Справа № 1003/16721/12 Головуючий у І інстанції Ярмола О.Я.

Провадження № 22-ц/780/1632/13 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л.А.

Категорія 36 04.06.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

30 травня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,

при секретарі Баліну П.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Перша Білоцерківська міська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно, часткове скасування свідоцтва про право на спадщину за законом та часткове скасування договору дарування, -

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно, часткове скасування свідоцтва про право на спадщину за законом та часткове скасування договору дарування.

Свої позовні вимоги мотивувала тим, що після смерті її батька ОСОБА_7 залишилося спадкове майно у вигляді двокімнатної квартири АДРЕСА_1. Позивач вказувала, що спадкоємцями першої черги є вона та її брат ОСОБА_3

Позивач також зазначала, що з самого дитинства проживала в квартирі з батьком, але не була там зареєстрована, а відповідач ОСОБА_3 був зареєстрованим в даній квартирі. Після смерті батька позивач з братом домовилися, що кожному належатиме по 1\2 частині спадкової квартири. Позивач з дня смерті батька і по даний час проживає у спірній квартирі, фактично прийняла спадщину, а тому вважає себе власником 1\2 частини спадкової квартири.

У серпні 2012 р. позивач випадково дізналася, що ОСОБА_3 подарував спадкову квартиру своїй дружині та сину, чим порушив її права на спадкове майно, а тому була змушена звернутися за захистом своїх прав до суду та просити встановити факт прийняття спадщини у вигляді 1\2 частини квартири АДРЕСА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7; визнати за нею право власності на 1\2 частини цієї квартири, а також визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за законом від 24.01.1995 року у вигляді квартири АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_3; визнати частково недійсним договір дарування від 28.05.2012 року, АДРЕСА_1 щодо 1\2 частини спірної квартири.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позов, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 (а.с 13), у якого було двоє дітей - син ОСОБА_3 та донька ОСОБА_2 Після смерті ОСОБА_7 залишилося спадкове майно у вигляді квартири АДРЕСА_1.

Встановленим є й те, що місцем реєстрації позивача є АДРЕСА_5, де вона і її двоє дітей мають у власності по 1\4 частині цієї квартири. Дане підтверджується зібраними матеріалами справи та не заперечується сторонами (а.с 54, 67).

Судом також встановлено, що з 1985 року у кв. АДРЕСА_1, зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_3, але проживає в даній квартирі позивач зі своєю сім'єю.

Відповідачі на час розгляду справи судом, проживали в кв. АДРЕСА_6. Наведене визнавалося сторонами.

В судовому засіданні встановлено, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Білоцерківською держнотконторою 24.01.1995 року за № 1-289 (а.с 8).

Встановлено, що 28.05.2012 року відповідач ОСОБА_3 подарував успадковану квартиру своєму сину та дружині, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, відповідачам по справі

Дане підтверджене копією договору дарування квартири (а.с 9,10).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач просила суд встановити факт прийняття нею спадщини - квартири АДРЕСА_1, так як вона проживала разом із спадкодавцем, у тому числі і на день його смерті та фактично прийняла спадщину, вступивши в управління спадковим майном.

Судом першої інстанції відмовлено позивачці в задоволенні цієї позовної вимоги посилаючись на те, що ОСОБА_2, в порушення положень ст. 60 ЦПК України не довела факт свого постійного проживання із спадкодавцем у спірній квартирі.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції керувався положеннями ст.529 ЦК України (в ред. 1963р., що діяла в період виникнення даних правовідносин) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках, діти, дружина і батьки померлого.

Проте, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, вказавши, що позивач не довела свій фактичний вступу в управляння, або володіння спадковим майном протягом шести місяців з часу відкриття спадщини, а тому її позовні вимоги є безпідставними та недоведеними.

Крім того, суд першої інстанції вказував, що позивач не зверталася до нотаріальної контори про прийняття спадщини, проте відповідно до п. 123 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцями, які прийняли спадщину, ніякими строками не обмежено.

Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України (в ред. 1963р.) для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою, або з застереженням.

Відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" судам роз'яснено, що враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Неприпустимим є витребування і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і мотивів рішення після його ухвалення. Якщо докази у справі зібрані в порядку, передбаченому статтями 132, 133, 140 та частиною четвертою статті 191 ЦПК, суд може обґрунтувати ними рішення лише за умови, якщо вони були ним оголошені в судовому засіданні, пред'явлені для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, та досліджені в сукупності з іншими доказами.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

При ухваленні рішення суд відповідно до статті 212 ЦПК оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 та 59 ЦПК про їх належність і допустимість. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом першої інстанції неправомірно не прийнято до уваги пояснення та докази позивача з приводу факту її постійного проживання в спірній квартирі тривалий час до дня смерті батька і на день його смерті також проживала із своїми дітьми у спірній квартирі Крім того, належним чином не перевірено факт вступу позивача в управління чи володіння спадковим майном протягом шести місяців з часу відкриття спадщини.

Що стосується позовної вимоги ОСОБА_2, щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання частково недійсним договору дарування спірної квартири, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив позивачці в задоволенні цієї вимоги, зважаючи на наступне.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Колегія суддів вважає, що оспорюване позивачкою свідоцтво про право на спадщину за законом, необхідно визнати недійсним, оскільки воно порушує права ОСОБА_2, яка прийняла спадщину.

Крім того, відповідно до положень ст.549 ЦК України ( в ред.1963 р.) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо від подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги докази, надані позивачем на підтвердження тих обставин, що позивач прийняла спадщину. Наявність у позивача ощадної книжки спадкодавця тощо. Судом безпідставно не взято до уваги, що відповідно до положень діючої на час виникнення спірних правовідносин Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом МЮ УРСР від 31.10.1975 р. №45\5, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини і доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може служити наявність у спадкоємців ощадної книжки, квитанції про здані в ломбард речі, технічного паспорту на автомобіль, квитанції про оплату комунальних послуг, земельної ренти, обов'язкового страхування, тощо. Фактом прийняття спадщини є також спільне проживання з померлим безпосередньо перед смертю спадкодавця.

Відповідачем не надано будь-яких належних, допустимих доказів щодо спростування доводів позивача про прийняття нею спадщини, оскільки вона отримала у шестимісячний строк з дня смерті ощадну книжку та інші платіжні документи батька, проживала разом з батьком на день смерті.

Не взято до уваги судом першої інстанції і те, що ОСОБА_3 визнавав у судовому засіданні, що він взагалі нічого не знав про існування ощадної книжки батька, а також визнавав, що не сплачував комунальні послуги.

Колегія суддів вважає доведеним факт прийняття позивачем спадщини шляхом управління та володіння спадковим майном і ці обставини підтверджуються доказами, наданими позивачем, зазначеними вище.

Колегія суддів вважає, що необхідно визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 24.01.1995 року у вигляді квартири АДРЕСА_1 щодо 1\2 її частини, оскільки воно порушує права ОСОБА_2, яка прийняла спадщину і має право на половину спадкового майна як і її брат - ОСОБА_3

Оскільки позивач на час укладання договору дарування була співвласником спірного майна, а відповідач без згоди позивача подарував спірну квартиру своїй дружині та сину, договір дарування є недійсним з моменту його укладання.

Колегія вважає за необхідне визнати частково недійсним договір дарування від 28.05.2012 року 1\2 частини квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ОСОБА_4 Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує

його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов"язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Статті 10, 60 ЦПК України визначають, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 ЦПК України, частина перша якої передбачає, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню, а відповідно до частини третьої - обставини, встановлені судовим рішенням у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до статті 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З огляди на те, що ухвалюючи рішення, суд порушив норми матеріального та процесуального права, допустив невідповідність висновків суду обставинам справи, судове рішення не може бути залишене без змін і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову, оскільки колегія суддів вважає доведеним позовні вимоги ОСОБА_2

Керуючись ст. ст. 209, 218, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2013 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2.

Встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_2 у вигляді 1\2 частини квартири АДРЕСА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частини квартири АДРЕСА_1.

Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 24.01.1995 року у вигляді квартири АДРЕСА_1 щодо 1\2 її частини.

Визнати частково недійсним договір дарування від 28 травня 2012 року 1\2 частини квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ОСОБА_4.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з кожного окремо по 35 грн. 77 коп. судового збору на користь ОСОБА_2.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий:

Судді: