Справа № 2 - а -650/2007 р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2007 року Таращанський районний суд Київської області в складі:

головуючого: судді Василенка О.М. і при секретарі: Сальник О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Таращі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації Київської області про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вищеназваним позовом, в якому просить суд визнати відмову управління праці та соціального захисту населення Таращанської РДА в перерахунку щорічної одноразової допомоги на оздоровлення, яка передбачена Законом України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС" неправомірною та стягнути з відповідача на його користь недоплачені кошти на оздоровлення за 2006-2007 роки в розмірі 3960 гривень.

Обґрунтовуючи заявлений позов, позивач зазначив, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір допомоги визначається на момент виплати. За 2006 - 2007 рік він отримав вказану допомогу в значно нижчих розмірах, ніж це передбачено ст. 48 ЗУ „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС", якою передбачено, що інвалідам І і IIгрупи, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Він (позивач) звертався до відповідача із заявою в якій просив провести донарахування та виплату недоотриманих коштів за вказаний період, проте йому в задоволенні його вимоги відповідачем було відмовлено, про що була дана письмова відповідь від 28.11.2007 року. В зв'язку з цим останній звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав і просить суд стягнути з відповідача на його користь недоплачені кошти на оздоровлення за 2006-2007 роки в розмірі 3960 гривень.

Просить звільнити його від сплати судового збору, як ліквідатора І категорії, інваліда II групи.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі, обґрунтовуючи тим, що дійсно ЗУ„Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС" передбачені виплати на оздоровлення, на які вказує позивачка. Проте, відповідно до ст. 62 вищезазначеного Закону, передбачено порядок таких виплат, які визначаються Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими органами державної виконавчої та місцевої влади. Починаючи з 2005 року, такий порядок визначено постановою КМУ № 562 від 12.07.2005 року „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", де встановлено щорічну допомогу на оздоровлення інвалідам І і IIгрупи в розмірі 120 гривень. Також вважає, що позов не підлягає задоволенню і тому, що відповідно до п. 37 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік" та Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік" дію ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зупинено на 2006 - 2007 роки в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

В судовому засіданні встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, інвалідом IIгрупи, інвалідність пов'язана з наслідками аварії на ЧАЕС, що підтверджено копією посвідчення.

Відповідно до ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року із змінами і доповненнями, позивач має право на виплату щорічної одноразової допомоги на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір заробітної плати визначається на момент виплати. Виплату грошової допомоги проводять органи соціального забезпечення громадян за місцем їх проживання.

18.10.2006 року відповідач виплатив позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2006 рік в розмірі 120, 00 грн., 20.03.2007 року відповідач виплатив позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік в розмірі 120, 00 грн. Виплати зазначеної грошової допомоги проведені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Позивач, вважаючи, що вищезгадана постанова, яка встановлює конкретний розмір щорічної допомоги в твердій грошовій сумі, зокрема для інвалідів IIгрупи в такому розмірі, суперечать вимогам ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року, яким встановлено розмір щорічної допомоги, як величину кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати на час здійснення виплати, просить суд стягнути на його користь недоплачені кошти на оздоровлення за 2006-2007 роки в розмірі 3960 гривень.

Відповідач в запереченнях послався на ст. 62 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та вказав на необхідність керуватися порядком

визначеним KM України, виходячи з реальних можливостей Державного бюджету України згідно з бюджетними призначеннями з врахуванням ст. 98 Конституції України.

Крім того, представник відповідача вважає що позов не підлягає задоволенню і тому, що відповідно до п. 37 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік" та Закону України «Про державний бюджет України на-2007 рік" дію ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зупинено на 2006 - 2007 роки в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Суд, не погоджуючись із запереченнями представника відповідача, вважає, що необхідно застосовувати вимоги ст. 19 ч.2 Конституції України, а саме - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 113 Конституції України передбачено, що KM України у своїй діяльності керується Конституцією і Законами України.

Розмір допомоги на оздоровлення, визначений постановою KM України від 12.07.2005 року № 562 на думку суду суперечить вимогам ст. 48 Закону та іншим нормативним актам.

Вирішуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин п. 37 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік", яким дію абз. 2 ч. 4, ч. 7 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», було зупинено на 2006 рік, суд приходить до наступного.

Згідно з положеннями ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно -правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно - правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою ( ст. 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження та забезпечення є головним обов»язком держави ( ст. 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними ( ст. 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений ( ст. 22).

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов»язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов»язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст і обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених ст. 64 Конституції України (лише в ум«вах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

Крім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом «Про Державний бюджет України», є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов»язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, закрема Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та не може будь - яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Отже, зупинення Законом України «Про Державний бюджет Украни на 2006 рік» дії ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", обмежило обсяг прав даної категорії громадян і фактично скасувало конституційну гарантію забезпечення належних умов їх існування.

З огляду на вищевикладене, при вирішенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача недоплаченої суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2006 рік суд вважає за необхідне керуватися положенням Контитуції України, а не Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»

За таких обставин та з урахуванням вимог ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік підлягають частковому задоволенню.

"^Крім того, в зв'язку з тим, що рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік": зокрема, пункту 30 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - пунктів 6 та 8 частини першої статті 30, пункту 1 частини першої статті 36, абзаців другого, третього та четвертого частини першої статті 37, абзаців другого, третього, четвертого частини першої та частини другої статті 39, статей 40, 41, 44, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48

Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд прийшов до висновку, що позов і в частині стягнення допомоги на оздоровлення за 2007 рік також підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.3 даного рішення, положення статей 29, 36, абзацу третього частини другої статті 56, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Так, суд вважає, що посилання відповідача на п. 37 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік" та Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік", яким дію ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зупинено на 2006 - 2007 роки в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, як на підставу відмови в задоволенні позову, є безпідставними, а тому з часу проголошення рішення Конституційного суду відповідач повинен був виплатити позивачу недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення згідно вимог ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак не вчинив цього, чим порушив конституційні права позивача в сфері отримання встановленого законодавством, належного розміру допомоги на оздоровленя.

Відповідно до ст. 82 Закону України „Про державний бюджет на 2006 р." з 01.01.2006 року розмір мінімальної заробітної плати встановлено -350 грн, з 01.07.2006 p.- 375 грн, з 01.12.2006 р. - 400 грн.

Відповідно до ст. 76 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» з 1 січня 2007 року встановлено розмір мінімальної заробітної плати 400 гривень на місяць, з 1 квітня 2007 року - 420 гривень, з 1 липня 2007 року - 440 гривень та з 1 жовтня 2007 року - 460 гривень.

Суд звертає увагу на те, що вищевказані норми Закону не мали жодних обмежень щодо застосування ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", яким передбачено право позивача на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Таким чином, на користь позивача суд вважає за необхідне стягнути частково недоотриману грошову допомогу за 2006 рік, взявши до розрахунку мінімальну заробітну плату станом на момент виплати, а саме 375 грн., в розмірі 1755 грн. (375 х 5 - виплачені 120 грн.).

Враховуючи, що позивач отримав допомогу на оздоровлення за 2007 рік 20.03.2007р. в розмірі 120, 00 грн., на його користь суд вважає за необхідне стягнути частково недоотриману грошову допомогу за 2007 рік, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати, а саме 400 грн., в розмірі 1880 грн. (400 грн. х 5 - виплачені 120 грн.).

Отже, суд вважає за можливе визнати відмову відповідача щодо перерахунку вказаної грошової допомоги неправомірною та стягнути на користь позивача частково недоотриману грошову допомогу за 2006-2007 роки, в розмірі 3635 грн. (1755 грн + 1880 грн).

Указані обставини встановлено з пояснень сторін, матеріалів справи, досліджених в судовому засіданні.

Відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень КАС України розмір судового збору щодо майнових вимог становить 1% від розміру таких вимог, а тому на користь держави підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 36, 35 грн..

Позивач підлягає звільненню від сплати судового збору як постраждалий від аварії на ЧАЕС 1 категорії.

Керуючись ст. ст. 6, 9, 17, 89, 99, 100, 158-163, 185, 186 КАС України, ст. ст. 48, 62, 71 Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст. 82 Закону України „Про державний бюджет на 2006 р.", ст. 76 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік», рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року, ст. 4 Декрету КМУ „Про державне мито", суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати відмову управління праці та соціального захисту населення Таращанської райдержадміністрації Київської області щодо перерахунку одноразової грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати - неправомірною.

Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_1 3635 (три тисячі шістсот тридцять п'ять) гривень.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору на користь держави.

Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації Київської області на користь держави судовий збір в розмірі 36, 35 грн.

В решті позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Таращанський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.