АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-56/11

Номер провадження 22-ц/786/1990/2013

Головуючий у 1-й інстанції Куц Т.О.

Доповідач Дряниця Ю. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2013 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого - судді : Дряниці Ю.В.

Суддів: Карнауха П.М., Кривчун Т.О.,

при секретарі: Ткаченко Т.І.,

з участю: позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Лобача О.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 13 травня 2011 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Полтавський ГЗК», Дніпропетровського державного інституту навчання працівників про скасування наказів, відміну пунктів актів розслідування некатегорійної аварії, поновлення на роботі на посаді машиніста тягового агрегату із внесення відповідних записів у трудову книжку, повернення незаконно утриманої заробітної плати та винагороди, компенсації за невикористану відпустку, інфляційних виплат та моральної шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Полтавської області Дряниці Ю.В., -

в с т а н о в и л а :

Позивач в лютому 2007 року звернувся до місцевого суду з позовом до відповідачів, який в подальшому уточнив, в якому просив поновити його на роботі на ВАТ «Полтавський ГЗК» на посаді машиніста тягового агрегату із внесенням відповідних записів у трудову книжку; відмінити п.п. 12, 13, 14 Акту розслідування некатегорійної аварії від 19.01.2004 р.; відмінити рішення комісії Міністерства промисловості України по проведенню екзаменів і видачі посвідчень на право управління локомотивом при ДЗ Дніпропетровського державного інституту технічного навчання № 4/29 від 06.02.2004 р. про позбавлення права керування локомотивами; відмінити п. 1 описової частини наказу по комбінату № 55 від 19.01.2004 р., скасувати накази по комбінату № 158 від 13.02.2004 р., № 254к від 01.04.2004 р. Окрім того, просив стягнути на його користь різницю в заробітній платі між помічником машиніста тепловоза і машиністом тягового агрегату за період з 01.04.2004 р. по 31.01.2007 р. з врахуванням інфляції за даний період в розмірі 33264,32 грн.; інфляційну складову утриманої заробітної плати, яка була виплачена на підставі наказу по комбінату № 174 від 12.02.2007 р. в розмірі 592 грн.; компенсацію за невикористану (втрачену) відпустку за 30 днів в розмірі місячного заробітку, як машиніста тягового агрегату, за березень 2004 р. в розмірі 1893 грн.; недоотриману частину винагороди за загальні результати праці ВАТ «Полтавський ГЗК» за 2004, 2005, 2006 роки в розмірі 2239,72 грн. та моральну шкоду в розмірі 30000 грн., а всього просив стягнути 67988,72 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 08.01.2004 р. в залізничному цеху трапилась некатегорійна аварія, з локомотивосоставом госп. № 130 під його керуванням. В результаті аварії виник схід локомотива, внаслідок чого були завдані матеріальні збитки ВАТ «Полтавський ГЗК». Для розгляду причин аварії наказом по комбінату № 19 від 09.01.2004 р. була призначена комісія по розслідуванню, яка прийшла до висновку, що причиною аварії були його незадовільні дії по керуванню потягом, як машиніста. По результатам розслідування по комбінату був виданий наказ № 55 від 19.01.2004 р., згідно якого йому оголосили догану, позбавили всіх видів заохочень за січень місяць 2004 р. і в рахунок часткового відшкодування матеріальної шкоди стягнули середньомісячний заробіток в розмірі 1625 грн 42 коп.

Рішенням комісії Міністерства промисловості України по проведенню іспитів і видачі посвідчень на право управління локомотивом при Дніпропетровському державному інституті технічного навчання № 4/29 від 06.02.2004 р. його позбавлено прав керування локомотивами. На підставі цього рішення наказом по комбінату № 254к від 01.04.2004 р. він переведений на нижче оплачувану посаду помічником машиніста тепловозу по вивозу гірничої маси в кар'єрі, на якій продовжує працювати і в даний час. Не погодившись з цим наказом, він звернувся до КТС, яка своїм рішенням скасувала пункти 2 і 9.1 наказу № 55 від 19.01.2004 р. щодо оголошення йому догани та стягнення всіх видів заохочень за січень 2004 р. та стягнення матеріальних збитків в розмірі 1625,42 грн. Адміністрація ВАТ «Полтавський ГЗК» оскаржила в судовому порядку вищезазначене рішення КТС, однак ухвалою Комсомольського міського суду від 30.06.2006 р. позов ВАТ «Полтавський ГЗК» про скасування рішення КТС від 25.02.2004 р. залишений без розгляду.

Наказом по комбінату № 174 від 12.02.2007 р. п. 2 і 9.1 наказу № 55 від 19.01.2004 р. скасовані і незаконно утримані суми з його заробітку йому повернуті, однак без врахування індексу інфляції за 3 роки.

Внаслідок незаконних рішень адміністрації він був переведений на посаду помічника машиніста , тепловозу з 01.04.2004 р. і втратив у заробітку. Вважає, що відповідач повинен відшкодувати йому різницю в заробітку між заробітною платою помічника машиніста тепловоза і машиніста тягового агрегату, яку він з вини відповідача не зміг заробити за період з 01.04.2004 р. по теперішній час з урахуванням інфляції за цей період. Крім того, він втратив право на більш тривалу відпустку, яка в 2003 р. складала 52 дня, а після переводу тривалість відпустки скоротилася в грудні 2004 р. до 49 днів, а в 2005-2007 роках до 43 днів. В результаті загальна тривалість відпустки була скорочена на 30 днів. Вважає; що відповідач повинен відшкодувати йому за невикористану з його вини частину невикористаної відпустки в грошовому еквіваленті. Вважає, що відповідач також повинен повернути недоотриману частину винагороди за загальні результати праці ВАТ «Полтавський ГЗК» за 2004, 2005, 2006 p.p. в розмірі різниці між винагородою машиніста тягового агрегату і помічника машиніста тепловоза.

Завдання моральної шкоди обґрунтовує тим, що його було переведено на менш престижну посаду з більш низьким заробітком, приниження перед колегами та трудовим колективом ЗДЦ, пониженні його соціального статусу в сім'ї і трудовому колективі, він не міг надавати допомогу та гідно утримувати , як раніше дочку. Протягом 3 років він змушений доказувати свою невинність в різних інстанціях, внаслідок чого погіршився його стан здоров'я і всі ці негативні фактори порушили його нормальні життєві зв'язки, вимагають від нього додаткових зусиль для організації його життя. Внаслідок моральних страждань він втратив можливість реалізовувати свої звички, погіршилися відносини з оточуючими людьми, відчуває почуття страху і невпевненості в завтрашньому дні.

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 13 травня 2011 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення місцевого суду скасувати в частині відмови у стягненні компенсації заробітку та стягнення моральної шкоди, постановити нове, яким задовольнити позов в частині компенсації заробітку та стягнення моральної шкоди. Посилається на те, що суд невірно встановив фактичні обставини справи, поверхово здійснив оцінку доказів, допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Предметом оскарження є відмова у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації заробітку та моральної шкоди, а тому рішення суду переглядається лише в цій частині.

Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши межі апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з підстав, визначених ст.308 ЦПК України.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як убачається із матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що 08.01.2004 р. в залізничному цеху ВАТ «Полтавський ГЗК» трапилась некатегорійна аварія з локомотивосоставом хоз. № 130 під керуванням ОСОБА_1 В результаті аварії виник схід локомотива, внаслідок чого були завдані матеріальні збитки ВАТ «Полтавський ГЗК». Для розгляду причин аварії наказом по ВАТ «Полтавський ГЗК» № 19 від 09.01.2004 р. була призначена комісія по розслідуванню, яка прийшла до висновку, що причиною аварії було неправильне ведення поїзда машиністом тягового агрегату ОСОБА_1, що підтверджується актом розслідування не категорійної аварії (а.с.6-7).

Результати розслідування було зафіксовано в акті розслідування не категорійного аварії від 15.01.2004 року, який підписано всіма членами комісії та затверджено 19.01.2004 року генеральним директором Відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» (а.с.48-51). Відповідно до вказаного акту, причиною аварії встановлено неправильне керування потягу машиністом тягового агрегату ОСОБА_1

По результатам розслідування на ВАТ «Полтавський ГЗК » був виданий наказ №55 від 19.01.2004 р., згідно якого позивачу оголосили догану, позбавили всіх видів заохочень за січень місяць 2004р. і в рахунок часткового відшкодування матеріальної шкоди стягнули з позивача 1625,42 грн. середньомісячного заробітку (а.с.52-54).

Рішенням комісії Міністерства промисловості України по проведенню іспитів і видачі посвідчень на право управління локомотивом при Дніпропетровському державному інституті технічного навчання № 4/29 від 06.02.04 р. ОСОБА_1 позбавлений прав керування локомотивами, на підставі якого було видано наказ по комбінату № 158 від 13.02.2004 р. про вилучення посвідчення на право керування локомотивом у машиніста ОСОБА_1 для збереження їх протягом року .

На підставі цього рішення наказом по комбінату № 254 к від 01.04.2004 р. ОСОБА_1 переведений на нижче оплачувану посаду помічником машиніста тепловозу по вивозу гірничої маси в кар'єрі, на якій продовжує працювати і в даний час. Не погодившись з цим наказом, ОСОБА_1 звертався в КТС ВАТ «Полтавський ГЗК», яка своїм рішенням скасувала пункти 2 і 9.1 наказу № 55 від 19.01.2004 р., щодо оголошення позивачу догани та . стягнення всіх видів заохочень за січень 2004 р. та стягнення матеріальних збитків в розмірі 1625 грн. 42 коп. Адміністрація ВАТ «Полтавський ГЗК» оскаржила в судовому порядку вищезазначене рішення КТС, однак ухвалою Комсомольського міського суду від 30.06.2006р. позов ВАТ «Полтавський ГЗК» про скасування рішення КТС ВАТ «Полтавський ГЗК» від 25.02.2004 р. залишений без розгляду (а.с. 14).

Наказом ВАТ «Полтавський ГЗК » № 174 від 12.02.2007 року п.2 і 9.1 наказу № 55 від 19.01.2004 р. скасовані і незаконно утримані суми з заробітку ОСОБА_1 йому повернуті.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2009р. (справа № 2а-44775/09/1670) у задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпропетровського інституту технічного навчання працівників, Міністерства промислової політики України , третя особа ВАТ «Полтавський ГЗК » , про визнання незаконною бездіяльності комісії Міністерства промисловості України по проведенню іспитів та видачі посвідчень на право керуванням локомотивом при Дніпропетровському інституті технічного навчання працівників та зобов'язання відмінити рішення комісії №4/29 від 06.04.2004р. про позбавлення прав керування локомотивом відмовлено (а.с. 112-119, 141-144).

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010р. апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2009р. без змін (а.с. 145-147).

Ухвалою Комсомольського міського суду Полтавської області від 15.06.2007р. провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Полтавський ГЗК » , Дніпропетровського державного інституту технічного навчання працівників про стягнення незаконно утриманої заробітної плати , в частині його вимог до Дніпропетровського державного інституту технічного навчання працівників про скасування рішення комісії Міністерства промисловості при Дніпропетровському державному інституті навчання робітників по проведенню екзаменів і видачі посвідчень на право управління локомотивом при ГЗ Дніпропетровського державного інституту освіти № 4/29 від 06.04.2004р. про позбавлення його прав керування локомотивами - закрито (а.с.88).

Як убачається із листів №4/25 від 07.02.2007р. та № 4/68 від 12.03.2007р., Комісією при Дніпропетровському інституті технічного навчання працівників позивачу роз'яснено позивачу порядок отримання посвідчення про право управління локомотивом, оскільки річний термін після позбавлення його такого права минув (а.с.115).

Колегія суддів вважає, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно провів аналіз норм чинного трудового законодавства та врахував всі фактичні обставини справи в їх сукупності, дав їм належну оцінку.

Місцевим судом було достовірно встановлено, що дії Комісії при Дніпропетровському інституті технічного навчання працівників щодо позбавлення позивача права керування локомотивом були правомірними. Таке рішення Комісія прийняла після відповідного звернення ВАТ «Полтавський ГЗК», а підставою такого звернення були висновки зроблені в Акті розслідування аварії від 15.01.2004 року. Вказана обставина встановлена судовим рішення в адміністративній справі (2а-44775/09/1670), яке набрало законної сили.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, колегія суддів вважає, що у роботодавця при відсутності у позивача прав керування локомотивами були всі підстави для його переведення на іншу посаду. Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції що за відсутності підстав для поновлення на посаді, також не підлягають задоволенню й позовні вимоги про стягнення різниці в заробітній платі, компенсації за невикористану (втрачену) відпустку та недоотриману частину винагороди за загальні результати праці на ВАТ «Полтавський ГЗК» за 2004,2005,2006 роки, оскільки вони є похідними від позовної вимоги щодо поновлення позивача на попередній посаді машиніста.

Позивачу компетентним органом було дано роз'яснення щодо порядку отримання посвідчення про право управління локативом, однак при розгляді справи в суді позивачем не було доведено наявність підстав, які б перешкоджали йому в установленому законом порядку отримати право на керування локомотивами.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди, оскільки завдання такої шкоди позивачем належним чином не було доведено при розгляді справи.

Висновки місцевого суду в цій частині повністю узгоджуються з нормами ст. 237-1 КЗпПУ та роз'ясненнями Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Рішення суду повинно ґрунтуватись на доказах, які були досліджені в судовому засіданні, а не на припущеннях, які нібито спростовують досліджені докази.

Колегія суддів вважає, що висновки місцевого суду зроблений на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів, доводів та заперечень сторін, яким судом дана відповідна правова оцінка. Розгляд справи проведений з дотриманням принципу змагальності та диспозитивності.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, тому підстав для її задоволення немає.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції. Апелянтом тлумачення норм чинного трудового законодавства проведено без повного та системного аналізу.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні спору по суті місцевим судом були вірно враховані та застосовані норми матеріального права, а також правильно встановлені фактичні обставини по справі та їм дано належну правову оцінку.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 13 травня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Дряниця Ю.В.

Судді: Карнаух П.М.

Кривчун Т.О.

З оригіналом згідно:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Дряниця Ю.В.