ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

  

29.11.06р.

Справа № А9/454-06

За позовом  Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,

                    м. Дніпропетровськ 

до   Царичанської районної редакції газети "Приорільська правда", смт. Царичанка

                    Царичанського району Дніпропетровської області  

про стягнення 3038 грн. 89 коп.

Суддя  Подобед І.М.

Представники сторін:

  Від позивача - Кондратова Т.В. - гол.спеціаліст, довіреність № 03-06/02 від 05.01.06 р.

   Від відповідача - Жадан М.Г. - гол.директор 

СУТЬ СПОРУ:

Дніпропетровське обласне відділення ФСЗІ звернулось у жовтні 2006 року із позовом до Царичанської районної редакції газети "Приорільська правда", в якому просить господарський суд стягнути з відповідача на свою користь 3038 грн. 89 коп.  адміністративно-господарських санкцій за нестворені у 2005 році місяця для забезпечення працевлаштування інвалідів. Обґрунтовує позовні вимоги не виконанням відповідачем зобов’язань встановлених Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Відповідач позов не визнає, посилаючись на те, що підприємство не є суб’єктом владних повноважень. Окрім того, вказує, що за підсумками фінансової діяльності за 2005 рік збитки підприємства склали 6,5 тис. грн. У додаткових запереченнях від 09.11.06р. вказує на сплату єдиного податку, в зв’язку із чим підприємство не є платником внесків до Фонду соціального захисту інвалідів, згідно ст. 6 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

Царичанська районна редакція газети „Приорільська правда” (далі –відповідач) - є суб’єктом підприємницької діяльності, який використовує працю найманих працівників.

На підставі статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. (зі змінами і доповненнями) для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання (далі –підприємства) встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця. Виконанням нормативу робочих місць у визначеній кількості вважається працевлаштування підприємством, у тому числі підприємством громадської організації інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

У відповідності до п. 9 ст. 19 вищевказаного Закону підприємства, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку не пізніше 1 лютого подають до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, затвердженою Наказом Мінпраці України від 29.12.2004р. №338.

З даних наведених відповідачем у Звіті про зайнятість та працевлаштування  інвалідів за 2005 рік” (форма 10-ПІ річна) видно, що середньооблікова чисельність штатних працівників на цьому підприємстві –9 осіб; середньооблікова чисельність інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідно до 4% нормативу –не вказано; за даними розділу 1 звіту на підприємстві відповідача у 2005 році інваліди не працювали; сума штрафних санкцій за цим звітом –не вказана.

У відповідності до ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів”, підприємства, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ст. 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в ч.1 ст. 20 вказаного Закону, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу.

За розрахунками позивача відповідач зобов’язаний був створити, але не створив у 2005 році 1 місце для працевлаштування інвалідів. Оскільки відповідач вимог вищевказаного Закону не виконав, позивач самостійно нарахував відповідачу за вищевказаним звітом (форми 10-ПІ річна) суму 3038,89 грн. адміністративно-господарських санкцій, виходячи із того, що на підприємстві відповідача працювало від 8 до 15 осіб, а тому, згідно ч.1 ст. 20 вищевказаного Закону, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної  плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві,  організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Зазначені штрафні санкції за нестворені в 2005 році робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідачем добровільно не сплачені, що стало приводом для звернення позивача до суду про їх примусове стягнення.

Відповідно до ст. 18 вищевказаного Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Отже, чинне законодавство України покладає на зазначені органи обов’язок по працевлаштуванню інвалідів за умови інформування їх про вільні робочі місця та вакантні посади на підприємстві.

Як видно із листа Царичанського районного центру зайнятості від 10.05.06р. за №152, який є в матеріалах справи, відповідач відомості про наявні вакансії для інвалідів в звітах форми 3-ПН (кількість робочих місць) не надавав, інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача цим центром зайнятості не направлялись.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, відповідач передбаченої вищевказаним Законом „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” кількості місць для інвалідів не створив, уповноважені органи про це не повідомив чим порушив приписи вищевказаного Закону, а тому має нести встановлену цим Законом відповідальність у вигляді сплати адміністративно-господарських санкцій.

          Доводи відповідача про необхідність врахування судом збитковість підприємства та особливості оподаткування його господарської діяльності відхиляються судом з наступних підстав.

Згідно ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України", сплата штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів проводиться підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом. За змістом зазначених норм Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України" можливо зробити висновок про те, що Закон не ставить в залежність обов'язок щодо сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише джерело сплати.

Відповідач являється платником  єдиного податку, що підтверджується свідоцтвом №0433000381 від 24.12.2004р. та сплачує єдиний податок 10%. Стаття 20 вищевказаного Закону не містить винятків щодо суб’єктів, які повинні сплачувати штрафні санкції. Зазначена санкція не являється податковим чи іншим обов’язковим збором, а по своїй правовій природі є  видом відповідальності за невиконання вимог закону та закон не надає переваги одним суб’єктам господарювання порівняно з іншими щодо виконання його вимог та сплати штрафних санкцій.

          На підставі викладеного позовні вимоги позивача про примусове стягнення з відповідача суми 3038,89 грн. адміністративно-господарських санкцій - є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

          Судові витрати у справі з відповідача не стягуються, згідно ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 5, 7-12, 19, 69-71, 87, 104, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Царичанської районної редакції газети „Приорільська правда” на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму 3038 грн. 89 коп. адміністративно-господарських санкцій.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя

І.М. Подобед

Повний текст постанови підписаний –04.12.06р