Справа № 2-879/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 року                     Ленінський районний суд м. Луганська в складі:

головуючого судді:                               Кравченко Н.О.,

при секретарі:                               Савченко Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та співвідповідача ОСОБА_3 про стягнення відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок ушкодження здоров’я, СУД,

ВСТАНОВИВ:

До Ленінського районного суду м. Луганська надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення відшкодування моральної шкоди в сумі 200000грн., завданої в наслідок ушкодження здоров’я, в обґрунтування якої позивачка зазначила, що 17.06.2007р. приблизно о 17-20год. відповідач ОСОБА_2 не маючи посвідчення водія та довіреності на право управління транспортним засобом рухаючись в напрямку м. Луганська на автомобілі Renault Megane, держномер 58943 СА, який належить ОСОБА_3, не справився з його управлінням, внаслідок чого автомобіль виїхав в кювет та перекинувся.

Під час вказаної ДТП позивачка знаходилась в автомобілі, у якості пасажиру та отримала наступні тілесні ушкодження: рвано-забиту рану лівої пахово-підключичної області з повним розривом пахової артерії та вени, плечового сплетіння з розривом стінок пахової ямки, масивна втрата крові, травматичний, геморагічний шок, гостра ішемія, закрита тупа травма живота, закритий перелом обох гілок лонних кісток, травматичний лівосторонній плечовий плексит на рівні пахової області з вираженим порушенням лівої руки, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи відносяться до категорії тяжких.

У зв’язку з отриманими тілесними ушкодженнями позивачка в період з 17.06.07р. по 13.07.07р. знаходилась на стаціонарному лікуванні у відділенні серцево-судинної хірургії Луганської обласної клінічної лікарні; з 02.08.07р. по 10.09.07р. знаходилась на стаціонарному лікуванні у відділенні мікросудинної хірургії та пластичної хірургії НІ хірургії та трансплантології АМН України ім. А.А. Шалимова; з 15.07.08р. по 29.07.08р. знаходилась на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Луганської міської багатопрофільної лікарні № 7; з 04.10.08р. по 21.10.08р. знаходилась на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Луганської міської багатопрофільної лікарні № 7.

05.11.2007р. згідно висновку МСЕК позивачку було визнано інвалідом 2-ої групи, а з 01.02.2010р. встановлена 3-я група інвалідності довічно з протипоказаннями до праці з застосуванням обох рук.

02.11.07р. за фактом вищевказаної ДТП СВ Слав’яносербського РВ УМВС України в Луганській області було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 291 КК України.

27.07.07р. Постановою ПС Слав’яносербського РВ УМВС України в Луганській області в порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України відмовлено з притягненням ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за порушення вимог п.п. 2.1 «а», «б» ПДД України.

Позивачка зазначає, що під час та внаслідок ДТП вона пережила сильні фізичні та душевні страждання, пов’язані з ушкодженням її здоров’я, фізичним болем, а також зміною звичного укладу життя та необхідністю вжиття додаткових зусиль до організації свого життя, втратою працездатності.

Посилаючись на вищевказані обставини та положення ст.ст. 23, 1167 ЦК України, позивачка просила суд стягнути солідарно з відповідачів на її користь відшкодування завданої моральної шкоди, розмір якої позивачка визначила в сумі 200000грн.

В судовому засіданні позивачка та її представник заявлений позов підтримали та просили суд задовольнити його у повному обсязі з вищенаведених підстав.

Відповідач в судовому засіданні визнав позов частково. Пояснив, що дійсно він знаходився за кермом автомобіля без права керування, не маючи на той час посвідчення водія, але пояснив, що винний в ДТП – невстановлена особа – велосипедист. На думку відповідача він знаходився в стані крайньої необхідності та не може відповідати за завдану позивачці шкоду. Чому при складанні схеми ДТП та при наданні пояснень до протоколу він не зазначив велосипедиста пояснити не зміг. Окремо відповідач звернув увагу на своє незадовільне матеріальне становище та посилаючись на положення ч. 3 ст. 23, ст.ст.1171, 1186, 1193 ЦК України просив суд задовольнити позов ОСОБА_1 в розмірі 100 гривень..

Відповідачка ОСОБА_3 про час та місце судового розгляду справи повідомлялася належним чином, однак в судове засідання не з’явилась та в порушення вимог ст. 77 ЦПК України про причини своєї неявки суду не повідомила.

За вказаних обставин та з врахуванням приписів ст. 169 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності співвідповідачки, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи в їх сукупності, матеріали кримінальної справи № 31/07/0356 за фактом порушення діючих на транспорті правил за ст.. 291 КК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок ушкодження здоров’я, підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17.06.2007р. приблизно о 17-20год. відповідач ОСОБА_2, не маючи посвідчення водія та довіреності на право управління транспортним засобом рухаючись в напрямку м. Луганська на автомобілі Renault Megane, держномер 58943 СА, який належить ОСОБА_3 згідно відповіді Управління державтоінспекції № 11/14-4386 від 31.10.2012 року (а.с.102), не справився з його управлінням, внаслідок чого автомобіль виїхав в кювет та перекинувся.

Під час вказаної ДТП позивачка знаходилась в автомобілі, у якості пасажиру та отримала наступні тілесні ушкодження: рвано-забиту рану лівої пахово-підключичної області з повним розривом пахової артерії та вени, плечового сплетіння з розривом стінок пахової ямки, масивна втрата крові, травматичний, геморагічний шок, гостра ішемія, закрита тупа травма живота, закритий перелом обох гілок лонних кісток, травматичний лівосторонній плечовий плексит на рівні пахової області з вираженим порушенням лівої руки, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи відносяться до категорії тяжких.

У зв’язку з отриманими тілесними ушкодженнями позивачка в період з 17.06.07р. по 13.07.07р. знаходилась на стаціонарному лікуванні у відділенні серцево-судинної хірургії Луганської обласної клінічної лікарні; з 02.08.07р. по 10.09.07р. знаходилась на стаціонарному лікуванні у відділенні мікросудинної хірургії та пластичної хірургії НІ хірургії та трансплантології АМН України ім. А.А. Шалимова; з 15.07.08р. по 29.07.08р. знаходилась на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Луганської міської багатопрофільної лікарні № 7; з 04.10.08р. по 21.10.08р. знаходилась на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Луганської міської багатопрофільної лікарні № 7.

05.11.2007р. згідно висновку МСЕК позивачку було визнано інвалідом 2-ої групи, а з 01.02.2010р. встановлена 3-я група інвалідності довічно з протипоказаннями до праці з застосуванням обох рук.(а.с.6)

02.11.07р. за фактом вищевказаної ДТП СВ Слав’яносербського РВ УМВС України в Луганській області було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 291 КК України. (а.с.9)

27.07.07р. Постановою ПС Слав’яносербського РВ УМВС України в Луганській області в порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України відмовлено з притягненням ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за порушення вимог п.п. 2.1 «а», «б» ПДД України.

Постановою прокурора Слав’яносербського району від 17.10.2007р. вищевказана постанова про відмову в порушенні кримінальної справи скасована.(а.с.22)

Постановою слідчого СВ Слав’яносербського РВ УМВС України в Луганській області від 02.11.2007р. порушено кримінальну справу № 31/07/0356 за фактом порушення діючих на транспорті правил, за ознаками злочину, передбаченого ст. 291 КК України.

Згідно постанови слідчого СВ Слав’яносербського РВ УМВС України в Луганській області від 03.09.2011р. досудове розслідування у вищевказаній кримінальній справі було зупинено у зв’язку з не встановленням особи, яка скоїла злочин.

Позивачка та її представник наполягали на розгляді вказаної цивільної справи, не чекаючи розгляду кримінальної справи та притягнення до відповідальності винних осіб, та визначення ступеню їх вини, визначення причинно-слідчого зв’язку між діями учасників ДТП, та травмами /шкодою/ отриманими потерпілими.

           Відповідно до фотокопій розписок ОСОБА_4, сестра позивачки, отримала від відповідача ОСОБА_5, в рахунок відшкодування вартості лікування ОСОБА_6: 21 червня 2007 року -3000 грн., 01 серпня 2007 року - 2500 грн., 10 серпня 2007 року 200 доларів США та 500 грн. /а.с. 28-29/.

           Факт отримання вказаних коштів сторонами не оспорювався.

          Судом досліджено фотокопії фіскальних чеків на придбання медичних препаратів та ліків, які позивачкою придбавалися для лікування наслідків ушкодження після ДТП, яким підтверджувалися витрати, компенсовані відповідачем./а.с. 30-39/.

В матеріалах справи містить фотокопія висновку МСЕК, щодо встановлення з 01 лютого 2010 року позивачці третьої групи інвалідності безстроково з протипоказаннями праці з залученням обох рук /а.с. 7-8/.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованість заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка зазнала ушкоджень здоров’я внаслідок дії автомобіля Renault Megane, держномер 58943 СА, який є транспортним засобом та відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України є джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.93. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода, заподіяна особі внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла незалежно від наявності її вини.

Відповідно до повідомлення Начальника ВРЕР ДАІ з обслуговування м. Луганська, м. Сляв’яносербського та Лутугинського районів від 31.10.2012р. автомобіль Renault Megane, держномер 58943 СА належить ОСОБА_3. Гр. ОСОБА_2 посвідчення водія отримав 21.07.07р. (а.с. 102).

З огляду на вказане та приймаючи до уваги те, що перед скоєнням ДТП відповідач ОСОБА_2 заволодів автомобілем Renault Megane, держномер 58943 СА без згоди його власниці ОСОБА_3 та без відповідної правової підстави , тобто неправомірно, суд визнає, що ОСОБА_2 має відповідати за завдану позивачці моральну шкоду на загальних підставах.

Посилання відповідача на те, що ДТП сталася з вини невстановленого велосипедиста та на зі відсутність його вини, судом до уваги не приймаються оскільки згідно п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України та п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.93. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» відсутність вини з боку відповідача в даному випадку не виключає його цивільної відповідальності перед потерпілою особою.

Заперечення відповідача проти позову ОСОБА_1 з посиланням на ч. 5 ст. 1187 ЦК України також судом не приймаються до уваги, оскільки відповідачем суду не було надано жодних доказів того, що скоєна ним ДТП сталася внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої.

Відсутність обвинувального вироку чи наявність постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи за ст.. 286 КК України не звільняє відповідача ОСОБА_7 від обов’язку доказування своєї невинуватості. Таким чином , закон містить вказівку на перерозподіл доказування та зобов’язує саме відповідача довести , що шкоду , завдану джерелом підвищеної небезпеки, було спричинено внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з вини відповідача. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується і моральна шкода, у тому числі якщо в наявності – ушкодження здоровя внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (ч.2 ст. 1167 ЦК України).

Згідно до ч. 4 ст. 1187 ЦК України, якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Враховуючи вищевказане та приймаючи до уваги те, що ОСОБА_3, будучи власницею автомобіля Renault Megane, держномер 58943 СА, дією якого позивачці було завдано шкоду, не вжила належних заходів щодо попередження використання вказаного транспортного засобу сторонніми особами без відповідних правових підстав, а також зважаючи на відсутність відомостей про те, що ОСОБА_3 зверталась до правоохоронних органів з заявою про викрадення в неї зазначеного вище транспортного засобу та не знаходження цього транспортного засобу в розшуку, суд визнає, що відповідачка ОСОБА_3 своєю недбалістю сприяла неправомірному заволодінню належним її автомобілем ОСОБА_2, у зв’язку з чим вона повинна спільно відповідати з ОСОБА_2 за завдану позивачці шкоду.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивачка обґрунтовано звернулась з позовними вимогами до суду про солідарне стягнення з відповідачів на її користь відшкодування завданої моральної шкоди.

Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, моральна шкода серед іншого може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

В ході судового розгляду справи було встановлено факт заподіяння позивачці тяжких тілесних ушкоджень, які завдавали позивачці значного фізичного болю, як в момент скоєння ушкоджень, так і в подальшому під час лікування та реабілітації, а також після часткового одужання, що в свою чергу є підставою для стягнення з відповідачів відшкодування моральної шкоди.

Однак разом з вищезазначеним суд приймає до уваги роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 4 та п. 5 його Постанови від 31.03.1995р. № 4, а саме про те, що в своєму позові про стягнення моральної шкоди позивач має зазначати в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З огляду на вищезазначене один лише факт порушення особистих немайнових прав позивачки на здоров’я не є безумовною підставою для прийняття судом рішення про стягнення з відповідачів відшкодування моральної шкоди в заявленому позивачкою розмірі.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995р. № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Зважаючи на те, що позивачка в своєму позові обмежилась лише твердженням про наявність факту завдання їй моральної шкоди та в порушення вимог ст. 60 ЦПК України не навела належних та допустимих доказів цим обставинам, не обґрунтувала розрахунку заявленої до стягнення суми відшкодування, а також враховуючи недбалість потерпілої при використанні транспортного засобу для перевезення, оскільки для досягнення цієї мети використовуються спеціальні транспортні засоби для перевезень пасажирів, але враховуючи те, що факт ушкодження здоров’я позивачки знайшов своє підтвердження, зважаючи на тяжкість завданих позивачці ушкоджень, характер та обсяг її страждань, їх тривалості та неможливість відновлення ушкодженого здоров’я позивачки в повному обсязі, виходячи з міркувань розумності та справедливості, суд вбачає підстави для зменшення стягнення з відповідачів заявленої ОСОБА_1 суми відшкодування моральної шкоди в розмірі 200000 гривень до 20000 гривень.

Посилання відповідача на його незадовільний матеріальний стан, суд до уваги не приймає у зв’язку з тим, що відповідно до довідки про доходи від 24.05.2011р. № 93 з листопада 2010 по грудень 2011рр. відповідач ОСОБА_2 отримував дохід у розмірі 8425,28грн (а.с. 40). Також суд звертає увагу на те, що відповідач є працездатною особою, має вищу освіту, не одружений, не має на утриманні осіб, які потребують стороннього догляду, у зв’язку з чим має можливість отримувати дохід від своєї праці та відшкодовувати завдану позивачці моральну шкоду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 14, 58-60, 212, 214-215, 218 ЦПК України, СУД,

ВИРІШИВ:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок ушкодження здоров’я задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (ІН НОМЕР_1) та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відшкодування завданої моральної шкоди в сумі 20 000 (двадцяти тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІН НОМЕР_1) та ОСОБА_3 в рівних частках на користь Держави судові витрати: 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи, державне мито в розмірі 200 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за необґрунтованістю.

Вступна та резолютивна частини рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено 21 травня 2013 року.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ Н.О. Кравченко