Головуючий суду 1 інстанції - Максименко О.Ю.

Доповідач - Коновалова В.А.

Справа № 2-п/409/1/13

Провадження № 22ц/782/1456/13

РІШЕННЯ

Іменем України

20 травня 2013 року м. Луганськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів - Ступіної Я.Ю., Максюти І.О.

при секретарі: Тищенко І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 11 березня 2013 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення правового режиму майна, розподіл майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особистою власністю майна набутого за час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин, визначення правового режиму майна та розподіл майна подружжя,-

в с т а н о в и л а:

У вересні 2011 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення правового режиму майна, розподіл майна подружжя, в обґрунтування якого вказала, що з 30.12.1986 року до 11.05.2011 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Білокуракинського районного суду від 11.05.2011 року. За час шлюбу вони придбали майно на суму 510000 грн., а саме: в 1992 році - житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 10000 грн., зареєстрований на ім'я позивачки; в 2002 році - відповідачеві був подарований житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 37000 грн., зареєстрований на ім'я відповідача, який вони спільно відремонтували, перебудували та переобладнали, на що спільно витрачені значні кошти; в жовтні 2009 року - автомобіль ВАЗ-210994, державний номер НОМЕР_1, вартістю 50000 грн., зареєстрований на ім'я відповідача; в квітні 2011 року - автомобіль MITSUBISHI PAJERO SP, державний номер НОМЕР_2, вартістю 320000 грн., зареєстрований на ім'я відповідача; в 2003 році - приміщення свинарника, розташоване за адресою: АДРЕСА_3, вартістю 50000 грн., зареєстрований на ім'я відповідача; в 2010 році - приміщення майстерні, розташоване в АДРЕСА_4 вартістю 50000 грн.

Під час судового розгляду позивачка уточнила позовні вимоги та просила суд визначити правовий режим нажитого під час шлюбу майна, а саме: визнати об'єктом спільної сумісної власності житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1, житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2, автомобіль MITSUBISHI PAJERO SP, державний номер НОМЕР_2, автомобіль ВАЗ-210994, державний номер НОМЕР_1, приміщення свинарника, розташоване за адресою: АДРЕСА_3, приміщення майстерні, розташоване в АДРЕСА_4; розділити спільно нажите майно, визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та на ? частину будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_2; визнати за нею право власності на ? частину будівлі свинарника, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, виділивши цю частку в натурі, та на ? частину майстерні, яка розташована в АДРЕСА_4, виділивши цю частку в натурі; визнати за позивачкою право власності на ? частину автомобіля MITSUBISHI PAJERO SP, державний номер НОМЕР_2 та автомобіль ВАЗ-210994, державний номер НОМЕР_1, стягнувши з відповідача ? частину їх вартості в сумі 185000 грн.

В серпні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, який в подальшому уточнив та просив суд визнати за ним право особистої приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_2, приміщення свинарника, розташоване за адресою: АДРЕСА_3, автомобіль MITSUBISHI PAJERO SP, державний номер НОМЕР_2, автомобіль ВАЗ-210994, державний номер НОМЕР_1; визнати об'єктом спільної сумісної власності та розподілити житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1, визнавши за ним право власності на ? частину, зобов'язати КП «Білокуракинське районне бюро технічної інвентаризації» скасувати реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме частину будівлі свинарника, яка зареєстрована за позивачкою на підставі заочного рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 30.11.2011 року.

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 11 березня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Суд визнав об'єктом права спільної сумісної власності подружжя житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 30000 грн., автомобіль MITSUBISHI PAJERO SP, державний номер НОМЕР_2, вартістю 320000 грн.; автомобіль ВАЗ-210994, державний номер НОМЕР_1, вартістю 50000 грн.; приміщення свинарника, розташоване за адресою: АДРЕСА_3, вартістю 50000 грн.; розподілив між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 нажите спільно майно наступним чином: визнав за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 10000 грн., по 1/2 частині за кожним; визнав за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 37001,46 грн. по 1/2 частині за кожним; визнав за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будівлі свинарника, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, вартістю 19631,52 грн.; стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 вартість 1/2 частини автомобіля MITSUBISHI PAJERO SP, державний номер НОМЕР_3 в розмірі 160000 грн. та вартість 1/2 частини автомобіля ВАЗ-210994, державний номер НОМЕР_4, в розмірі 25000 грн., в іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено за необґрунтованістю, вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові ОСОБА_3 відмовити, а його зустрічний позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням судом норм процесуального та матеріального права.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та її представник апеляційну скаргу не визнали.

Відповідач та його представник в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали,

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу. В межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із апеляційної скарги та пояснень відповідача та його представника наданих підчас розгляду справи в суді апеляційної інстанції вбачається, що рішення суду в частині визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1, по ? частині за кожним, відмови у задоволенні позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю приміщення майстерні, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 та його поділ ніким із сторін не оскаржено у встановленому законом порядку, тому в цій частині рішення суду не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 статті 60 СК України передбачено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

В п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11 зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановленні факти про те, що сторони з 30.12.1986 року по 21.05.2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Білокуракинського районного суду від 11.05.2011 року, яке набрало законної сили 21.05.2011 року. За час шлюбу сторони придбали наступне майно: житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1; автомобіль MITSUBISHI PAJERO SP, державний номер НОМЕР_2; автомобіль ВАЗ-210994, державний номер НОМЕР_1.

08.11.2002 року ОСОБА_2 був подарований житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2. Під час шлюбу в зазначеному будинку сторони зробили значні переобладнання, ремонт, що потягло збільшення вартості будинку.

Визнаючи житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2. об'єктом права спільної сумісної власності суд першої інстанції застосував положення ч. 1 ст. 146 ЦПК України та виходив із того, що під час розгляду справи була призначена будівельно-технічна експертиза, однак ОСОБА_2 не забезпечив спеціалістам безперешкодний доступ до будівлі.

Згідно рішення виконавчого комітету Білокуракинської селищної ради від 11.12.2003 року за ОСОБА_2 визнано право власності на приміщення свинарника, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, яке належить як майновий пай, виданий з колективної власності КСП «Дружба» на суму 24101 грн.

Тому суд першої інстанції, встановивши обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного сумісного ведення господарства, з'ясувавши джерело та час його придбання, враховуючи недоведеність позивачем за зустрічним позовом фактичного припинення з ОСОБА_3 шлюбних відносин з 2009 року, беручи до уваги, що сторони по справі не оспорювали вартість зазначеного майна, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог за первісним та за зустрічним позовами.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не були допитані свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5, про допит яких заявлялося відповідачем в суді першої інстанції для підтвердження факту окремого проживання з ОСОБА_3 у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин між сторонами не заслуговують на увагу, виходячи з наступного. Дійсно відповідачем в зустрічній позовній заяви заявлялося про допит свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, однак судом першої інстанції, згідно журналів судового засідання дане клопотання не розглядалося. Судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України було задоволено клопотання відповідача про допит в судовому засіданні свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також клопотання позивача про допит свідка ОСОБА_7 Зазначені свідки до суду апеляційної інстанції не з'явилися. 20 травня 2013 року під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції як позивач, так і відповідач не наполягали на повторному виклику свідків та не заперечували розглядати справу без цих свідків, а також без їх допиту закінчити з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами і перейти до судових дебатів.

Отже, відповідачем не надано суду будь-яких доказів окремого проживання з позивачкою з червня 2009 року у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Таким чином, оскільки сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого придбали в жовтні 2009 року автомобіль ВАЗ-210994, державний номер НОМЕР_1, вартістю 50000 грн.; в квітні 2011 року автомобіль MITSUBISHI PAJERO SP, державний номер НОМЕР_2, вартістю 320000 грн., вартість яких сторонами не оскаржувалася, то вказані автомобілі є спільною сумісною власністю подружжя і позивачка має право ставити питання про їх поділ.

Разом з тим, проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі та матеріали справи у їх сукупності апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності на вказаний житловий будинок з надвірними будівлями по 1/2 частині за кожним; та в частині відмови ОСОБА_2 у визнанні за ним права особистої приватної власності на вказаний житловий будинок з надвірними будівлями підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Як вбачається із матеріалів справи, 08 листопада 2002 року між ОСОБА_8 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарований) був укладений договір дарування, відповідно до умов якого дарувальник подарувала, а ОСОБА_2 прийняв в дар житловий будинок з господарчо-побутовими та допоміжними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Посилання позивачки ОСОБА_3 на те, що під час шлюбу в зазначеному будинку сторони зробили значні переобладнання, ремонт, що потягло збільшення вартості будинку, тому будинок є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Сімейного кодексу України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою суду від 06 вересня 2012 року у справі призначалася будівельно-технічна експертиза, проведення якої доручалося Луганському відділенню Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз. В ухвалі суду не зазначалося про роз'яснення сторонам положень ч. 1 ст. 146 ЦПК України про наслідки ухилення від участі в експертизі. Згідно клопотання експерта для проведення експертизи необхідно було надати ксерокопії технічного паспорту на домоволодіння АДРЕСА_2, які можливо прочитати та позивачу ОСОБА_3 необхідно прибути до експертної установи для вирішення організаційних питань щодо надання об'єкту експертизи в натурі, погодження часу дослідження об'єкту. 25.09.2012 року судом на адресу сторін було направлено зазначене клопотання експерта. В повідомленні про неможливість дати висновок від 15.10.2012 року експертом зазначалося, що у зв'язку з не вирішенням питань зазначених у клопотанні надати висновок з поставлених питань не можливо. Матеріали справи не містять доказів того, що судом як під час призначення експертизи, так і під час вирішення клопотання експерта, на відповідача ОСОБА_2 покладався обов'язок з надання експерту об'єкту в натурі, а саме домоволодіння АДРЕСА_2. У зв'язку з відмовою позивача від проведення призначеної експертизи провадження у спрві було відновлено.

Ухвалою суду від 21.12.2012 року призначалося проведення незалежної оцінки спірної будівлі, проведення якої доручалося спеціалістам КП «Білокуракинське РБТІ». Отже, по справі судом призначалося проведення незалежної оцінки спірної будівлі, а не експертиза у відповідності до вимог ЦПК України та Закону України «Про судову експертизу». Так, ч. 2 ст. 53 ЦПК України передбачено, що як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу» і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, та їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Крім того, як вбачається із журналу судового засідання від 21.12.2012 року відповідач ОСОБА_2 під час призначення експертизи в судовому засіданні присутній не був. Отже, про наслідки ухилення від участі в проведенні незалежної оцінки об'єкту, які передбачені в ст. 146 ЦПК України не попереджався. В ухвалі суду наслідки ухилення від проведення дослідження також не зазначені.

Таким чином, суд помилково застосував до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 146 ЦПК України, пославшись на те, що відповідач ОСОБА_2 не забезпечив безперешкодний доступ до будівлі, та визнав факт істотного збільшення вартості домоволодіння внаслідок спільних трудових та грошових затрат, визнавши спірне домоволодіння об'єктом права спільної сумісної власності.

На підтвердження того, що під час шлюбу в зазначеному будинку сторони зробили значні переобладнання, ремонт, що потягло збільшення вартості будинку, позивачем не зважаючи на вимоги ст. 60 ЦПК України про те, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, не були надані до суду докази про наявність таких обставин, суд же згідно ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

В порядку виконання свого обов'язку щодо створення змагального процесу, передбаченого ч. 4 ст. 10 ЦПК України, в судовому засіданні під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачу ОСОБА_3 та його представнику судом було роз'яснено право на заявлення клопотання про призначення та проведення по справі експертизи, однак при розгляді даної цивільної справи ні позивач, ні його представник клопотань про призначення та проведення експертизи в суді апеляційної інстанції не заявляли, отже ніяких доказів відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України щодо істотного збільшення у своїй вартості будинку суду не надали.

За таких обставин, житловий будинок з господарчо-побутовими та допоміжними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 є особистою приватною власністю ОСОБА_2 у відповідності до положень ст. 57 СК України.

За таких обставин, у суду не було достатніх правових підстав включати у перелік спільного сумісного майна подружжя, яке підлягає поділу вказаний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2, оскільки позивачем ОСОБА_3 ніяких доказів на підтвердження того, що час шлюбу будинок істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Що стосується рішення суду в частині визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя приміщення свинарника, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 та визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 його частину; та в частині відмови ОСОБА_2 у визнанні за ним права особистої приватної власності на приміщення свинарника, то в цій частині воно не відповідає обставинам справи та вимогам закону, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Білокуракинської селищної ради від 11.12.2003 року за ОСОБА_2 визнано право власності на приміщення свинарника, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, яке належить як майновий пай, виданий з колективної власності КСП «Дружба» на суму 24101 грн. При цьому, майновий пай, виданий з колективної власності КСП „Дружба" був подарований ОСОБА_2 на підставі договорів дарування від 04.03.2000 року, від 01.12.2000 року, 07.12.2000 року, 01.12.2000 року, 04.03.2000 року на загальну суму 25746 грн.(а.с. 124-128).

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_3 не заперечувала, що дійсно були оформлені договори дарування паїв на відповідача, на які йому виділене приміщення свинарника, однак зазначивши, що вони людям за ці паї сплачували кошти. При цьому позивачкою під час розгляду справи ніяких доказів щодо сплати коштів за паї надано не було. Крім того, зазначені вище договори дарування паїв є дійсними, позивачка у встановленому законом порядку до суду про визнання їх недійсними не зверталася.

Отже, приміщення свинарника у відповідності до положень п. 2 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України є особистою приватною власністю ОСОБА_2, оскільки отримано за договорами дарування паїв.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 за зустрічним позовом про зобов'язання комунальне підприємство «Білокуракинське районне бюро технічної інвентаризації» скасувати реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме ? частину будівлі свинарника, яке зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі заочного рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 30.11.2011 року, то вони є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Заочним рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 30.11.2011 року визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину будівлі свинарника, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 та виділена частка в натурі. Однак, вказане заочне рішення ухвалою Білокуракинського районного суду Луганської області від 03 травня 2012 року скасоване. На час ухвалення рішення у даній справі, а саме 11 березня 2013 року у зв'язку із набранням чинності внесених змін до Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" повноваження реєстраторів бюро технічної інвентаризації щодо державної реєстрації прав припинені з 01 січня 2013 року та функції з державної реєстрації прав покладено на Укрдержреєстр та структурні підрозділи територіальних органів Мін юстиції.

Крім того, судова колегія зазначає, що згідно ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, на яку вказує позивач як на порушника своїх прав. Тому саме позивач визначає, до кого пред'являти позов.

В ст. 33 ЦПК України зазначено, що залучення судом до участі у справі співвідповідачів інших осіб, чиїх прав та обов'язків стосуються заявлені вимоги, можливе тільки за наявності клопотання про це від позивача.

Як вбачається із матеріалів справи комунальне підприємство «Білокуракинське районне бюро технічної інвентаризації» у якості співвідповідача залучений не був, оскільки питання про залучення його в якості співвідповідача судом не вирішувалося.

Отже, в межах заявлених вимог це питання є необґрунтованим, що не позбавляє ОСОБА_2 звернутися до компетентних органів із заявою про скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, у передбаченому законом порядку.

Проаналізувавши обставини справи, апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, приміщення свинарника, та визнання по ? чатині за кожним право власності на ці об'єкти та в частині відмови ОСОБА_2 у визнанні за ним права особистої приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2 та на приміщення свинарника підлягає скасуванню відповідно до ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303,309,319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 11 березня 2013 року змінити, скасувавши в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 та приміщення свинарника, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 37001,46 грн., зареєстрований на ім'я ОСОБА_2, по 1/2 частині за кожним; визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину будівлі свинарника, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, зареєстрованого на ім'я ОСОБА_2, вартістю 19631,52 грн. та в частині відмови ОСОБА_2 у визнанні за ним права особистої приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2 та на приміщення свинарника, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 та в цій частині ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, приміщення свинарника, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, визнання за ОСОБА_3 права власності на ? частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 та на 1/2 частину будівлі свинарника відмовити за необґрунтованістю.

Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2 та на приміщення свинарника, розташоване за адресою: АДРЕСА_3.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення у касаційному порядку.

Головуючий :

Судді: