Справа № 2-297/12

Провадження по справі № 2/752/52/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2013 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Полякової Л.В.

при секретарях Фаренюк А.О., Мішкіній А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, -

встановив:

у березні 2011 року позивач пред'явив в Голосіївський районний суд м. Києва позов до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. У серпні 1996 р. склала заповіт, посвідчений нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори, згідно якого померла заповіла, належну їй квартиру АДРЕСА_1 позивачу ОСОБА_1 та онуці ОСОБА_2 Після смерті матері, 04.10.2010 року позивач звернувся до Шостої Київської державної нотаріальної контори з приводу видачі свідоцтва про право на спадщину, проте 19.11.2010 року отримав постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку із тим, що не надано правовстановлюючого документу. В подальшому з листа -відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації позивачу стало відомо, що квартира подарована відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 23.03.2007 року. Уточнивши позовні вимоги щодо предмету спору вказує на те, що мати позивача не укладала 23.03.2007 року договір дарування та не підписувала його, вважає, що підписи в договорі дарування та реєстровій книзі за матір, хвору людину похилого віку, підроблені іншою особою, у зв'язку із чим просить визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 недійсним.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, та просили їх задовольнити. Вказували на те, що мати позивача тривалий час страждала хворобою очей, у зв'язку із чим за кілька років до смерті майже нічого не бачила, що підтверджується записом, зробленим у самому заповіті, що «ОСОБА_3 незряча». Також просили врахувати, що дійсна воля померлої ОСОБА_3 щодо належної їй квартирі виражена саме в заповіті, оскільки остання, вчиняючи договір дарування заповіт не скасувала, а також той факт, що позивач до смерті матері здійснював догляд, а тому має законне право на отримання у власність частини квартири. Просив визнати договір дарування недійсним з підстав, визначених ст.ст. 203, 207 ЦК України.

Відповідач та її представник заперечували проти задоволення позовної заяви, вказували на те, що позивачем пропущено строк позовної давності на пред'явлення вимог про розірвання договору дарування. Пояснили, що з 2004 року на прохання померлої відповідач постійно проживала в квартирі АДРЕСА_1, оскільки бабуся боялася залишатись сама, крім того бабуся потребувала допомоги по господарству та утримання квартири у зв'язку із похилим віком, а з 2006 року відповідач зареєструвала постійне місце проживання в квартирі бабусі. У 1996 році бабуся склала заповіт з приводу належної їй квартири, проте в подальшому змінила своє рішення та подарувала відповідачу належну їй квартиру. Зауважувала, що незважаючи на похилий вік бабуся залишалась самостійною людиною особисто отримувала пенсію, могла приготувати їжу, випрати білизну, набрати номер та подзвонити своїм синам по телефону. Підписала договір дарування по добрій волі, з приводу того, щодо в договорі дарування зазначено, що бабуся є незрячою, то дана обставина була зазначена зі слів бабусі, оскільки у зв'язку зі похилим віком стан зору дійсно погіршився, проте до лікарів з цього приводу бабуся ніколи не зверталась. Договір дарування був прочитаний нотаріусом вголос та підписаний особисто бабусею, про що свідчить її підпис, а тому вважають вимоги позивача надуманими та безпідставними.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що бачила померлу ОСОБА_3 один раз на похоронах сина позивача, вона допомагала ОСОБА_3 іти на похорон, у розмові остання повідомила, що вчинила заповіт на користь сина ОСОБА_1 та онуки ОСОБА_2 З приводу існування договору дарування їй нічого не відомо.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6, яка є рідною сестрою дружини позивача пояснила, що працювала із ОСОБА_3 разом на заводі, двічі на рік бачилась на дні народження та поминальні дні, знала про те, що ОСОБА_3 вчинила заповіт на онуку та сина, про існування договору дарування позивач ніколи не розповідав.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що є сусідкою померлої ОСОБА_3 Про укладення договору дарування знає зі слів померлої, коли саме померла повідомила позивачу ОСОБА_1 про існування договору дарування їй нічого не відомо, вказувала на те, що померла мала захворювання очей, проте могла приготувати собі їжу, при підписанні договору дарування особисто присутня не була.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що особисто при підписанні договору дарування присутня не була та знає про його існування лише зі слів померлої. Зазначила, що померла мала поганий зір, проте у побуті обслуговувала себе сама, онука ОСОБА_2 постійно проживала із нею, купувала продукти харчування, доглядала за квартирою та надавала необхідну допопомогу.

Вислухавши пояснення учасників судового процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно свідоцтва про смерть відділу реєстрації смерті у м. Києві зареєстровано смерть матері позивача ОСОБА_3 /а.с.18/

12.08.1996 року за життя померла ОСОБА_3 склала заповіт, яким розпорядилась належною їй на праві приватної власності квартирою АДРЕСА_1 на користь позивача ОСОБА_1 та онуки (відповідача) ОСОБА_2 /а.с.17/

29.04.2010 року позивач звернувся до Шостої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте постановою державного нотаріуса Шостої Київської державної нотаріальної контори від 19.11.2010 року у вчиненні нотаріальної дії відмовлено у зв'язку із відсутністю правовстановлюючого документа.

23 березня 2007 року померла ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Литвиненко Л.В. за реєстровим №7-1129, подарувала ОСОБА_2 належну їй квартиру АДРЕСА_1.

Законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 ЦК України).

Зокрема, відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Сторонами договору досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору дарування, визначених ЦК України, зміст правочину не суперечить актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства, дотримано вимоги щодо письмової форми правочину та нотаріального посвідчення.

Крім того, як визначає п. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У даному випадку, наявність підписаного правочину свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти правочин і що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.

Доводи позивача про те, що померла ОСОБА_3 не підписувала даний правочин спростовані висновком експертизи.

Так, згідно висновку експертів Київського науково - дослідного інституту судових експертиз від 28.03.2013 року №88/89-13-32 за результатами проведення судово - почеркознавчої експертизи підписи від імені ОСОБА_3, що містяться в графі «дарувальник» в договорі дарування від 23.03.2007 року квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій другої Київської державної нотаріальної контори за реєстраційним номером 7-1129 від 23.07.2007 в графі 7 «Розписка в одержанні нотаріально оформленого документа» про реєстрацію договору дарування від 23.03.2007 року квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виконані рукописним способом кульковою ручкою без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів.

Підписи від імені ОСОБА_3, що містяться в графі «дарувальник» в договорі дарування від 23.03.2007 року квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій другої Київської державної нотаріальної контори за реєстраційним номером 7-1129 від 23.07.2007 в графі 7 «Розписка в одержанні нотаріально оформленого документа» про реєстрацію договору дарування від 23.03.2007 року квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виконані особисто ОСОБА_3.

Позивачем не доведено, що померла ОСОБА_3 при підписанні договору дарування не розуміла зміст договору, оскільки з самого договору дарування нотаріусом зазначено, що у зв'язку із тим, що ОСОБА_3 незряча, на її особисте прохання текст договору їй прочитано вголос.

Допитані в ході судового розгляду свідки при підписанні договору дарування присутні не були, обставини його підписання їм не відомі.

Як встановлено в судовому засіданні померла ОСОБА_3 погано бачила, проте в побуті обслуговувала себе самостійно, крім того, з метою проведення експертизи були витребувані відомості про отримання пенсії в яких вбачається, що за отримання пенсії ОСОБА_3 розписувалась особисто.

Будь - яких медичних даних, які б свідчили про те, що померла ОСОБА_3 внаслідок фізичної вади, хвороби не могла власноруч підписати правочин чи неналежного стану здоров'я померлої ОСОБА_3, який би перешкоджав їй розуміти значення своїх дій при підписанні правочину стороною позивача не надано.

Доводи позивача щодо надання допомоги хворій матері є обов'язком позивача по відношенню до свої матері, визначений ст.ст. 202 -203 Сімейного кодексу України та не є підставою для визнання заповіту недійсним.

Відсутність розпорядження померлої ОСОБА_3 щодо скасування заповіту від 12.08.1996 року також не є підставою для визнання правочину недійсним, оскільки відповідно до ст. 1254 ЦК України скасування заповіту є правом, а не обов'язком заповідача.

Інших обставин, визначених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року судом відмовлено в залученні до участі у справі нотаріуса, який посвідчував правочин, оскільки позивач не обґрунтовував недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.

Суд не вбачає підстав для застосування строку позовної давності, оскільки для вимог щодо визнання правочину недійсним встановлений загальний строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України тривалістю у три роки, який на думку суду слід відраховувати з моменту отримання представником позивача листа від 28.02.2011 року КП «ЖЕО -110 » Голосіївської районної у м.Києві ради про наявність договору дарування /а.с.10/. Інших доказів які б достовірно свідчили про обізнаність позивача щодо укладеного договору стороною відповідача не надано.

За правилами ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу на підставі наданих сторонами доказів та в межах заявлених вимог.

Зважаючи на викладене, позивачем у справі не виконано вимоги чинного цивільно-процесуального законодавства щодо надання суду доказів на підтвердження обставин, на які він послався, як на підставу своїх вимог.

Таким чином, у суду відсутні підстави для висновку щодо обгрунтованості заявлених ОСОБА_1 позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Отже, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним не знайшли свого підтвердження та не підлягають до задоволення.

Керуючись ст. 203,207, 215, 719 ЦК України, ст.ст.10 -11, 57-60, 88, 212-215, 224-226 ЦПК України, -

вирішив:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: