Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді - Боймиструка С.В., суддів: Василевича В.С., Шеремет А.М.,

секретар судового засідання - Пиляй І.С.

з участю сторін та їх представників: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 25 квітня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом виселення,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Рівненського міського суду від 25 квітня 2013 року позов задоволено: виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликався на його незаконність та необґрунтованість через порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Вказував, що підстави для виселення його з дружиною, передбачені ст. 116 ЖК України, відсутні. Позивач неодноразово зверталася до органів МВС за захистом, однак винесені в результаті таких дій відмовні матеріали свідчать про безпідставність цих звернень. Жодного разу їх не попереджали про недопустимість антигромадської поведінки чи порушення правил співжиття, хоча для виселення на підставі ст. 116 ЖК України необхідно встановити систематичність протиправних дій і безрезультатність застосування до правопорушника заходів попередження і громадського впливу.

Зазначав, що місцевим судом було однобічно розглянуто справу і взято до уваги виключно докази позивача, не враховано пояснення його батька ОСОБА_6 (співвласника спірного будинку), який заперечив проти його виселення та невістки, оскільки ініціатором конфліктів є саме позивач.

Стверджував, що підстав для виселення його дружини - ОСОБА_2, судом взагалі встановлено не було.

Вказував, що іншого житла вони з дружиною не мають, оскаржуване рішення порушує їх право на житло, гарантоване ст. 47 Конституції України, а тому просив рішення Рівненського міського суду від 25 квітня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_4 зазначила, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

________________________________________________________________________________________

Справа №569/4753/13-ц Головуючий в суді 1 інст. - Ковальов І.М.

Провадження № 22-ц/787/1055/2013 Суддя-доповідач - Боймиструк С.В.

ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх представник ОСОБА_3, в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.

Позивач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов та виселяючи відповідачів з будинку без надання іншого житла, суд першої інстанції виходив з доведеності належними та допустимими доказами обставин систематичності порушення ними правил співжиття, що робить неможливим для інших спільне проживання з ними в будинку.

Такий висновок місцевого суду не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Згідно роз'яснень даних в п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів.

Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Як вбачається з наведеного, необхідною умовою застосування правової норми ч.1 ст.116 ЖК України до виниклих правовідносин між сторонами, зокрема виселення відповідачів з будинку позивачки без надання іншого житла, є систематичність порушення ними правил співжиття та безрезультатність заходів попередження та громадського впливу.

Належні та допустимі докази саме цих обставин, які суд першої інстанції вважав доведеними, по справі відсутні.

В справі відсутня та не була предметом дослідження постанова суду від 17 січня 2013 року про притягнення ОСОБА_1 до адмінвідповідальності за насильство в сім'ї (а.с.8).

З матеріалів справи вбачається, що при розгляді заяв позивачки ОСОБА_4 до міліції відносно відповідача ОСОБА_1 виносились постанови про відмову в порушенні кримінальних справ за відсутністю в його діях складу злочинів та перевірки припинялись, а матеріали списувались в архів та при цьому будь-яких заходів попередження до ОСОБА_1 про недопустимість порушення правил співжиття не застосовувались.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для виселення відповідачів за ч.1 ст.116 ЖК України не підтверджений доказами в справі та є необґрунтований.

Крім того, докази порушення правил співжиття співвідповідачкою ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутні взагалі.

Оскільки рішення місцевого суду постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, його висновки не відповідають обставинам справи, то воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивачки.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 313, 314, 316, 317, 324,325 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити .

Рішення Рівненського міського суду від 25 квітня 2013 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом виселення - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: