Справа № 162/343/13-ц

Провадження № 2/162/111/2013

ЛЮБЕШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

27 травня 2013 року селище Любешів.

Любешівський районний суд Волинської області в складі: головуючого - судді Глинянчука В.Д.,

при секретареві Оласюк Л.П.,

з участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,--

встановив:

ОСОБА_1 свої позовні вимоги мотивує тим, що 09 квітня 2011 року уклав з відповідачем договір позики, згідно якого передав ОСОБА_2 15 тисяч гривень до 01 липня 2011 року. Сторони домовились, що за користування позикою позичальник сплатить позикодавцеві проценти по 10 % у місяць В оговорений строк відповідач своїх зобов'язань не виконала. 19 лютого 2013 року ОСОБА_1 звертався до ОСОБА_2 з приводу повернення боргу, однак його лист залишився без відповіді.

Зважаючи на викладене, позивач просить суд ухвалити рішення про стягнення з ОСОБА_2 в його користь 19761,12 гривень, де 10 тисяч гривень -- сума основного боргу; 9600 гривень - пеня; 162,12 гривень - інфляційні втрати.

В судовому засіданні позивач позов підтримав, посилаючись на подані з позовною заявою докази. Проти заочного розгляду справи не заперечив.

Відповідач в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином була сповіщена про час і місце розгляду справи. Про причини своєї неявки не повідомила. Подала клопотання про дослідження в судовому засіданні квитанцій про часткову сплату боргу.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням статті 224 Цивільного процесуального кодексу України (далі -- ЦПК).

Дослідженням доказів по справі суд встановив наступне.

09 квітня 2011 року сторони уклали договір позики. Згідно його умов ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 15 тисяч гривень до 01 липня 2011 року з сплатою 10 % у місяць. Позичальник зобов'язалась до 01 числа наступного після підписання договору місяця сплачувати проценти по 1500 гривень, а по закінченню строку дії договору одноразово повернути суму боргу. Сторони договору оговорили, що за прострочення виконання зобов'язання позичальник виплачує пеню в розмірі 3 % від простроченої суми за кожен день прострочення, а сума позики має бути виплачена з урахування офіційно встановленого індексу інфляції.

Згідно поданих відповідачем банківських квитанцій у період з 28 січня по 17 грудня 2012 року ОСОБА_1 отримав на свій картковий рахунок у ПАТ КБ «Приватбанк» 6984,74 гривень.

В судовому засіданні позивач підтвердив, що вказані суми від ОСОБА_2 отримував і відповідач по телефону повідомляла йому про це.

Щодо квитанції від 16 січня 2013 року про перерахування ОСОБА_1 500 гривень, в якій платником зазначено ОСОБА_3, позивач підтвердив факт отримання вказаної суми. При цьому вказав, що ОСОБА_3 він не знає, однак вважає за можливе зарахувати вказані кошти як суму, що погашена ОСОБА_2 на виконання договору позики.

Отже, в суді встановлено, що на виконання умов договору позики від 09 квітня 2011 року позичальник ОСОБА_2 у період з 28 січня 2012 року по 16 січня 2013 року повернула позикодавцю ОСОБА_1 7484,74 гривень.

З врахуванням передбачених процентів за користування кредитом у сумі 4500 гривень відповідач погасила основний борг на суму 2984,74 гривень. Отже, неповернута сума позики складає 12015,26 гривень.

Згідно статті 509 Цивільного Кодексу України (далі -- ЦК) зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 1046 ЦК визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 1050 ЦК встановлено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 624 ЦК, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно з частиною 1, 3 статті 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 статті 551 ЦК визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Рішенням Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі N 6-49цс12, прийнятого в порядку частини 1 статті 360-7 ЦПК, яке має преюдиціальне значення, констатовано можливість одночасного застосування наслідків невиконання грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК, так і нормами статей 549, 550 ЦК.

Суд, розглядаючи справу у межах заявлених вимог, констатує, що сума, яка пред'явлена до стягнення, відповідає існуючим між сторонами договірним правовідносинам.

Позивач просить стягнути основний борг у сумі 10 тисяч гривень. Пеня ОСОБА_1 нарахована, виходячи з вказаної суми боргу та починаючи з 15 січня 2013 року. Її розмір становить 9600 гривень. Застосовані позивачем показники індексу інфляції у період з вересня 2011 року по січень 2013 року відповідають офіційним даним Державної служби статистики України (офіційний веб-сайт на день ухвалення рішення: http://www.ukrstat.gov.ua). Інфляційні втрати, починаючи з вересня 2011 року по січень 2013 року, становлять 161, 12 гривень.

Питання про судові витрати слід вирішити відповідно до положень статті 88 ЦПК.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 10, 11, 61, 88, 209, 213-215, 224 ЦПК, на підставі статей 509, 549, 551, 624, 625, 1047, 1049, 1050 ЦК, рішення Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі N 6-49цс12, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 (жительки села Любешівська Воля Любешівського району Волинської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в користь ОСОБА_1 19761 (дев'ятнадцять тисяч сімсот шістдесят одну) гривню 12 копійок згідно укладеного між сторонами 09 квітня 2011 року договору позики.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 70 копійок понесених та документально підтверджених судових витрат.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення оскаржуваного судового рішення.

Головуючий: суддя В.Д. Глинянчук