АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
апеляційне провадження Головуючий у І інстанції - Мазур І.В.
№ 22-ц/796/3159/2013 року Головуючий у ІІ інстанції - Білич І.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 травня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого судді: Білич І.М.
Суддів: Кулікової С.В., Рейнарт І.М.
при секретарі: Гречка Т.В.
за участю представника позивача Владімірова О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором
та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та додаткових договорів до кредитного договору недійсним.
в с т а н о в и л а:
У липні 2011 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Вказуючи при цьому на те, що 27.02.2008 року з ОСОБА_4 було укладено кредитний договір. Згідно умов договору відповідачу було надано кредит в сумі 266837,40 доларів США строком до 27.02.2021 року. При цьому з метою забезпечення зобов'язань по кредитному договору між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк» 27.02.2008 року було укладено договір поруки. Під час дії договору ОСОБА_2 належним чином не виконував умови договору у зв'язку з чим виникла заборгованість перед банком. А так як на вимогу банку ні боржник, ні поручитель у добровільному порядку не виконали взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та коштів за користування кредитом, то звертаючись до суду позивач ставив питання щодо солідарного стягнення заборгованості.
У ході розгляду справи відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання право чинів недійсними, посилаючись на порушення банком вимог ст. 192 та ч.3 ст. 533 ЦК України при укладенні договорів.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року позов було задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» залишок заборгованості за кредитним договором в розмірі 249732,40 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить - 1996111,07 гривень, заборгованість по відсоткам - 81796,64 долари США, що за офіційним курсом НБУ становить - 653800,54 гривень, заборгованість за несвоєчасне повернення кредиту - пеня в розмірі 75 170,20 гривень, сплачений судовий збір в розмірі 3 219 гривень.
У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та додаткових договорів до кредитного договору недійсним було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу де ставив питання про скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову. Вказуючи при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апелянт та представник апелянта будучи належним чином повідомленими про розгляд справи ( т. 3 а.с. 26 -27) повторно не з'явилися у судове засідання. Судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність апелянта та його представника в силу вимог ст. 305 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Судом при розгляді справи було встановлено, що 27.05.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за яким ПАТ «ОТП Банк» продав позивачу портфель, який включає в себе кредитні договори, в тому числі і кредитний договір № МL-012/058/2008 укладений 27.02.2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2
Згідно умов договору та додаткових угод до кредитного договору вбачається, що ОСОБА_2 було надано кредит в доларах США строком до 27.02.2021 року із сплатою % річних за користування кредитними коштами з урахуванням FIDR - процентної ставки по строкових депозитах фізичних осіб і валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору.
27.02.2008 року між відповідачем ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк» в забезпечення зобов'язань по кредитному договору було укладено договір поруки. Відповідно до умов п.1.1 договору поруки поручитель зобов'язався відповідати в повному обсязі по борговим зобов'язанням позичальника, що виникають з умов кредитного договору.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з вимог ст. 525 ЦК України, та зазначав, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору. А тому, з урахуванням вимог ст. 1054 ЦК України, позичальник повинен повернути кредит та сплатити визначені умовами договору додаткові витрати.
Окрім цього, згідно ст.ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручався перед кредитором за боржника про виконання ним свого обов'язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником у солідарному порядку, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. За таких обставин вважав вимоги позивача доведеними та такими що підлягають задоволенню.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою апелянт вказував на те, що суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано погодився із позовними вимогами в частині стягнення процентів за користування кредитом, не перевіривши достовірність заявленої до стягнення суми та правильність її розрахунку, що призвело до ухвалення неправомірного рішення в цій частині. При цьому також не враховано, що при підрахунку кількості днів періоду нарахування, позивач неправомірно переносить один лишній день нарахування у наступну строку, що призвело до нарахування процентів за користування кредитом за 6 лишніх календарних днів. Враховуючи те, що сума заборгованості за кредитом досить велика, то і проценти, нараховані неправомірно за 6 зайвих днів, можуть сягати тисяч доларів США.
Колегія суддів вважає, що зазначені вище доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи і є лише припущенням апелянта. Так як в силу вимог ст. 60 ЦПК України вказуючи зазначені вище доводи, апелянт при цьому будь-яких доказів, розрахунків до суду не надав хоча у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Крім того звертаючись до суду з апеляційною скаргою апелянт вказував, що судом не було перевірено правомірність переходу до позивача права вимоги за кредитним договором відносно відповідачів, а також не надано правової оцінки договору купівлі - продажу кредитного портфелю, чим грубо порушено процесуальні права апелянта.
Зазначені вище доводи у суді першої інстанції ні самим відповідачем ні його представником не заявлялися. А відтак постановляючи рішення суд першої інстанції правомірно виходив з положень ст. 11 ЦПК України, а саме розглянувши справу у межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: