АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________
Провадження: № 22-ц/790/3119 / 13 Доповідач Кукліна Н.О.
ёСправа №2 / 638/ 458/ 13 Головуючий 1 інстанції Шишкіна О.В.
Категорія: житлове
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого Кукліної Н.О.
С у д д і в Черкасова В.В.
Пономаренко Ю.А.
При секретарі Каплоух Н.Б.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа Дзержинський РВ у м. Харкові ГУДМС України в Харківській області в Харківській області про позбавлення права користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку
по апеляційній скарзі ОСОБА_4
на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2013 року
В С Т А Н О В И Л А :
4 квітня 2012 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 , третя особа Дзержинський РВ у м. Харкові ГУДМС України в Харківській області про позбавлення права користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 та покладення обв'язку на третю особу зняти відповідача з реєстраційного обліку за цим місцем проживання. В обґрунтування вказував , що 5 серпня 2011 року між ними розірвано шлюб. Відповідач з серпня 2011 року мешкає в квартирі АДРЕСА_2 проживання відповідачки у квартирі більш ніж шість місяців без поважної причин є підставою для позбавлення її права на користування житлом у належній йому квартирі на праві приватної власності згідно до ст. ст. 383 . 405 ЦК України та ст. 72 ЖК України . ( а.с.1-2)
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1. Зобов'язано Дзержинський РВ у м. Харкові ГУДМС України в Харківській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухваленні судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вказує, що вона постійно проживає в квартирі, справа розглянута без неї, вона право на проживання в квартирі не втратила. Наявність квартири на Мироносівській , що є спільної власністю подружжя, не є підставою для визнання її такою, що втратила право користування житлом.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін та їх представників, обговоривши наведені в скарзі доводи та заперечення, перевіривши матеріали справи знаходить апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню виходячи з наступного.
Задовольняючи позов ОСОБА_3 , та визнаючи відповідача ОСОБА_4 на підставі ст. 72 ЖК України такою, що втратила право користування житлом у квартирі АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив із непорушності права власності позивача на спірну квартиру та не проживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин більш ніж шість місяців , починаючи з серпня 2011 року.
Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.
Згідно з ст.ст. 213 ,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, котрі були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися позивачем вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин , яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Матеріали справи свідчать, що сторони з 1968 року перебували у зареєстрованому шлюбі та проживали разом із дітьми в трьохкімнатній квартирі АДРЕСА_1, наданій позивачеві на сім'ю , в тому числі і відповідачку, згідно ордеру , виданому 16 грудня 1982 року. 30 травня 1995 року ОСОБА_4 була знята з реєстрації у цій квартирі, яка в жовтні 1996 року була приватизована на позивача та їх молодшого сина ОСОБА_5. 29 червня 200 року ОСОБА_5 подарував батьку ОСОБА_3 належну йому частку приватизованого житла. В грудні 2009 року відповідач відновила реєстрацію місця постійного проживання у спірній квартирі . Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 5 серпня 2011 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 розірвано зареєстрований між ними 20 липня 1968 року шлюб. ( а.с. 4,5,93,112-113)
Спір щодо права на житло ОСОБА_4 у спірній квартирі виник в серпні 2011 року після розірвання шлюбу , у зв'язку із чим відповідач зверталася в суд на захист своїх житлових прав із позовом до ОСОБА_3 про оспорювання приватизації житла в квартирі АДРЕСА_1. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 6 березня 2013 року в позові ОСОБА_4 відмовлено. ( а.с. 111-113)
Наявні у матеріалах справи письмові докази свідчать, що відповідач вселилася та проживала в спірній квартирі в якості члена сім'ї власника житла, ОСОБА_3, набула права користування житлом в квартирі АДРЕСА_1 нарівні із власником, бо при її вселенні в квартиру між подружжям будь-якої угоди щодо порядку користування спірною квартирою не укладалося.
Правовідносини між власником будинку ( квартири) та членами його сім'ї ( колишніми членами сім'ї) щодо користування жилим будинком ( квартирою) та втрату користування жилим приміщенням регулюються нормами житлового кодексу.
Згідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться у судовому порядку.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 , 405 ЦК України та ст.150 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК УРСР), які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Згідно до ч.1 ст.156 ЖК УРСР члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до ст.. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у користуванні жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. За правилами даної статті, власник може вимагати усунення всяких порушень його права, хоча б ці порушення і не були пов'язані з позбавленням володіння. Порушення права розпорядження має місце , коли власник незаконно обмежується у можливості реалізації не тільки правомочності користування, але і розпорядження, внаслідок дій особи, яка своєю противоправною поведінкою створює перешкоди, що заважають нормальному здійсненню права власності.
Статтею 405 ЦК України передбачено, що член сім'ї власника втрачає право на користування житлом в будинку (квартирі) , що належить громадянину на праві власності , у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю сторін.
Доказів, що відповідач ОСОБА_4 не мешкає в спірній квартирі без поважних причин понад один рік , матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і до суду апеляційної інстанції.
Справа судом першої інстанції розглянута у відсутність відповідача, що призвело до неповного з'ясування обставин , що мають істотне значення для справи. Надані відповідачем до суду апеляційної інстанції її письмові звернення до прокуратури, письмові пояснення сусідів , витребувані оперуповноваженим у ході перевірки звернень позивача ОСОБА_3, свідчать, що відповідач ОСОБА_4 станом на жовтень 2011 року постійно мешкала та продовжує проживати в спірній квартирі АДРЕСА_1.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_3 підтвердив, що дійсно давав письмові пояснення в жовтні 2011 року, в яких підтвердив, що ОСОБА_4 ніколи не проживала в квартирі по АДРЕСА_3, а постійно мешкала разом із ним в квартирі АДРЕСА_1. ( а.с.141)
Гарантоване конституцією України та положеннями ст.ст.317,321 ЦК України непорушність права власності не може бути використано власником житла як підставу для позбавлення колишнього члена сім'ї права користуванні жилим приміщенням .
Придбання на підставі договору купівлі-продажу 7 лютого 1995 року під час шлюбу на ім'я ОСОБА_4 однокімнатної квартири №7 загальною площею 39.1 кв.м в будинку АДРЕСА_3 також не є підставою для позбавлення ОСОБА_4 права користування житлом в квартирі АДРЕСА_1.
За таких обставин у суду першої інстанції не було підстав вважати доведеним не проживання відповідача ОСОБА_4 в спірній квартирі без поважних причин, починаючи з серпня 2011 року, та визнавати такою, що втратила право користування житлом до сплину річного строку, встановленого положеннями ст. 405 ЦК України, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин.
Оцінюючи встановлені у справі обставини, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні,відповідно до ст.ст. 10,11,58.59, 60 ,303 ЦПК України колегія суддів визнає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту не проживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин понад один рік, починаючи з серпня 2011 року та до пред'явлення позову в квітні 2012 року.
Підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання відповідно до ст. 7 Закону України « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є остаточне рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Покладаючи обов'язок на Дзержинський РВ у м. Харкові ГУДМС України в Харківській області по зняттю ОСОБА_4 з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції наведену норму матеріального права не застосував.
До того ж вимог до відділу громадянства, еміграції та реєстрації фізичних осіб Дзержинського РВ у м.Харкові ГУДМС України в Харківській області про покладення обов'язку по зняттю з реєстрації ОСОБА_4 за адресою : АДРЕСА_1 не заявлялося. Дзержинський РВ у м. Харкові ГУДМС України в Харківській області був залучений до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору. Процесуальні права та обов'язки третьої особи визначені ст..35 ЦПК України, як особи, яка не є суб'єктом спірних матеріальних правовідносин, що виникли між сторонами, участь третьої особи у справі носить побічний характер , оскільки вирішенню судом підлягають саме права та обов'язки сторін, а не третьої особи.
Виходячи із процесуального положення третьої особи діючими нормами процесуального права не передбачено можливості покладення на неї обов'язку по примушенню до вчинення будь яких дій на вимогу позивача .
Враховуючи наведене у суду першої інстанції не було підстав для примушення третьої особи до вчинення дій по зняттю з реєстрації ОСОБА_4 за адресою : АДРЕСА_1 .
Колегія суддів , перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду 1 інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді 1 інстанції, визнає , що рішення судом 1 інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового про відмову у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням , із зняттям з реєстраційного обліку за місцем знаходження спірної квартири.
Керуючись ст.ст. 303,304,307, 309, 313, 317, 319, 323, 324 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити .
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення .
В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа Дзержинський РВ у м. Харкові ГУДМС України в Харківській області про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1, та зняття з реєстраційного обліку за адресою: квартира АДРЕСА_1 відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді