ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
ПОСТАНОВА
Іменем України
03 червня 2013 р. (о 14:56) Справа №801/5171/13-а
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі колегії суддів: головуючого судді Кірєєва Д.В., суддів Латиніна Ю.А., Кисельової О.М., за участю секретаря судового засідання Цатурян С.О.,
за участю представників сторін:
позивач - ОСОБА_1, довідка № 0001639 від 28.01.2013 року;
від відповідача - Романенко О.М., паспорт НОМЕР_1, довіреність № 9-282 від 10.01.2013 року,
від відповідача - Нестерук Л.А., паспорт НОМЕР_2, довіреність № 9-18058 від 28.12.2012 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
про скасування рішення та спонукання до виконання певних дій,
Суть спору: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач) про скасування рішення Державної міграційної служби України № 140-13 від 15.03.2013 року; зобов'язання Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 15.05.2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 03.06.2013 року позивачу поновлено строк звернення з позовом до суду.
Позивач у судовому засіданні 03.06.2013 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представники відповідача у судовому засіданні 03.06.2013 року проти позову заперечували з підстав, викладених у письмових запереченнях.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши осіб, що беруть участь у справі, суд
ВСТАНОВИВ:
Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Указом Президента України від 09.12.2010 року № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну міграційну службу, на яку покладено функції з реалізації державної політики з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, а також у справах міграції в межах, визначених законодавством про біженців.
Положенням про Державну міграційну службу України, яке затверджено Указом Президента України від 06.04.2011 року № 405/2011 "Питання Державної міграційної служби України" встановлено, що Державна міграційна служба України (ДМС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України (далі - Міністр).
ДМС України відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про надання, втрату, позбавлення і скасування статусу біженця та інших форм захисту (п.п.15 п.4 Положення).
ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Отже, ДМС України у відносинах з суб'єктами господарювання, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Лівану, прибув до України повітряним транспортом на підставі компетентного дозволу, перебуває в Україні нелегально, що підтверджується реєстраційним листком на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 23-25).
05.04.2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Керченського міського управління юстиці АР Крим зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с. 134).
Від шлюбу позивач має двох неповнолітніх дітей ОСОБА_11 2005 року народження, ОСОБА_12, 2002 року народження (а.с. 136, 142).
15.08.2008 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано (а.с. 114).
Причиною звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління ДМС в АР Крим зазначив побоювання за своє здоров'я та життя.
Наказом Головного Управління Державної міграційної служби України в АР Крим від 12.02.2012р. № 5 позивачу, відповідно до ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що 17.02.2012 року повідомлено позивача (а.с. 22-23).
4.01.2012 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби в АР Крим із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 13).
Рішенням Державної міграційної служби України № 80-12 від 17.05.2012 року відхилено скаргу ОСОБА_1 на рішення Головного управління ДМС в АР Крим про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 43-44).
Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 25.10.2012 року, яка набрала законної сили, у справі № 2а-9545/12/0170 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим про визнання протиправним та скасування наказу, спонукання до виконання певних дій, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби Укераїни в АР Крим № 5 від 12.02.2012 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особі без громадянства ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4, зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в АР Крим розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 24.01.2012 року (а.с. 50-59).
24.12.2012 року начальником Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим видано наказ № 17 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Лівану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 61).
15.03.2013 року рішенням Державної міграційної служби України № 140-13, на підставі висновку Головного управління ДМС в АР Крим, громадянину Лівану ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 123).
Головне Управління Державної міграційної служби України в АР Крим 25.04.2013 року повідомило позивача про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 115).
Не погодившись з рішенням Державної міграційної служби України № 140-13, на підставі висновку Головного управління ДМС в АР Крим, про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач оскаржив його до суду.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд вважає необхідним зазначити, що питання, пов'язані з біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, регулюються Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" №3671-VI від 8 липня 2011 року (далі - Закон № 3671).
Згідно з п.1 ч.1. ст.1 Закону України № 3671 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону України № 3671 , але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671).
Відповідно п. 3 ст. 1 вищевказаного Закону, довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 було видано довідку про звернення за захистом в Україні № 0001639 (а.с. 5).
Згідно з ч.1. ст. 5 Закону України № 3671 особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Матеріали справи свідчать, що заява позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту була зареєстрована та узята до розгляду Головним Управлінням Державної міграційної служби України в АР Крим.
Головним Управлінням Державної міграційної служби України в АР Крим були вчинені дії відповідно до положень ч. 12 ст. 7 та ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", зокрема: сформована особиста справа, проведено дактилоскопію особи, заповнено реєстраційний листок, проведено співбесіду із заявником та інше).
Рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято на підставі висновку щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15.03.2013 р., який містить обґрунтування прийнятого рішення.
З висновку вбачається, що приймаючи рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач виходив з того, що позивач не надав відомостей та фактів про можливе саме його переслідування з боку правлячої партії «Хезболла» на політичні переконання та не навів даних, чому він змушений був прибути і Україну, внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, крім того звернувся із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту після тривалого часу перебування на території України, близько 10 років.
З матеріалів справи вбачається, що позивач прибув до України приблизно у 2002 році, повітряним сполученням.
Позивач при зверненні до відповідача повідомив, що раніше він був польовим командиром одного з збройних формувань партії «Амаль», брав участь у всіх конфліктах на території Лівану. Згодом брав участь у конфлікті з урядовими військами. Приблизно у 2000 році був затриманий урядовими військами. Побоюючись повторного затримання та страти він залишив Ліван.
З положень Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" вбачається, що прийняття рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є результатом попереднього розгляду заяв.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону № 3671, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону № 3671, рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Згідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 3671, у разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.
Частиною 6 ст. 8 вищевказаного Закону встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Відповідно до ч. 13 ст. 10 Закону № 3671 У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.
Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено поняття "біженець", яке включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, якими є:
- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
- наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
- побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності; релігії; національності (громадянства); належності до певної соціальної групи; політичних поглядів;
- неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
При цьому така підстава як обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальною у переліку критеріїв щодо визначення біженця.
Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування у першу чергу суб'єктивних обставин є досить важливим.
Слід зауважити, що суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Термін "побоювання" означає, що особа не обов'язково постраждала від дій, які змусили її покинути країну, а відтак, побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ і так далі.
Пунктом 20 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 року № 3 «Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» визначено, що судам слід мати на увазі, що законодавство не вимагає від заявника обґрунтованості його заяви, тому під час вирішення таких справ рішення щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з підстав необґрунтованості заяви не допускається.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що заявник не зобов'язаний надавати відомості та факти про можливе саме його переслідування, а лише повідомляє органи міграційної служби про побоювання стати жертвою переслідування.
Крім того, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 року № 3 «Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» визначений у частині другій статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» обов'язок осіб, які з наміром бути визнаними біженцями в Україні або особами, які потребують додаткового захисту, незаконно перетнули державний кордон України, без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, необхідно розуміти як такий, що здійснений сумлінно, за першої можливості, тобто без необґрунтованих затримок. Порушення зазначеного обов'язку не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише прийматися до уваги при розгляді відповідної заяви.
З огляду на викладене, суд не бере до уваги твердження відповідача про відсутність суб'єктивного елементу обґрунтованості побоювань щодо можливості переслідувань в країні громадської належності у зв'язку з зверненням позивача з заявою про визнання його біженцем після тривалого часу перебування на території України.
Частинами 1 та 2 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 1 ст. 69 КАС України встановлено, що докази в адміністративному судочинстві - це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Розглядаючи таку категорію спорів як справи щодо надання статусу біженця, суд при оцінці доказів повинен враховувати сукупність доказів, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, та доводи відповідача, якими він обґрунтовую винесене рішення про відмову в наданні статусу біженця.
Оцінюючи правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного рішення суд, приймаючи до уваги висновок відповідача щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15.01.2013р., зазначає, що відповідачем не доведено ознак очевидної необґрунтованості заяви позивача в розумінні цієї норми закону.
Поряд з цим, на території країни громадянської належності позивача систематично відбуваються збройні конфлікти.
При зверненні до відповідача та у ході розгляду справи судом позивач повідомив про те, що перебуваючи в Лівані він був членом партії «Амаль» та побоюється переслідування з боку представників правлячої партії «Хезболла», оскільки допомагав іншим членам партії «Амаль», яких звинувачували у шпигунстві та зраді, покинути країну.
Позивач повідомив, що у зв'язку з переслідуваннями він був затриманий державною армією Лівану. Вважає, що досі перебуває у розшуку, у зв'язку з тим, що не підтримує поглядів та режимів партії «Хезболла».
Крім того, позивач спілкується зі своїми родичами в Лівані і від них йому відомо, що повертатися на батьківщину йому неможна, оскільки йому загрожує арешт.
З публікацій у засобах масової інформації також вбачається, що на цей час на території країни громадянської належності і постійного проживання позивача партія «Хізболла» має суттєву підтримку населення.
З боку відповідача не доведено наявність обставин, які можуть викликати впевненість у тому, що позивачу на території країни його громадянської належності і постійного проживання не буде загрожувати переслідування з політичних причин.
Рішення Державної міграційної служби України № 140-13 від 15.03.2013 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту грунтується на недоведеності позивачем обставин реальних побоювань загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість та протиправність прийнятого відповідачем рішення № 140-13 від 15.03.2013 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та про наявність підстав для його скасування.
Виходячи з викладеного суд вважає неспроможними доводи відповідача, по яких він просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Також суд зазначає, що під час вирішення справи щодо оскарження рішення органу про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд може визнати таке рішення протиправним, скасувати його, та зобов'язати відповідача розглянути питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом відповідного рішення. Після скасування судом рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до особи не може застосовуватись примусове видворення до закінчення процедури щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги щодо зобов'язання Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту задоволенню не підлягає, а належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язати Державну міграційну службу України розглянути питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту
У судовому засіданні 03.06.2013 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, згідно зі ст. 160 КАСУ постанова складена у повному обсязі 06.06.2013 року.
Керуючись ст.ст.158-163, 167 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Скасувати Рішення Державної міграційної служби України № 140-13 від 15.03.2013 року
3. Зобов'язати Державну міграційну службу України розглянути питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.
У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя підпис Кірєєв Д.В.
Суддя підпис Латинін Ю.А.
Суддя підпис Кисельова О.М.