Справа № 2-448/13 Головуючий у І інстанції Чірков Г.Є.

Провадження № 22-ц/780/2208/13 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л.А.

Категорія 4 03.06.2013

УХВАЛА

Іменем України

30 травня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,

при секретарі Баліну П.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області, треті особи: Реєстраційна служба Вишгородського району Київської області, Вишгородська районна державна нотаріальна контора та Інспекція архітектурного - будівельного контролю про визнання права власності на садовий будинок з господарськими будівлями в порядку спадкування за законом та визнання права власності на самочинні господарські споруди , -

в с т а н о в и л а:

У січні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на факт прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка ОСОБА_3, до складу якої входить збудований до 1992 року садовий будинок.

Зважаючи на викладене, позивач просила визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на вказаний садовий будинок з господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та який складається з:

- садового будинку «А» загальною площею 73,7 кв. м, житлова площа 17,6 кв.м;

- теплиці «Б» загальною площею 28 кв. м;

- навісу «В» площею 8,3 кв. м;

- сараю «Г» площею 14,4 кв. м;

- альтанки «Е» площею 6,4 кв. м;

- убиральні «Ж» площею 1,2 кв. м;

- огорожі (1,3 4) та свердловини;

а також на самочинні господарські споруди побудовані в 2009 році:

- госпблок «Є» площею 8,9 кв. м;

- (гараж) прибудова «а 1» площею 22,7 кв. м до садового будинку «А».

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 лютого 2013 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позов, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 та померлий ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 15.02.2005 року, що підтверджується копією свідоцтва про одруження виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Вишгородського РУЮ Київської області, актовий запис № 20 (а.с. 6).

Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого 29.08.2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Вишгородського районного управління юстиції Київської області, актовий запис № 217 ОСОБА_3 помер ( а.с. 5).

Судом першої інстанції встановлено, що після смерті ОСОБА_3, відкрилася спадщина на садовий будинок, побудований в 1984 році з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до відомостей технічного паспорту та довідки ОСТ «Каскад» № 21 від 30.12.2012 року, померлий ОСОБА_3 був єдиним власником вказаного нерухомого майна.

Також встановлено, що відповідно до положень ст. 1261 ЦК України, ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги, яка у встановлений строк подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини відповідно до вимог ст. 1269 ЦК України.

29.08.2009 року ОСОБА_2 отримала право на спадщину за законом, зокрема на земельну ділянку, розміром 0,0472 га (кадастровий номер 32 218 888 0031 301 0007), яка розташована на території СТ «Урожай» Київської області Вишгородському районі Хотянівської сільської ради, яка належала померлому ОСОБА_3 на підставі державного акту серії ЯЕ № 597568, виданого згідно розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 14.09.2006 року № 535 ( а.с. 7).

Відповідно до листа Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області № 2464/02-14 від 07.07.2012 року у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на садовий будинок, який розташований за вищевказаною адресою, позивачці відмовлено, оскільки правовстановлюючі документи на садовий будинок відсутні.

Як вбачається із рішення реєстратора КП КОР «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» від 04.07.2012 року право власності померлого ОСОБА_3 на вказаний садовий будинок, за вищезазначеною адресою не зареєстровано, а правовстановлюючі документи відсутні ( а.с. 10).

Із вказаного рішення реєстратора КП КОР «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» від 04.07.2012 року також вбачається, що при проведення технічної інвентаризації 29.05.2012 року на об'єкті нерухомого майна виявлено самочинні забудови, загальна площа збільшена на 28, 5 кв.м. ( а.с. 10).

Також судом першої інстанції встановлено, що у спірному домоволодінні є будівлі та споруди, побудовані без належного дозволу, які не пройшли державної реєстрації, не були прийняті в експлуатацію і є самочинними.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда або інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч. 1 ст. 3 ЦПК України). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що прийняття в експлуатацію зведених до 31 грудня 2009 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж таких об'єктів за наявності документа, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані.

Статтею 331 ч.2 та ч.3 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2, щодо визнання права власності на садовий будинок, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що вказаний будинок не прийнятий в експлуатацію та в порушення положень п. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, не має відповідної державної реєстрації, а тому спадкодавець ОСОБА_3 не набув на нього права власності.

У зв'язку з викладеним, ОСОБА_2 також не має правових підстав набуття права власності на вказаний садовий будинок.

Щодо позовним вимог позивача про визнання права власності на самочинні господарські споруди, то відповідно до технічного паспорту вони були побудовані в 2009 році, а спадкодавець помер у 2008 році, тому відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини не входять.

Таким чином, висновки суду першої інстанції повністю відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційої скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення суду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглянувши спір, повно та всебічно дослідив й оцінив обставини справи, надані сторонами докази, застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає відхиленню, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий:

Судді: