АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Справа №2018/18969/12 Головуючий

Провадження№22-ц/790/3253/2013 1-ї інстанції: Попрас В.О. Категорія: визнання договору недійсним Доповідач: Трішкова І.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2013 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Трішкової І.Ю.,

суддів: - Крилової Т.Г., Маміної О.В.,

при секретарі - Асєєвій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м.Харкова від 1 квітня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, приватного підприємства ТФ "ПОЛЮС" про визнання угоди недійсною,

ВСТАНОВИЛА:

Позивачка звернулась до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 9 жовтня 2009° року між позивачкою та відповідачем було укладено шлюб. Від цього шлюбу мають доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Московського районного суду м. Харкова 15.11.2011 року шлюб було розірвано. Батьком позивачки ОСОБА_6 їй було позичені грош в сумі 69 970 грн., за які позивачкою було придбано автомобіль Лада 21104 за договором купівлі-продажу №-05.05/01 від 05.05.2010р. Відповідач, обіцяючи повернути кошти за автомобіль, просив позивачку укласти з ним договір купівлі-продажу автомобілю. Після того, як позивачка не погодилась це робити, розуміючи, що подальше сумісне проживання не можливе, ОСОБА_4, не повернувши їй кошти, самостійно шляхом підроблення підпису позивачки в договорі комісії № 490 від 18.05.2011 р., комісіонером згідно договору є ПП ТФ «ПОЛЮС», переоформив автомобіль на себе. Вказана угода була удавана, оскільки передбачала лише переоформлення автомобілю на ім'я відповідача, при цьому коштів за нього ні позивачка, ні її батько не отримували. Тобто, не настало наслідків, що повинні наставати в результаті двосторонніх угод з відчуження майна. Відповідач не мав наміру виконувати умови договору, та позивачкою не було відповідачам надано згоди на відчуження автомобілю, що є підставою вважати договір недійсним.

Позивачка просила визнати недійсним договір комісії № 490 від 18.05.2011 року, укладений між позивачкою ОСОБА_5, відповідачами ОСОБА_4 та ПП ТФ «ПОЛЮС».

Відповідачі позов не визнали, але не заперечували, що ОСОБА_5 договір власноручно не підписувала.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 1 квітня 2013 року позов задоволений.

Договір комісії № 490 від 18.05.2011 року, укладений між позивачкою ОСОБА_5, відповідачами ОСОБА_4 та ПП ТФ «ПОЛЮС» визнаний недійсним.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом повно та всебічно досліджені надані докази, дана їм належна оцінка і згідно встановленого ухвалене рішення, яке відповідає вимогам ст.ст.10,11,60,212,215 ЦПК України.

В судовому засіданні встановлено, що 5 травня 2010 р. згідно договору купівлі-продажу ОСОБА_5 придбала у власність автомобіль ЛАДА 21104 держ. № НОМЕР_1.

З договору комісії № 490 від 18.05.2011 року, укладеного між позивачкою ОСОБА_5 відповідачем ОСОБА_4 та відповідачем ПП ТФ «ПОЛЮС», вбачається, що ОСОБА_4 придбав автомобіль НОМЕР_2.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_5 договір комісії №490 від 18.05.2011 року не підписувала.

ОСОБА_4 та представник ПП ТФ «ПОЛЮС» в судовому засіданні не заперечували це.

Крім того, ОСОБА_4 не заперечував, що автомобіль переоформлявся на нього з метою, щоб у подальшому ніхто на нього не міг претендувати, оскільки на час оформлення договору купівлі-продажу автомобілю в судах м.Харкова розглядались справи щодо поділу майна, стороною якої була і ОСОБА_5

Позивачка і її представники наполягали на тому, що гроші за автомобіль вона не отримувала. Відповідач ОСОБА_4 зазначені пояснення нічим не спростував.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також: моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.І ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідач ОСОБА_4 не надав доказів добровільного укладання договору з боку ОСОБА_5 в підтвердження своїх заперечень.

Оскільки суд першої інстанції встановив, що при укладанні договору комісії було відсутнє вільне волевиявлення на укладання такого договору позивачкою, рішенням суду обгрунтовано визнано такий договір недійсним.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду.

Підстав для скасування чи зміни рішення не має.

Керуючись ст..ст. 303,307,308, 314,319 ЦПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Київського районного суду м.Харкова від 1 квітня 2013 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності ухвалою.

Головуючий:

Судді: