КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2013 р. Справа№ 5011-71/9676-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 20.05.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Державного агентства резерву України на рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2013 року (повний текст підписано 28.01.2013 року)

у справі № 5011-71/9676-2012 (головуючий суддя Нечай О.В., судді Васильченко Т.В., Стасюк С.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВВІКО»

до 1. Державного підприємства «Ресурспостач»

2. Державного агентства резерву України

про зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.01.2013 року у справі №5011-71/9676-2012 позов задоволено частково. Зобов'язано відповідачів поставити та видати (відвантажити) позивачу мазут марки М-100 в кількості 2 269,057 тонн, мазут марки М-40 в кількості 1 103,779 тонни, цукор-пісок вагою 140,100 тонн, сіль вагою 2 728,752 тонни, жерсть білу харчову вагою 72,500 тонни, ящики з гофрокартону в кількості 29 000 шт. загальною площею 100 000 кв. м., жерсть білу гарячого лудження вагою 150 тонн, припої олов'яно-свинцеві вагою 0,2518 тонн. в натурі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Державне агентство резерву України (далі - відповідач-2) звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2013 року та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити. В своїх доводах відповідач-2 посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 18.03.2013 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №5011-71/9676-2012 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Під час розгляду справи №5011-71/9676-2012 у судовому засіданні 17.04.2013 року оголошувалась перерва.

Представник позивача приймав участь в судових засіданнях та надав свої пояснення, в яких заперечив проти доводів, що викладені відповідачем-2 в апеляційній скарзі, просив рішення господарського суду Києва від 23.01.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного агентства резерву України - без задоволення.

Представник відповідача-1, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в дане судове засідання не з'явився. Проте, представник відповідача-1 приймав участь в судовому засіданні 17.04.2013 року, в якому надав свої пояснення та підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання про розгляд апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка представників учасників процесу без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідача-1 в судовому засіданні.

Представник відповідача-2 приймав участь у судових засіданнях та надав свої пояснення, в яких підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Державного агентства резерву України не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.02.2006 року між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (далі - комітет) та державним підприємством «Ресурпостач» (далі - відповідач-1) було укладено договір доручення №Юр-234/2006, відповідно до якого відповідач-1 приймає на себе зобов'язання вчинити від імені і за рахунок комітету юридичні та інші дії, направлені на організацію проведення конкурсу.

16.08.2007 року між державним підприємством «Ресурспостач» (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «ВВІКО» (покупець) укладено договір №1-2196 (далі - договір-1, а.с. 9-10, т. 1), відповідно до п. 1.1 якого продавець продає, а покупець купує матеріальні цінності державного резерву на умовах EXW «Франко-склад» відповідно до Правил тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс» (в редакції 2000-го року) (далі - Інкотермс-2000).

Пунктом п. 2.1 договору-1 передбачено, що вартість матеріальних цінностей, які реалізуються відповідно до договору-1, складає: 21 225 665,45 грн., у тому числі ПДВ 3 537 610,91 грн.

За умовами п. 3.1 договору-1 протягом 10-ти банківських днів з дати підписання договору (крім останнього дня місяця) покупець здійснює попередню оплату в розмірі 100% загальної вартості матеріальних цінностей, вказаної в п. 2.1 договору-1, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця, вказаний у реквізитах договору.

Відповідно до п. 4.1 договору-1 поставка матеріальних цінностей здійснюється на умовах EXW «Франко-склад» відповідно до Інкотермс-2000.

У п.4.3 та п.4.4 договору-1 визначено, що зобов'язання продавця щодо поставки матеріальних цінностей вважаються виконаними з моменту передачі покупцю наряду; право власності на матеріальні цінності, а також ризик їх випадкової втрати чи пошкодження переходять до покупця з моменту передачі йому наряду. Факт передачі наряду покупцю підтверджується актом приймання-передачі наряду, який підписується сторонами під час його передачі.

Строк дії договору відповідно до умов п. 7.2 договору-1 встановлений з дня його підписання і до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Перелік матеріальних цінностей, які продаються зі складу викладено у додатку №1 до договору-1 (а.с. 11-13, т. 1).

05.05.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ВВІКО» (покупець) та державним підприємством «Ресурспостач» (продавець) укладено договір №1-3011 (далі - договір-2, а.с. 45-46, т. 1), відповідно до п. 1.1 якого продавець продає, а покупець купує матеріальні цінності державного резерву на умовах EXW «Франко-склад» відповідно до Інкотермс-2000.

Відповідно до п. 2.1 договору-2 вартість матеріальних цінностей, які реалізуються відповідно до договору-2 складає: 2 065 120,00 грн., в тому числі ПДВ в розмірі 344 186,67 грн.

За умовами п. 4.3, 4.4 договору-2 зобов'язання продавця щодо поставки матеріальних цінностей вважаються виконаними з моменту передачі покупцю розпорядження; право власності на матеріальні цінності, а також ризик їх випадкової втрати чи пошкодження переходять до покупця з моменту передачі йому розпорядження. Факт передачі наряду покупцю підтверджується актом приймання-передачі розпорядження, який підписується сторонами під час його передачі та/або іншими документами.

Згідно з п. 8.1 договору-2 всі додатки, зміни та доповнення до договору дійсні і є невід'ємною його частиною, якщо викладені в письмовій формі і підписані обома сторонами за договором та завірені їх печатками.

У додатку № 1 до договору-2 зазначені ціна, вартість, кількість та номенклатура (асортимент) матеріальних цінностей, які продаються зі складу (а.с. 47-48, т. 1).

19.08.2008 року між сторонами було укладено низку договорів купівлі-продажу мазуту марки М-100 та марки М-40, які за своїм змістом є аналогічним один одному та договорам 1 та 2.

На виконання вказаних вище договорів, позивачем було здійснено 100% передоплату придбаних товарно-матеріальних цінностей. Проте, згідно з доводами позивача, від своїх договірних обов'язків щодо поставки товарно-матеріальних цінностей відповідач-1 ухиляється. Так, частина нарядів та довіреностей на отримання товару представникам позивача не видані, а по наявним у позивача нарядам підприємства-зберігачі товар не видають.

У липні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «ВВІКО» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства «Ресурспостач» та Державного агентства резерву України про зобов'язання відповідачів поставити та видати (відвантажити) позивачу мазут марки М-100 у кількості 2 668,231 тонн, мазут марки М-40 в кількості 1 103,779 тонн, припої олов'яно-свинцеві в загальній кількості 0,2518 тонн, цукор-пісок в кількості 140,100 тонн, жерсть біла харчова в загальній кількості 72,5 тонн, жерсть біла гарячого лудження в загальній кількості 150 тонн, ящики з гофрокартону в кількості 29 000 штук, ящики з гофрокатону загальною площею 100 000 кв. м. та сіль в кількості 2 728,752 тонн.

При прийнятті оскаржуваного рішення про часткове задоволення позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про зобов'язання відповідачів поставити та видати (відвантажити) позивачу мазут марки М-100 в кількості 2 269,057 тонн, мазут марки М-40 в кількості 1 103,779 тонни, цукор-пісок вагою 140,100 тонн, сіль вагою 2 728,752 тонни, жерсть білу харчову вагою 72,500 тонни, ящики з гофрокартону в кількості 29 000 шт. загальною площею 100 000 кв. м., жерсть білу гарячого лудження вагою 150 тонн, припої олов'яно-свинцеві вагою 0,2518 тонн. в натурі є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В решті вимог - в позові відмовлено.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач-2 посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи. В апеляційній скарзі скаржник також зазначив, що відповідно до умов договору 1 та 2 та низки договорів купівлі-продажу мазуту, з моменту переходу права власності на матеріальні цінності від продавця до покупця, останній не несе відповідальності за неотримання (не повне отримання) матеріальних цінностей. Крім того, згідно з доводами скаржника, оскільки всі наряди та розпорядження були передані позивачу, тому зобов'язання з боку відповідачів перед позивачем за вищезазначеними договорами купівлі-продажу були виконані.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, зазначає наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В свою чергу, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, судовою колегія встановлено та досліджено той факт, що між позивачем та відповідачем-1 виникли правовідносини з договору купівлі-продажу, що також не заперечується сторонами.

Факт здійснення позивачем попередньої оплати 100% вартості товару (матеріальних цінностей) підтверджено матеріалами справи та представниками сторін у судовому засіданні.

Умовами всіх зазначених вище договорів купівлі-продажу було передбачено, що зобов'язання продавця щодо поставки матеріальних цінностей вважаються виконаними з моменту передачі покупцю розпорядження/наряду; право власності на матеріальні цінності, а також ризик їх випадкової втрати чи пошкодження переходять до покупця з моменту передачі йому розпорядження/наряду. Факт передачі наряду покупцю підтверджується актом приймання-передачі розпорядження/наряду підписується сторонами під час його передачі та/або іншими документами.

Частиною 1 статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на вищенаведене вбачається, що оскільки чинним законодавством України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, а тому у даному випадку передача наряду/розпорядження не є повним виконанням відповідачами своїх зобов'язань, оскільки предметом вищезазначених договорів була саме купівля-продаж товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як зазначалось вище, строк дії договорів встановлений з дня його підписання і до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На переконання судової колегії, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що, оскільки покупцем купувався товар (матеріальні цінності), а не наряд/розпорядження, то зобов'язання продавця вважаються виконаними з моменту передачі покупцеві товару, що станом на дату подання позовної заяви виконано відповідачами частково.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України зазначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Так, на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано копії наступних договорів купівлі-продажу мазуту марки М-100 та М-40 та відповідних нарядів: договір №1-1107 від 19.08.2008 року (мазут марки М-100) - є наряд №1109/6-2; договір №1-1105 від 19.08.2008 року (мазут марки М-100) - є наряд №1116/6-2; договір №1-1112 від 19.08.2008 року (мазут марки М-40) - є наряд №1118/6-2; договір №1-1103 від 19.08.2008 року (мазут марки М-100) - є наряд №1114/6-2; договір №1-1102 від 19.08.2008 року (мазут марки М-100) - є наряд №1113/6-2; договір №1-1114 від 19.08.2008 року (мазут марки М-40) - є наряд №1107/6-2; договір №1-1123 від 19.08.2008 року (мазут марки М-100) - є наряд №1101/6-2; договір №1-1127 від 19.08.2008 року (мазут марки М-100) - є наряд №1081/6-2; договір №1-1128 від 19.08.2008 року (мазут марки М-100 в кількості 196,869 тонн; мазут марки М-40 в кількості 533,267 тонн) - є наряд №1083/6-2; договір № 1-1129 від 19.08.2008 року (мазут марки М-100 в кількості 76,854 тонн; мазут марки М-40 в кількості 86,084 тонн) - є наряд №1095/6-2; договір № 1-1116 від 19.08.2008 року (мазут марки М-40) - є наряд №1103/6-2; договір №1-1122 від 19.08.2008 року (мазут марки М-100) - є наряд №1100/6-2; договір №1- 1118 від 19.08.2008 року (мазут марки М-40) - є наряд №1105/6-2; договір №1-1139 від 19.08.2008 року (мазут марки М-100) - є наряд №1085/8-5; договір №1-1137 від 19.08.2008 року (мазут марки М-40) - є наряд №1087/6-2; договір №1-1138 від 19.08.2008 року (мазут марки М-40) - є наряд №1086/6-2; договір №1-1126 від 19.08.2008 року (мазут марки М-100) - є наряд №1082/6-2; договір №1-1121 від 19.08.2008 року (мазут марки М-100) - є наряд №1099/6-2; договір №1-1120 від 19.08.2008 року (мазут марки М-100) - є наряд №1098/6-2; договір №1-1117 від 19.08.2008 року (мазут марки М-40) - є наряд №1104/6-2; договір №1-1110 від 19.08.2008 року (мазут марки М-100) - є наряд №1112/6-2; договір №1-1108 від 19.08.2008 року (мазут маркиМ-100) - є наряд №1117/6-2; договір №1-1134 від 19.08.2008 року (мазут марки М-100) - є наряд №1008/6-2; договір №1-1106 від 19.08.2008 року (мазут марки М-100) - є наряд №1110/6-2; договір №1-1119 від 19.08.2008 року (мазут марки М-100) - є наряд №1097/6-2; договір №1-1131 від 19.08.2008 року (мазут марки М-100) - є наряд №1093/6-2; договір №1-1132 від 19.08.2008 року (мазут марки М-100) - є наряд №1092/6-2.

Проте, частини договорів купівлі-продажу зазначеного товару позивачем суду не надано, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині поставки та видачі (відвантаження) позивачу мазуту.

Із розрахунків позовних вимог, які здійснені позивачем, вбачається, що останньому було видано: частину мазуту марки М-100 вагою 814,567 тонн та мазуту марки М-40 вагою 281,31 тонни.

Припої олов'яно-свинцеві в кількості 2,3 тонни підтверджуються нарядами/розпорядженнями, наявними у матеріалах справи. З розрахунку позивача, доданого ним до заяви про зменшення розміру позовних вимог, вбачається, що йому було видано частину припоїв олов'яно-свинцевих вагою 2,0482 тонни.

Наявними в матеріалах справи копіями договорів та нарядів підтверджується правомірність позовних вимог в частині зобов'язання поставити та видати позивачу: цукор-пісок вагою 49,100 тонн; жерсть (біла харчова вагою 72,5 тонни та біла гарячого лудження вагою 150 тонн); ящики з гофрокартону в кількості 29 000 штук та площею 100 000,00 кв.м.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевим господарським судом достовірно було встановлено, що відповідно до законодавства відповідачами не було виконано всіх обов'язків, покладених на них Цивільним кодексом України, а тому відповідачі зобов'язані поставити та видати позивачу мазут марки М-100 в кількості 2 269,057 тонн, мазут марки М-40 в кількості 1 103,779 тонни, цукор-пісок вагою 140,100 тонн, сіль вагою 2 728,752 тонни, жерсть білу харчову вагою 72,500 тонни, ящики з гофрокартону в кількості 29 000 шт. загальною площею 100 000 кв. м., жерсть білу гарячого лудження вагою 150 тонн, припої олов'яно-свинцеві вагою 0,2518 тонн.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевим господарським судом зазначені вище обставини прийнято до уваги та надано їм належну оцінку.

Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає до уваги твердження скаржника щодо спливу строку позовної давності, оскільки умовами п. 7.2 договорів, які були укладені між сторонами, визначено строк дії вказаних договорів з дати підписання і до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо поставки та видачі позивачу мазуту марки М-100 в кількості 2 668,231 тонн, мазуту марки М-40 в кількості 1 103,779 тонни, цукру-піску вагою 140,100 тонн, солі вагою 2 728,752 тонни, жерсті білої харчової вагою 72,500 тонни, ящиків з гофрокартону в кількості 29 000 шт. загальною площею 100 000 кв. м., жерсті білої гарячого лудження вагою 150 тонн, припоїв олов'яно-свинцевих вагою 0,2518 тонн. підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем-2 - Державним агентством резерву України не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 23.01.2013 року.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, апелянтом не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2013 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2013 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного агенства резерву України - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного агенства резерву України на рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2013 року у справі №5011-71/9676-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2013 року у справі №5011-71/9676-2012 залишити без змін.

3. Справу №5011-71/9676-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Лобань О.І.

Федорчук Р.В.