Справа № 232/4789/12
Провадження № 2/127/603/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.04.2013 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого - судді Прокопчук А. В.,
при секретарі Гаврилюк А.М.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої смертю фізичної особи, -
ВСТАНОВИВ:
В грудні 2012 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої смертю фізичної особи.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 13.03.2012 року під час ремонту екскаватора марки ЕО 2621, який належить відповідачу ОСОБА_5, чоловік позивача ОСОБА_6 отримав важкі травми, які виявилися несумісними з життям, внаслідок чого ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер.
Також позивач зазначила, що ОСОБА_5, будучи фізичною особою-підприємцем, всупереч вимогам законодавства, використовував найману працю неофіційно, трудовий договір з ОСОБА_6 у Лівобережному центрі зайнятості м. Вінниці не зареєстрував.
Для проведення перевірки по факту загибелі чоловіка, позивач в квітні 2012 року звернулась до прокуратури м. Вінниці з відповідно заявою про притягнення винних у загибелі її чоловіка до кримінальної відповідальності.
11.08.2012 року старшим слідчим прокуратури Ковальським А.А. винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи, яка оскаржена позивачем до суду.
Позивач вважає, що відповідальність за шкоду, спричинену смертю її чоловіка, у відповідності до ст.ст. 1172, 1187 ЦК України повинен нести саме відповідач ОСОБА_5 як власник джерела підвищеної небезпеки, з яким ОСОБА_6 фактично перебував у трудових відносинах.
Внаслідок смерті чоловіка позивачу та її неповнолітньому сину, який є інвалідом дитинства, завдано матеріальної та моральної шкоди.
Матеріальна шкода полягає у витратах, понесених позивачем на виготовлення та встановлення надгробного памятника в сумі 11 700 грн.
Моральна шкода полягає в тому, що і позивач і її син зазнали душевних страждань. Так, син втратив батька, годувальника, ніколи не відчує його турботи та підтримки. Крім того, ця втрата призвела до погіршення здоров'я і сина і самого позивача: вони змушені були звертатися до лікарів, приймати мадикаментозну терапію. Моральну шкоду позивач оцінює в 570 000 грн, виходячи з наступного розрахунку: ОСОБА_6 отримував на місяць в середньому 2500 грн., до пенсії йому залишилось 19 років, а тому 2500 грн. х 12 місяців х19 років = 570 000 грн.
Оскільки вирішити спір в добровільному порядку не вдається, позивач звернулася до суду з позовом та просить стягнути з відповідача на користь її сина ОСОБА_4 11 700 грн. матеріальної шкоди та 570 000 грн. моральної шкоди, а також судові витрати.
В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Суду пояснили, що смерть ОСОБА_6 була спричинена в результаті травм, які він отримав від дії джерела підвищеної небезпеки, належного відповідача, а тому шкода підлягає відшкодуванню на підставі ст. 1187 ЦК України, а не на підставі ст. 1172 ЦК України як заяподіяння шкоди під час трудових обов'язків. Просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а також стягнути з відповідача судові витрати.
Представник відповідача позов не визнала, пояснивши, що підстави, на які посилається позивач, не відповідають дійсності.
Так, ОСОБА_5 не визнано винним у вчиненні злочину, в результаті якого настала смерть ОСОБА_6 Крім того, ОСОБА_5 не є фізичною особою-підприємцем, як про те стверджує позивач, та не використовував найману працю, зокрема і працю ОСОБА_6 Також зазначила, що екскаватор марки ЕО-27621 належить ОСОБА_5 як фізичній особі, а не як підприємцю. Тому вважає, що в даному випадку підстав для відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, з підстав, встановлених ч. 1 ст. 1172 ЦК України немає. Стаття 1172 ЦК України застосовується у випадках заподіяння шкоди третій особі працівником юридичної або фізичної особи і до відшкодування шкоди безпосередньо працівникам юридичних або фізичних осіб не відноситься.
Суд, вислухавши пояснення позивача, її представника, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, виданого 27.03.2012 року Відділом ДРАЦС Вінницького МУЮ, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 (а.с. 7).
З лікарського свідоцтва про смерть № 209 від 22.03.2012 року Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи вбачається, що причиною смерті ОСОБА_6 стала двобічна плевроброннопневмонія. Сполучна травма тіла (а.с. 9).
З листа МКЛ ШМД від 30.03.2012 року встановлено, що ОСОБА_6 перебував на стаціонарному лікуванні у ВРА № 1 МКЛШМД з 13.02.2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 з діагнозом: сполучна травма тіла; відкрита проникаюча ЧМТ; вдавлений багатоуламковий перелом лобної частини справа, верхньої стінки правої орбіти; забій головного мозкуважкого ступеня; двобічні подвійні переломи ребер, закрита травма живота, післятравматичний пульмоніт (а.с. 8).
Також судом встановлено, що померлий ОСОБА_6 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_3, виданим 30.10.1998 року (а.с. 12).
З посвідчення серії НОМЕР_4 судом встановлено, що ОСОБА_4 є інваділом дитинства, у зв'язку з чим йому призначена державна соціальна допомога (а.с. 13).
Встановлено судом і те, що власником екскаватора марки ЕО-2621, реєстраційний номер НОМЕР_1, є ОСОБА_5, про що свідчить свідоцтво серії НОМЕР_5, видане на його ім'я (а.с. 18).
Відповідно до листа Лівобережного міжрайонного центру зайнятості від 25.07.2012 року трудовий договір між приватним підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в Лівобережному ценрі зайнятості не реєструвався (а.с. 27). Таким чином, в трудових відносинах ОСОБА_6 з ОСОБА_8 не перебував.
Згідно листа Вінницької ОДПІ від 21.08.2012 року встановлено, що ОСОБА_5 станом на 13.03.2012 року зареєстрований як фізична особа-підприємець (а.с. 28).
Відповідно до довідки Вінницької ОДПІ від 30.01.2013 року № 478/Т/17 ОСОБА_5 рахується на податковому обліку у Вінницькій ОДПІ з 04.03.2003 року. У періоді 01.01.2012 року - 31.12.2012 року СГД ОСОБА_5 підприємницьку діяльність здійснює на загальній системі оподаткування (а.с. 49).
З довідки ГУ ПФУ у Вінницькій області судом встановлено, що ОСОБА_5 перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Вінницькій області і отримує пенсію за вислугу років (а.с. 48).
Також судом встановлено і те, що постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 02.11.2012 року постанову старшого слідчого прокуратури Ковальського А.А. від 11.08.2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом загибелі ОСОБА_6 у зв'язку з відсутністю складу злочинів, передбачених статтями 271, 272 КК України скасовано і матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи повернуто до прокуратури м. Вінниці для проведення додаткової перевірки (а.с .57-58). Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 23.11.2012 року вищевказана постанова Вінницького міського суду Вінницької області залишена без змін (а.с. 59).
Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних вибухових - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльністю здійснює.
Аналогічні ознаки джерела підвищеної небезпеки зазначено і в п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року "Про деякі питання застосування судами законодаства при вирішенні спору про відшкоудвання шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки".
Тут же зазначено, що цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезепеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей обєктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених ст. 1166 ЦК України, особою, яка її завдала.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що транспортний засіб, що не рухався, не може розглядатися як предмет, що створює підвищену небезпеку. На думку суду, поняття джерела підвищеної небезпеки стосовно транспортного засобу необхідно пов'язувати виключно з його безпосередньою активною дією як механізму.
Таким чином, суд приходить до висновку, що екскаватор марки ЕО-2621, що належить відповідачу ОСОБА_5 на праві власності, що перебував у законсервованому стані на огородженій охоронюваній території бази по АДРЕСА_1 (пояснення свідка ОСОБА_9- власника боксів), не є джерелом підвищеної небезпеки.
Пункт 4 вищевказаної постанови № 4 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 01.03.2013 року зазначає, що обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і щкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Докази, надані суду позивачем та її представником, а саме лікарське свідоцтво про смерь ОСОБА_6, довідки з лікарні та інше, не містять даних про обставини ушкодження здоров'я ОСОБА_6, про наявність неправомірних дій зі сторони відповідача ОСОБА_5 та наявність безпосереднього причинного зв'язку між будь-якими діями ОСОБА_5 та ушкодженням здоров'я ОСОБА_6
Також відсутні будь-які висновки суду щодо причетності відповідача ОСОБА_5 до смерті ОСОБА_6 і в постанові Вінницького міського суду Вінницької області від 02.11.2012 року та ухвалі Апеляційного суду Вінницької області від 23.11.2012 року.
Необхідно зазначити і те, що свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які надали пояснення суду за клопотанням позивача, свідками нещасного випадку, внаслідок якого отримав травми ОСОБА_6, не були.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Вимога ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді витрат на спорудження надгробного пам'ятника не підлягає задоволенню також з огляду на те, що відповідно до ст. 1201 ЦК України відшкодування витрат на спорудження надгробного пам'ятника здійснюється на користь особи, яка ці витрати здійснила. Згідно накладної № 37 від 15.10.2012 року (а.с. 19) судом встановлено, що витрати на виготовлення та встановлення пам'ятника здійснено безпосерденьо ОСОБА_1, яка позову в своїх інтересах не заявляла. Як пояснила в судовому засіданні позивач, до цього часу даний памятник на могилі ОСОБА_6 не встановлений. Крім того, ОСОБА_4, в інтересах якого заявлено позов, станом на 15.10.2012 року не міг бути стороною будь-якого правочину, крім дрібного побутового, оскільки на той час йому виповнилось лише 14 років.
Не підлягає задоволенню позов в частині стягнення моральної шкоди і тому, що в обгрунтування розміру моральної шкоди позивач ОСОБА_1 та її представник посилаються на п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 року № 6, в якому йдеться про виплату непрацездатним особам, які знаходились на уриманні померлого, відшкодування у розмірі середньомісячного заробітку померлого. При цьому позивач та її представник не врахували, що вищевказана виплата є різновидом відшкодування матеріальної, а не моральної шкоди.
Виходячи з вищенаведеного, суд вважає за необхідне відмовитив в задоволенні позову у повному обсязі.
В зв'язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати суд не розподіляє та залишає їх за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 57-60, 212-214 ЦПК України, ст.ст. 1167, 1187, 1201 ЦК України, Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року "Про деякі питання застосування судами законодаства при вирішенні спору про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої смертю фізичної особи, - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом 10 днів з дня його проголошення.
Суддя: