Справа № 2-851/12 Головуючий у І інстанції Чірков Г.Є.

Провадження № 22-ц/780/1586/13 Доповідач у 2 інстанції Воробйова Н.С.

Категорія 26 31.05.2013

УХВАЛА

Іменем України

27 травня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - судді Воробйової Н.С.

суддів : Верланова С.М., Матвієнко Ю.О.

при секретарі- Бобку О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду від 26 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним.

Встановила :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Посилався на те, що 03 грудня 2010 року відповідачка взяла у нього в борг суму 248000 грн., які зобов»язалася повернути до 01 квітня 2012 року, що підтверджується розпискою.

Зазначав, що в рахунок погашення боргу остання сплачувала грошові кошти та повернула 104 000 грн., проте у визначений у розписці строк борг у повному обсязі не повернула, залишок боргу складає 144 000 грн., які відповідачка відмовилася повертати.

З урахуванням уточнених вимог, позивач просив стягнути з відповідачки на його користь суму боргу за договором позики, проценти від суми позики на рівні облікової ставки НБУ, три проценти річних від простроченої суми, а всього 167488,44 грн.

ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом, посилаючись на те, що грошові кошти за договором позики вона не одержувала, між сторонами виникли інші правовідносини, розписку написала під впливом тяжкої обставини, пов»язаної з тим, що ОСОБА_3 здійснював будівельні роботи по будівництву житлового будинку, але будівництво не завершив, побудований будинок не був пристосований для проживання у зимовий період та потребував додаткових робіт, які міг виконати саме ОСОБА_3 Іншого житла вона не мала, а тому з урахуванням зазначених обставин, просила на підставі ст..1051 ЦК України визнати недійсним договір позики від 03 грудня 2010 року.

Рішенням Вишгородського районного суду від 05 грудня 2012 року задоволено основний позов ОСОБА_3, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила скасувати рішення суду з підстав невідповідності його вимогам матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову та задовольнити її зустрічний позов.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно ст..1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст..1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадку, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

В силу ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов»язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст..1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.

Відповідно до ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов»язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.. 625 цього Кодексу.

Згідно ст..625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов»язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно ст..1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладеним у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

По справі встановлено, що 03 грудня 2010 року відповідачка взяла у позивача в борг суму 248 000 грн., які зобов»язалася повернути до 01 квітня 2012 року, що підтверджується розпискою ( оригінал розписки а.с.217).

Зі змісті розписки, датованої 03грудня 2010 року встановлено, що суму 248 000 грн. ОСОБА_2 отримала в борг, зобов»язалася її повернути до 01.04.2012 року, розписку написано нею власноручно, без примусу. В рахунок погашення боргу остання передавала грошові кошти, що підтверджувалося підписом позикодавця про їх отримання (а.с.217, 217 зв.).

Будь-які застереження, що грошова сума, отримана в борг відповідачкою у позивача пов»язана з виконанням робіт по будівництву будинку, розписка від 03 грудня 2010 року не містить, дані про те, що отримані кошти направлені на оплату будівельних робіт, які виконувалися ОСОБА_3 в матеріалах справи відсутні.

Крім того, з матеріалів справи видно, що протягом 2009-2010 року ОСОБА_2 завершила будівництво житлового будинку, 07 жовтня 2010 року підписано акт готовності об»єкта до експлуатації, 11 жовтня 2010 року Інспекцією ДАБК в Київській області відповідачці видано сертифікат відповідності закінченого будівництвом об»єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, а саме житлового будинку на масиві «Північний» в с.Лютіж Вишгородського району, а 27 жовтня 2010 року рішенням Лютізької сільської ради задоволено заяву та оформлено право приватної власності ОСОБА_2 на двоповерховий житловий будинок загальною площею 215,2 кв.м. та житловою 123,3 кв.м., І-П каналізаційні споруди, Ш- питна колонка та присвоєно поштову адресу житловому будинку: АДРЕСА_1 (а.с.44-49). Право власності на зазначений будинок зареєстровано ОСОБА_2 в електронному реєстрі прав власності 09.11.2010 року (а.с.50).

При цьому, з Будівельного паспорту Індивідуального житлового будинку, зокрема, Акту готовності об»єкта до експлуатації від 07 жовтня 2010 року вбачається, що будівництво будинку здійснювалося генеральним підрядником ПП «ІТС Україна», який виконав усі будівельно-монтажні роботи та оздоблені роботи ( а.с.45).

За таких обставин, колегія вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи відповідачки, що будівельні роботи неналежним чином виконано позивачем і що саме це знаходиться у правовому взаємозв'язку з написанням боргової розписки .

З огляду на викладене, колегія погоджується з висновком суду про обґрунтованість вимог позивача за основним позовом, оскільки він ґрунтується на дійсних обставинах справи та вимогах закону.

Колегія також вважає правильним висновок суду про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики з підстав безгрошовості представленої позивачем за основним позовом розписки та того, що договір укладений під впливом тяжкої обставини.

В розумінні ст..233 ЦК України правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.

Як вже зазначалося, ОСОБА_2 03 грудня 2010 року отримала у ОСОБА_3 у борг суму 248 000 грн., яку зобов»язалася повернути до 01 квітня 2012 року. В розписці зазначено, що документ підписано нею власноручно і без примушення.

На думку колегії, суд правомірно дійшов висновку, що твердження позивачки за зустрічним позовом про те, що ОСОБА_3 змусив написати розписку, як умову завершення будівельних робіт, є голослівними, не підтверджені об»активними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи..

Доводи ОСОБА_2 щодо безгрошовості розписки спростовуються даними боргової розписки, згідно яких вона здійснювала повернення грошових коштів, що свідчить про вчинення дій про визнання грошового боргу перед позикодавцем (а.с. 217 зв.).

Є обґрунтованим також висновок суду про те, що судом не встановлено та позивачкою за зустрічним позовом не доведено обставин, які згідно положень ст..233 ЦК України та ст..1051 ЦК України можуть вважатися тяжкими і які вплинули на необхідність укладання договору позики між сторонами. Не доведено позивачкою за зустрічним позовом також наявності ознак вкрай невигідних умов договору позики, які у змісті боргової розписки відсутні.

З урахування викладеного, колегія вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не досліджено факт передачі грошових коштів від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та не встановлено причинно-наслідкового зв»язку між будівництвом ОСОБА_3 житлового будинку і отримання коштів за цю роботу не заслуговують на увагу оскільки не ґрунтуються на обставинах та матеріалах справи.

Посилання апелянта на те, що в порушення вимог ЦПК України, суд розглянув справу у відсутність відповідачки та її представника, які не були повідомленні про час та місце розгляду справи спростовуються матеріалами справи (а.с.189, 190, 193-195).

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін , якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Рішення суду відповідає вимогам закону. Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Керуючись ст..ст.307, 308 ЦПК України, колегія

Ухвалила :

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Вишгородського районного суду від 26 березня 2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: