду справи судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

Так, судом встановлено, що позивач з 08 серпня 1961 року знаходилася у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Під час спільного проживання 12 вересня 2001 року позивачем у справі та її чоловіком за договором купівлі-продажу на ім`я чоловіка - ОСОБА_4придбано квартиру АДРЕСА_1.

Відповідач є сином ОСОБА_2 та померлого ОСОБА_4.

На підставі згоди позивача 25.09.2001 року її чоловік - ОСОБА_4.і відповідач підписали договір дарування вказаної квартири на користь відповілдача.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що після придбання квартири, позивач та її чоловік запропонували відповідачу укласти договір довічного утримання, на що він погодився, при цьому вони обумовили умови цього договору, що взамін квартири відповідач буде надавати батькам допомогу та утримання у розмірі прожиткового мінімуму щомісячно.

З метою укладення договору довічного утримання, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та відповідач звернулися до нотаріуса, однак, для зручності, угоду оформили договором дарування.

25.09.2001 року на підставі згоди ОСОБА_2 від 25.09.2001 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3було укладено договір дарування зазначеної квартири , хоча фактично ними трьома укладено договір довічного утримання.

Впродовж дії договору довічного утримання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 постійно отримували від відповідача догляд та допомогу згідно раніше досягнутої домовленості аж до смерті ОСОБА_4.

Після смерті ОСОБА_4 відповідач перестав надавати фінансову допомогу позивачу, мотивуючи таку відмову тяжким матеріальним станом.

Позивач не оспорює договір дарування щодо частки, яка належала померлому чоловіку, оскільки після його смерті ця частка у будь-якому разі перейшла до відповідача.

Спір судом вирішено на підставі ст.ст.22,28 КпШС України, ст.ст.58,425 ЦК УРСР / 1963 р./, ст.ст.755,756 ЦК України, при ухваленні рішення суд керувався ст.ст.10,11,209,212-215 ЦПК України.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що між сторонами 25.09.2001 року фактично було укладено договір довічного утримання, а тому є підстави для визнання договору дарування від 25.09.2001 року недійсним, як удаваного правочину, в частині ? частки, належної позивачу з моменту його укладення та визнання з вказаного моменту дійсним договору довічного утримання, згідно якого відповідач зобов`язався надавати позивачу утримання у розмірі прожиткового мінімуму щомісячно за те, що вона фактично надала згоду передати йому належну їй ? частку квартири, оскільки вказаний правочин не суперечить вимогам закону і волевиявлення сторін було направлено саме на укладення цієї угоди.

У висновку суду також зазначено, що, враховуючи той факт, що відповідач з моменту смерті чоловіка позивача перестав піклуватись про останню та повідомив про те, що в майбутньому не збирається виконувати свої обов`язки за договором довічного утримання, останній має бути розірвано і за позивачем визнано право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1.

За наслідками розгляду апеляційної скарги, колегія суддів визнала, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

За договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я /відчужувач/, передає у власність другій стороні /набувачеві майна/ будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічне матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги / ст.425 ЦК УРСР / 1963 р./.

Згідно зі ст.58 ЦК УРСР / 1963р./, який діяв на час укладення вказаної угоди, недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити .юридичні наслідки / мнима угода/.

Статтею 755 ЦК України передбачено припинення договору довічного утримання / догляду/ за рішенням суду, у тому числі на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

У разі розірвання договору довічного утримання / догляду/ у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення / ст.756 ЦК України/.

З встановлених судом першої інстанції обставин та наведених правових норм, судом правильно визнано недійсним, як удаваний договір дарування спірної квартири, в частині ? частки останньої, яка належить позивачу, як власниці з моменту його укладення та визнано з вказаного моменту дійсним договір довічного утримання, розірвано останній і за позивачем визнано право власності на ? частку спірної квартири.

Доводи апеляційної скарги про те, що вказаним рішенням вирішено питання про права та обов'язки апелянта, оскільки спірна квартира знаходиться у нього в іпотеці у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором відповідача та на даний час позивачем заявлено позов про визнання іпотечного договору недійсним, на увагу не заслуговують, оскільки на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду ніяких позовів до апелянта заявлено не було, в рішенні відсутні будь-які висновки щодо іпотеки спірного майна та прав і обов'язків апелянта.

Таким чином, оскільки апелянт не був залучений до участі у справі, висновки суду по суті спору для нього не є обов'язковими, а тому він не позбавлений права надати свої заперечення та доводи стосовно права позивачки на спірне майно при розгляді справи про визнання договору іпотеки недійсним.

Доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку позовної давності, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки суд правильно дійшов висновку, що для неї такі строки розпочинаються не з моменту укладення договору, а з моменту порушення її права, а з цього моменту нею строки позовної давності дотримано.

Доводи апеляційної скарги про те, що сторонами не укладався договір довічного утримання, а тому у суду не було підстав для визнання його дійсним, на увагу не заслуговують, оскільки вони містять у собі суб'єктивне тлумачення положень закону щодо договору довічного утримання, у той час, як судом встановлено, що між сторонами було укладено договір довічного утримання, який було прикрито іншим правочином - договором дарування, який є удаваним, оскільки сторони виконували тривалий час умови договору довічного утримання, які не суперечать закону, суд правильно визнав його дійсним.

Доводи апеляційної скарги про те, що у даному випадку позивач і відповідач вказаним позовом діяли на порушення права апелянта з наміром ухилитися від відповідальності за кредитним договором відповідача, на увагу не заслуговують, оскільки сама по собі наявність кредитного договору відповідача не є підставою вважати, що порушено права апелянта, оскільки ніяких доказів щодо того, що відповідач має заборгованість, стягнення якої звернуто на спірну квартиру у встановленому порядку, не надано. Тому підстав вважати, що порушено право апелянта немає, у разі наявності заборгованості за кредитним договором, апелянт не позбавлений можливості вирішувати це питання у встановленому законом порядку, оскаржуване рішення цьому не перешкоджає, оскільки згідно із Законом України « Про іпотеку» перехід права власності на предмет іпотеки не припиняє автоматично саму іпотеку.

Інші доводи апеляційної скарги містять у собі фактично переоцінку доказів та обставин справи, що не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

При викладених обставинах, відповідно до ст.308 ЦПК України , апеляційна скарга має бути відхилена, рішення суду залишено без змін.

Керуючись ст.ст.209,307,308 ЦПК України,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк" - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 29 травня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її

проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді