Справа № 2-93/11 Головуючий у І інстанції Рева О.І.

Провадження № 22-ц/780/2704/13 Доповідач у 2 інстанції Верланов С.М.

Категорія 26 30.05.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

27 травня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Воробйової Н.С.,

суддів - Верланова С.М., Матвієнко Ю.О.,

при секретарі - Бобку О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на заочне рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2010 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» звернулася до суду з уточненим в подальшому позовом, посилаючись на те, що 18 січня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким банк надав ОСОБА_2 кредит на суму 15 000 грн. зі сплатою 0,0001 % річних, з терміном повернення кредиту до 17 січня 2011 року. Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладено договір поруки. Позивач взяті на себе зобов'язання виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_2 обумовлену договором суму кредиту, однак останній свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує. Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки та відшкодування збитків (ст.554 ЦК України), позивач остаточно просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором станом на 12 червня 2012 року у розмірі 232 125 грн. 44 коп., яка складається із заборгованості по кредиту у сумі 12 914 грн. 50 коп., заборгованості по відсотках у розмірі 19019 грн. 42 коп., заборгованість по щомісячній комісії у розмірі 11 146 грн. 43 коп., заборгованість попені у розмірі 189 045 грн. 09 коп. Крім того, позивач просив стягнути з відповідачів понесені ним судові витрати.

Заочним рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 43 080 грн. 35 коп. та судові витрати у розмірі 850 грн. 80 коп. У задоволенні решти вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону заочне рішення суду не відповідає.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що, оскільки ОСОБА_2 останній платіж щодо погашення кредиту здійснив 21 червня 2008 року, а відповідно до ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна даність в один рік, то суд дійшов висновку, що вимоги позову в частині стягнення пені за прострочення строків виконання зобов'язань у розмірі 189 045 грн. 09 коп. задоволенню не підлягають. Також суд зазначив, що відповідно до п.6.2 договору поруки даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами (18 січня 2008 року) і діє до повного його виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. Оскільки позивач з 18 січня 2008 року не пред'являв до поручителя вимоги про виконання ним зобов'язання за договором поруки у зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором, то суд дійшов висновку, що договір поруки відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України є припиненим.

Проте з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитись з наступних підстав.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 18 січня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», перейменованого в подальшому на ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №51-33/08-ШД, за яким позивач надав позичальнику кредит на суму 15 000 грн. зі сплатою 0,0001 % річних, з терміном повернення кредиту до 17 січня 2011 року.

Того ж дня між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладено договір поруки, за яким останній зобов'язався перед банком відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до п. 3.3 кредитного договору позичальник зобов'язався щомісячно здійснювати погашення заборгованості за кредитними ресурсами та нарахованими процентами відповідно до графіку зниження розміру заборгованості.

Згідно з п.4.7 кредитного договору позичальник щомісячно сплачує комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 262 грн. 50 коп.

Відповідно до п. 8.1 кредитного договору за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення.

Встановлено, що ОСОБА_2 належним чином не виконує умови договору і згідно з розрахунком його заборгованість за кредитним договором станом на 12 червня 2012 року становить 232 125 грн. 44 коп., з яких: 12 914 грн. 50 коп. - заборгованість по кредиту, 19 019 грн. 38 коп. - заборгованість по відсотках, 11 146 горн. 43 коп. - заборгованість по щомісячній комісії та 189 045 грн. 09 коп. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, відсотків та щомісячної комісії.

Відповідно до ч.1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із ч.4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Пунктом 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин», передбачено, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Тобто, строк на пред'явлення вимоги до поручителя має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково, а не з дня вступу в силу договору поруки.

Враховуючи те, що сторонами кредитного договору встановлено строк виконання зобов'язання у повному обсязі до 17 січня 2011 року (п.3.2), а ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» пред'явив позов до поручителя ОСОБА_3 про виконання порушеного зобов'язання боржника ОСОБА_2 щодо повернення кредиту 6 грудня 2010 року, тобто, ще до початку строку виконання основного зобов'язання, тому відсутні підстави вважати, що порука є припиненою відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України.

Однак суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст.213-214 ЦПК України на вказані вимоги закону та обставини справи належної уваги не звернув та помилково відмовив у позові до поручителя ОСОБА_3

За таких обставин, колегія суддів вважає, що заочне рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог до поручителя ОСОБА_3 підлягає скасуванню на підставі ст.309 ЦПК України у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права, з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й доти, доки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ч. 2 ст. 258 ЦК України).

За правилами ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Правова природа пені така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Отже, застосування строку позовної давності в один рік згідно із ст. 258 ЦК України щодо стягнення неустойки обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду.

Як вбачається з матеріалів справи ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся з вказаним позовом до суду 6 грудня 2010 року, а тому пеня підлягає стягненню згідно зі ст.258 ЦК України за останні 12 місяців перед зверненням до суду, тобто з 6 грудня 2009 року по 6 грудня 2010 року.

Суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст.213-214 ЦПК України на вказані вимоги закону та обставини справи уваги не звернув та невірно відмовив у позові в частині стягнення пені.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, які мають іншу правову природу.

Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

При апеляційному розгляді справи відповідач ОСОБА_3 подав заяву, в якій просить зменшити розмір пені, посилаючись на його скрутне матеріальне становище та наявність на його утриманні п'яти неповнолітніх дітей (а.с.228).

Як вбачається з матеріалів справи, основна сума боргу складає 12 914 грн. 50 коп., заборгованість за відсотками - 19 019 грн. 38 коп., заборгованість по щомісячній комісії - 11 146 горн. 43 коп., а нарахована позивачем пеня становить 189 045 грн. 09 коп., що є значним перевищенням розміру боргу.

За таких обставин, колегія суддів, керуючись ч.3 ст.551 ЦК України, приходить до висновку про зменшення розміру пені до 10 000 грн.

Тому рішення суду в частині відмови у стягнення пені підлягає скасуванню на підставі ст.309 ЦПК України у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права, з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення позову частково.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позову частково, стягнувши солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість по кредиту у розмірі 12 914 грн. 50 коп., заборгованість по відсотках у розмірі 19 019 грн. 42 коп., заборгованість по щомісячній комісії у розмірі 11 146 грн. 43 коп. та пеню у розмірі 10 000 грн.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивач при подачі позову сплатив судовий збір у розмірі 2 321 грн. 25 коп., а при подачі апеляційної скарги - 1 160 грн. 63 коп. Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і позов задовольняє частково, то понесені ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» витрати присуджуються йому пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Заочне рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість по кредиту у розмірі 12 914 грн. 50 коп., заборгованість по відсотках у розмірі 19 019 грн. 42 коп., заборгованість по щомісячній комісії у розмірі 11 146 грн. 43 коп., пеню у розмірі 10 000 грн., а всього 53 080 грн. 35 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», з кожного окремо, по 265 грн. 40 коп. судового збору та по 60 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді