УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2013 року Справа № 178137/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Глушко І.В., Макарика В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 червня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 01.04.2011 року звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області про визнання неправомірними дії, зобов'язання призначити недораховану позивачу, як «дитині війни», щомісячну державну соціальну допомогу та забезпечити її виплату, у повному обсязі, за 2007-2011 роки, нараховувати і виплачувати вказану допомогу протягом усього часу дії Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 червня 2011 року позовну заяву за період з 01.01.2007 року по 30.09.2010 року - залишено без розгляду.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 червня 2011 року позовні вимоги задоволено, визнано дії управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області щодо нарахування та виплати позивачу, як дитині війни, підвищення до пенсії відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.10.2010 року по 01.04.2011 року неправомірними, зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області нарахувати та виплатити позивачу, як дитині війни, підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.10.2010 року по 01.04.2011 року з урахуванням проведених виплат.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області оскаржило його в апеляційному порядку вважає постанову суду прийнятою з порушенням норм матеріального права.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що у відповідності до п.15 Положення «Про Пенсійний фонд України» затв. Указом Президента України від 01.03.2001 року управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області здійснює свої повноваження по ефективному використанню коштів Пенсійного фонду України, реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду України джерел і відповідно до конкретних напрямів витратної частини бюджету Пенсійного Фонду України.

Крім того, апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки ч.3 ст.28 даного Закону встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений на рівні прожиткового мінімуму, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Тому просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою у позові відмовити повністю.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач є дитиною війни, а відтак має право на встановлене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.

Згідно ст. 6 згаданого Закону, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначається прожитковим мінімумом для осіб, які втратили працездатність, що урегульовано ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Стосовно позовних вимог, щодо здійснення позивачу нарахування та виплати недоплаченого підвищення до пенсії за період починаючи з 01.10.2010 року по 01.04.2011 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі підлягають задоволенню, так як Законом України «Про Державний бюджет на 2010 рік» та Законом України «Про Державний бюджет на 2011 рік» дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не зупинено. Розміри державних соціальних гарантій на 2010-2011 роки, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Таким чином, відповідач, повинен діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області, обов'язок щодо нарахування і виплати спірного підвищення правильно покладено на відповідача у справі.

Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів також звертає увагу, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, не може бути причиною невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

З врахуванням вище наведеного суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області - залишити без задоволення, постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 червня 2011 року у справі № 2а-2112/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді І.В. Глушко

В.Я. Макарик