Справа № 646/970/13-ц

Провадження № 2/646/709/2013

ЧЕРВОНОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ХАРКОВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2013 року м.Харків

Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Олізаренко С.М.,

при секретарі - Кочуковій О.П.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк", треті особи: Приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про розірвання кредитного договору, договору іпотеки та договорів поруки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк", в якому просив розірвати кредитний договір № 11399072000 від 29.09.2008 року, укладений між ним та Акціонерним комерційним інноваційним Банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є відповідач; та просив розірвати договори іпотеки та поруки.

В обґрунтування позовних вимог послався на те, що банк надав йому споживчий кредит в іноземній валюті при відсутності індивідуальної ліцензії на вчинення валютної операції, при цьому банк відмовив у наданні кредитної суми одразу, посилаючись на брак коштів, частина кредитних коштів без відома позичальника була зарахована йому у рахунок погашення заборгованості.

Позивач в судове засідання не з'явився, про час та дату розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та дату розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення.

Треті особи в судове засідання не з'явились, про час та дату розгляду справи повідомлялись завчасно та належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 29 вересня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним Банком «Укрсиббанк» з одного боку та ОСОБА_1 з іншого боку, було укладено договір про надання споживчого кредиту НОМЕР_1 про отримання кредиту в сумі 137 700 доларів США (в еквіваленті 669 456,09 грн. на день укладання договору), виходячи з 16,0% річних, для особистих потреб позичальника, під іпотеку та забезпечений порукою (а.с.12).

Як вбачається з наданих суду матеріалів, договір про надання споживчого кредиту ОСОБА_1 підписав та був ознайомлений з його змістом (а.с.12)

З наданих суду матеріалів вбачається, що сторони приступили до виконання умов договору: банком було відкрито позичальнику транш в строк та розмірі, відповідно до умов договору, при цьому кредитні кошти видавались позивачу на підставі його власноруч підписаних заяв на видачу готівки. (а.с.19-23).

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 622 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором, або не випливає із суті зобов»язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачати, вони б не уклали договір або уклали б договір на інших умовах.

Розірвання (зміна) договору у зв»язку з істотними змінами обставин є припиненням (зміною) договірних зобов»язань, істотно порушеного внаслідок непередбачуваної зміни обставин, що не залежать від волі сторін.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що при наявності істотної зміни обставин, що істотно порушила інтереси сторони, сторони спочатку здійснюють спроби щодо зміни або розірвання договору за взаємною згодою.

Крім того, відповідно до ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору зв'язку з істотною зміною обставин, він може бути розірваний за рішенням суду лише за наявності одночасно таких умов: в момент укладання договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які зацікавлена сторона не могла усунути після їх зникнення при всій турботливості, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б зацікавлену сторону того, на що вона розраховувала при укладанні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе зацікавлена особа.

Суд вважає, що позивачем не доведено наявності всіх чотирьох умов, необхідних для розірвання договору у зв'язку із зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

На момент підписання договору позивач був вільний у виборі кредитора та прийняв рішення про отримання кредиту саме на умовах, запропонованих відповідачем.

Що стосується надання банком кредиту в іноземній валюті, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Відповідно до ст.49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» зазначені вище операції вважаються кредитним обслуговуванням позичальників.

Відповідно до статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», на здійснення валютних операції Національний банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Пунктами "в" і "г" частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Виходячи з положень наведеної вище статті, обов'язковість одержань індивідуальної ліцензії на проведення валютної операції зумовлено лише у випадки перевищення встановлених законодавством меж термінів і сум таких кредитів, та у випадках використання іноземної валюти як засобу платежу або як застави. Оскільки чинним законодавством України не встановлені будь-які обмеження щодо граничних розмірів сум та термінів повернення кредитів в іноземній валюті, тому здійснення операцій по отриманню чи наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Отже, посилання позивача на вимоги наявності у банка індивідуальної ліцензії не може бути прийнято судом до уваги.

Крім того, відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Виходячи з положень коментованої статті, банківський кредит взагалі і в іноземній валюті зокрема, за своєю правовою природою не ототожнюється із договором купівлі-продажу, а іноземна валюта не є засобом платежу, а валютою виконання зобов'язання.

Так, відповідно до ч.1 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право на: приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб, відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Таким, чином, суд прийшов до висновку, що здійснення банком кредитних операцій не потребує наявності індивідуальної ліцензії, а тому будь-яких порушень банком норм чинного законодавства судом не встановлено.

Відповідно до ст..10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, позивачем так і не було доведена наявність підстав для розірвання укладеного ним договору. Судом також не встановлено порушень законодавства з боку відповідача, на які посилається позивач.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 мав юридичне право укладати даний договір та скористався ним. Надані суду заяви ОСОБА_1 на видачу готівки від 29.09.2008р., 01.10.2008р., 09.10.2008р., 21.10.2008р. та 31.10.2008р. (а.с.19-23) свідчать про те, що він скористався своїм правом на отримання кредитних коштів відповідно до умов договору в розмірі та в період відповідно до власного волевиявлення. Посилання позивача на відмову банку в наданні решти суми кредиту відповідно до ст.10 ЦПК України суду не доведені.

Що стосується доводів позивача про неправомірність дій банку щодо зарахування кредитних коштів на погашення заборгованості, то вони спростовуються п.3.2. оспорюваного кредитного договору, відповідно до якого позичальник доручив банку договірне списання коштів для погашення простроченої заборгованості (а.с.12)

При цьому суд також виходить з того, що позивач звернувся з позовом про розірвання зазначеного договору недійсним лише у лютому 2013 року, тоді як договір укладено 29 вересня 2008 року, що також свідчить про згоду позивача з умовами укладеного Кредитного договору.

Що стосується доводів позивача про розірвання договорів іпотеки від 29 вересня 2008 року, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3, договору поруки від 29.09.2008 року, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3, та договору поруки від 29.09.2008 року, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 (а.с.24-31), то суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 651, 652 договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду а вимогу однією із сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Обставин, що свідчили б про істотне порушення сторонами вищевказаних договорів поруки та іпотеки, ОСОБА_1 не наведено. Крім того, позивач, не будучи стороною даних договорів, не наділений ЦК України правом вимагати в судовому їх розірвання. Тобто за даними вимогами ОСОБА_1 є неналежним позивачем.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з нього на користь банку різницю між отриманими коштами та фактично виплаченими, то вони також не підлягають задоволенню, оскільки банк з такою вимогою до суду не звертався, а позивач не позбавлений можливості сплатити банку всі належні з нього суми в добровільному порядку.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про безпідставність вимог позивача.

Керуючись ст..ст.3, 11, 192 ч.2, 203, 215, 525, 533 ч.3, 627, 629,1054 ЦК України, ст. ст.2,19,47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.ст. 3, 10,11, 60, 212- 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк", треті особи: Приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про розірвання кредитного договору, договору іпотеки та договорів поруки відмовити.

Рішення може бути оскаржене через Червонозаводський суд м.Харкова до Апеляційного суду Харківської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: С.М. Олізаренко