КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" червня 2013 р. Справа№ 925/553/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Калатай Н.Ф.
Пашкіної С.А.
при секретарі: Малайдах А.І.
за участю представників сторін:
від позивача - Стрілець О.С., Карбан О.В.
від відповідача - Савенко Р.В.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Уманьпиво" на рішення Господарського суду Черкаської області від 23.04.2013 року (суддя Васянович А.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон.Груп"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Уманьпиво"
про стягнення 76 591, 32 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Оріон.Груп» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Уманьпиво» (далі -відповідач) про стягнення 76 591, 32 грн.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 23.04.2013 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Уманьпиво» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріон.Груп» 56 152, 00 грн. - основного боргу, 1 450, 59 грн. - пені та 1 293, 99 грн. Витрат на сплату судового збору. В решті вимог в позові відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2013 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 03.06.2013 року.
31 травня 2013 року представником позивача, через відділ документального забезпечення КАГС, подано заперечення на апеляційну скаргу.
В судове засідання 03.06.2013 року з'явились представники позивача та відповідача.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 23.04.2013 року.
Представники позивача заперечували проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просили залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду Черкаської області від 23.04.2013 року.
Статтею ст.77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.
01 березня 2011 року між Товариством з додатковою відповідальністю "Уманьпиво" (покупець) та Закритим акціонерним товариством "Оріон Сервіс" (продавець) укладено договір за №UМР101.
Відповідно до п. 1.1. вищевказаного договору продавець зобов'язався передати у власність покупця форфас в кількості 2 штук, перелік та комплектність наведені у специфікації, а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити його вартість на умовах визначених договором.
Згідно п. 3.1. договору вартість договору складає 1 090 152 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ.
В зв'язку з перетворенням Закритого акціонерного товариства "Оріон Сервіс" у Товариство з обмеженою відповідальністю "Оріон.Груп", сторонами укладено додаткову угоду від 28 листопада 2011 року до договору №UМР101 від 01 березня 2011 року про внесення відповідних змін.
Місцевим господарським судом встановлено, що на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар - форфас в кількості 2 штук, який прийнято відповідачем, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000036 від 31.05. 2011 року та копією довіреності №340 від 31.05.2011 року та, які містяться в матеріалах справи.
Відповідач в свою чергу зобов'язання по оплаті поставленого товару виконав частково сплативши 1 034 000 грн. 00 коп., що підтверджується картками рахунку № 361 з 01.01.2007 року до 30.06.2011 року та за липень 2011 року - грудень 2012 року.
З висновків місцевого господарського суду вбачається, що відповідач свій обов'язок по повній оплаті вартості поставленого товару за договором №UМР101 від 01 березня 2011 року не виконав, в зв'язку з чим існує заборгованість в розмірі 56 152, 00 грн.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, претензії щодо погашення суми заборгованості на адресу відповідача направлялись 21.02.2012 року та 25.04.2012 року, однак були залишені відповідачем без відповіді.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені статтею 193 Господарського кодексу України, згідно з якою суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначена стаття узгоджується з приписами статті 526 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Доводи апелянта щодо виявлення недоліків поставленого товару та взв»язку з цим, зупинення виконання умов договору в частині оплати, колегією суддів визнано необґрунтованими, виходячи з наступного.
Згідно з умовами п. 3.2. Договору остання оплата в розмірі 280 152 грн. 00 коп. повинна бути здійснена до 01 вересня 2011 року.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач звернувся до позивача з претензією щодо недоліків товарів 29.04.2013 року, тобто після ухвалення оскаржуваного рішення.
Беручи до уваги, що апелянтом не надано суду доказів виконання зобов'язання належним чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що вимоги позивача про стягнення суми боргу в розмірі 56 152 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 6.3. договору продавець може вимагати сплату штрафу від покупця, за порушення строків у розмірі 0,2% від несплаченої суми за кожен календарний день порушення відповідних строків, що не звільняє продавця від виконання своїх обов'язків.
За змістом ч. 1 ст. 546 та ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Пунктом 6.3. договору передбачено, що продавець може вимагати сплату штрафу від покупця, за порушення строків у розмірі 0,2% від несплаченої суми за кожен календарний день порушення відповідних строків, що не звільняє продавця від виконання своїх обов'язків.
Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що визначення штрафу, викладене в пункті 6.3. договору, за своєю правовою природою є пенею.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Згідно зі ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, погоджується з висновком місцевого суду, що позивачем заявлено вимогу про стягнення пені всупереч положенням вищенаведеного спеціального Закону.
При цьому місцевим господарським судом обґрунтовано зазначено, що п. 6.3. договору не містить умови нарахування пені понад строки, встановлені ч. 6 ст. 232 ГК України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком, місцевого господарського суду про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 450 грн. 59 коп.
Доводи апелянта, що судом першої інстанції проігноровано норми ст. ст. 4-3, 43 ГПК України, не можуть бути прийняті судом до уваги, виходячи з наступного.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області про порушення провадження у справі № 925/553/13 від 08.04.2013 року, яка 09.04.2013 року направлена відповідачу, згідно з відміткою на зворотньому боці вказаної ухвали, відповідача зобов'язано подати до канцелярії господарського суду завчасно, у разі невизнання позовних вимог, надати суду відзив на позовну заяву з посиланням на мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача, а також докази, що обґрунтовують відхилення позовних вимог.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав суду необхідні докази та свої доводи і міркування щодо предмету спору шляхом письмових пояснень та заперечень.
Крім того, представником апелянта в апеляційній скарзі зазначено та підтверджено в судовому засіданні, що відповідачем 23.04.2013 року направлено уповноваженого представника для прийняття участі в судовому засіданні, однак останній не прибув вчасно до суду взв»язку з непередбачуваними обставинами, які виникли в дорозі.
Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Уманьпиво» та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2013 року.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Уманьпиво» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 23.04.2013 року по справі № 925/553/13 без змін.
Матеріали справи № 925/553/13 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Сітайло Л.Г.
Судді Калатай Н.Ф.
Пашкіна С.А.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 06.06.2013 року.