КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.10.2008 № 05-5-8/8535
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Левківська Т.М. дов. від 20.10.2008р. № 835
від відповідача -Кушніренко Ю.В. посвідчення № 611 від 27.07.2006р
від прокуратури-Недошитко Р.Ю. дов. від 20.10.2008р. № 3874-ню
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військового прокурора Житомирського гарнізону
на рішення Господарського суду м.Києва від 11.08.2008
у справі № 05-5-8/8535
за позовом Військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави – Міністерства оборони України в особі військової частини А 0978
до Державне територіально-галузеве об"єднання "Південно-Західна залізниця"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 57516,37 грн.
ВСТАНОВИВ:
До Київського апеляційного господарського суду 23.09.08р. надійшло апеляційне подання Військового прокурора Житомирського гарнізону від 12.09.08р. № 4393 на ухвалу господарського суду міста Києва від 11.08.2008р. за № 05-5-8\8535, якою на підставі пункту 1 ч. 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави – Міністерства оборони України в особі військової частини А 0978 повернуто без розгляду.
Прокурор, не погоджуючись з даною ухвалою просить її скасувати, а позовну заяву направити до господарського суду м. Києва для розгляду по суті, посилаючись на те, що ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права. При цьому, заявник наголошує на тому, що військова частина є структурним підрозділом Міністерства оборони України, а відповідно до вимог статті 1, 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», майно та грошові кошти військової частини є державною власністю. Посилаючись на приписи статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру», статті 2 Господарського процесуального кодексу України та рішення Конституційного суду України від 8.04.1999р. № 3-рп\99, зауважує на правомірному зверненні до суду Прокуратури із згаданим позовом.
Відповідач – Державне територіально-галузеве об’єднання «Південно-Західна залізниця» надав відзив на апеляційне подання від 21.10.2008р., у якому просить у задоволенні апеляційного подання відмовити, а ухвалу господарського суду м. Києва від 11.08.2008р. залишити без змін. При цьому, відповідач наголошує на наступному: позов прокурора поданий в інтересах військової частини, яка є самостійною юридичною особою, має власні рахунки в банку, печатку.
Присутній у судовому засіданні представник військової частини А 0978 усно підтримав апеляційне подання прокурора, зауваживши на тому, що за відсутності відповідних коштів для оплати державного мита, військова частина звертається до прокуратури для подання позовів в їх інтересах.
Розглянувши апеляційне подання, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи заперечень на апеляційне подання, письмові пояснення сторін, колегія суддів встановила наступне:
Ухвала господарського суду міста Києва від 11.08.2008р. № 05-5-8\8535, якою позовну заяву повернуто без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 статті 63 ГПК України, обґрунтована тим, що фактично позовну заяву подано Військовим прокурором Житомирського гарнізону в інтересах військової частини А 0978, а спірні правовідносини не пов’язані із захистом інтересів держави. Також в ухвалі зазначено, що до позовних матеріалів не залучено докази в підтвердження повноважень ТВО військового прокурора Житомирського гарнізону Миколайчука А.Б.
Згідно вимог п. 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Пунктом 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до статті 36 Закону України "Про прокуратуру" підставою представництва в суді держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій(бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними і державою.
Згідно з ч. 1 статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту (ч. 2 ст. 2 ГПК України).
Конституційний Суд України в Рішенні від 08.04.99 року (далі - Рішення КСУ) визначив, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подасться позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому інтереси держави можуть збігатися повністю, частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Пунктом 2 резолютивної частини Рішення КСУ визначено, що під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, зазначених в ч. 2 статті 2 ГПК України, треба розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади. Водночас, у п. 5 мотивувальної частини Рішення КСУ передбачено, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора і на підставі ч. 2 статті 2 ГПК України є стороною в арбітражному процесі, цей орган здійснює процесуальні дії відповідно до вимог статті 22 ГПК України.
Таким чином, прокурор може бути представником сторони у справі тільки у випадку, коли цією стороною у справі є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, наділений повноваженнями виконавчої влади.
Як вбачається з матеріалів справи, військовий прокурор Житомирського гарнізону звернувся до суду з позовом в інтересах держави – міністерства оборони України в особі військової частини А0978. Позов заявлено до Державне територіально-галузеве об’єднання «Південно-Західна залізниця», предметом якого є вимога про стягнення з останнього на користь військової частини А 0978 57516,37 грн. заборгованості за договором від 12.03.2008р. № ПЗ\ДН\08-33\ДНЮ-4 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.
Відповідно до вимог статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.
Приписами статті 14 згаданого Закону визначено, що Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.
Фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 1 статті 15 Закону України «Про Збройні Сили України».
Згідно вимог ч. 2 статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою статті 3 згаданого Закону).
Отже, зважаючи на особливий статус військової частини, яка відповідно до вимог статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» є структурним підрозділом Збройних Сил України підпорядкованих Міністерству оборони України, яке в свою чергу центральним органом виконавчої влади і військового управління Збройних Сил України та військового майна відповідно до Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» та враховуючи, що прокурором у позові визначено в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовано необхідність їх захисту, апеляційна інстанція вважає, що суд першої інстанції неправомірно залишив позов без розгляду згідно п. 1 ч.1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України, і відповідно ухвала господарського суду м. Києва від 11.08.2008р. за № 05-5-8\8535 підлягає скасуванню.
Стосовно зазначеного в ухвалі посилання на відсутність доказів в підтвердження повноважень ТВО військового прокурора Житомирського гарнізону Миколайчука А.Б., слід зауважити наступне:
Згідно з ч.1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Враховуючи положення ч.2 статті 28, ч.1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України, за наявності у місцевого господарського суду сумнівів щодо повноважень посадової особи на підписання позовної заяви, суд не позбавлений права і можливості витребувати від сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, додаткові докази.
Отже, нормами Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду витребувати від сторін необхідні докази та обов’язок сторони надавати їх. Тобто, суд не може повернути позовну заяву з мотиву недодання документів, що є доказами, оскільки позивач може їх надавати, а суд - вимагати їх надання до закінчення розгляду справ.
Аналогічна позиція викладена в Роз’ясненні Вищого господарського суду України №02-5/289 від 18.09.1997р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” (із змінами та доповненнями).
За таких обставин, посилання суду першої інстанції на факт неподання прокурором доказів на підтвердження повноважень ТВО військового прокурора Житомирського гарнізону, колегія суддів вважає необґрунтованим.
Враховуючи викладене колегія вважає, що у суду першої інстанції не було правових підстав для повернення позовної заяви без розгляду на підставі п. 1 статті 63 ГПК України.
Керуючись статтями 99, 101, 103-105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційне подання Військового прокурора Житомирського гарнізону задовольнити, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.08.2008р. за № 05-5-8\8535 скасувати.
2. Матеріали справи № 05-5-8\8535 скерувати до Господарського суду міста Києва для розгляду позовної заяви по суті.
Головуючий суддя
Судді