УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
№ справи: 2/123/232/13-ц Головуючий суду першої інстанції:Тонкоголосюк О.В.
№ провадження: 22-ц/190/2832/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Філатова Є. В.
"21" травня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді:Філатової Є.В.
Суддів:Любобратцевої Н.І. Харченко І.О.
При секретарі:Гранковській О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання факту сумісного проживання однією сім'єю та стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 07 березня 2013 року,
ВСТАНОВИЛА:
В жовтня 2012 року ОСОБА_6 звернулась з позовом до ОСОБА_7 про визнання сумісного проживання однією сім'єю та стягнення аліментів. З урахуванням уточнень до позову від 07.03.2013 року просила:
встановити факт проживання однією сім'єю без укладання шлюбу з 12 вересня 2000 року по 12 лютого 2008 року;
стягнути з ОСОБА_8 на її користь аліменти на утримання у зв'язку з інвалідністю ІІ групи в розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку щомісячно, протягом терміну непрацездатності, починаючі стягнення аліментів на утримання за минулий час, але не більш ніж за один рік, з 24 жовтня 2011 року.
Вимоги мотивовані тим, що з 1991 року по лютий 2008 року сторони проживали однією сім'єю без укладання шлюбу, вели спільне господарство. Від спільного життя мають сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. У 2000 році між сторонами здійснено таїнство вінчання у Свято-Троїцькому храмі. Під час спільного проживання позивачка продала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, виручені гроші витрачені на спільне будівництво з відповідачем житлового будинку по АДРЕСА_3.
27 листопада 2003 року між сторонами укладено договір дарування вказаного житлового будинку, в якому вони спільно проживали до припинення сімейних відносин.
Однак, вранці 10.11.2007 року, позивачка була піддана нападу, в наслідок чого їй заподіяно каліцтво, пошкоджені усі внутрішні органи, печінка, підшлункова, нирки, череп, внаслідок чого вона впродовж трьох тижнів перебувала в комі, протягом шести місяців була прикута до ліжка, тривалий строк перебувала на лікуванні, яке не завершилося дотепер. Необхідну плату за лікування після припинення сімейних відносин, вона здійснювала самостійно.
В лютому 2008 року після виписки з лікарні з'ясувалось, що відповідач вивіз її речі у службову квартиру АДРЕСА_2, а в спільному житловому будинку почав проживати з іншою жінкою.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 07 березня 2013 року ОСОБА_6 відмовлено в позові.
В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд не надав належної правової оцінки доказам, якими підтверджується факт сумісного проживання однією родиною протягом 15 років, що надані позивачкою під час розгляду справи, та поясненням свідків. Крім того, суд залишив поза увагою вимоги ст. 256 ЦК України, ст.ст. 3, 75, 76, 79, 80, 91 СК України, які дорівнюють права осіб, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах до прав подружжя та надають можливість стягнення аліментів непрацездатному чоловіку або жінці у разі тривалого проживання однією сім'єю.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони декілька років проживали разом у фактичних шлюбних відносинах, без реєстрації шлюбу, мають спільну дитину. У 2007році в наслідок злочинного нападу позивачка зазнала тяжких тілесних пошкоджень, які в подальшому призвели до стійкої втрати працездатності та встановлення інвалідності 2 групи.
Відповідно до ч.1 ст.91 СК України, на яку позивачка посилається як на правову підставу заявлених вимог якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім'єю, тої з них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання відповідно до ст.76 цього Кодексу.
З аналізу цієї норми випливає, що необхідною умовою виникнення права на таке утримання є настання непрацездатності саме під час спільного проживання. Проте таких обставин по справі не встановлено та апелянтом не доведено.
Зазначені обставини були предметом дослідження судом першої інстанції. На підставі пояснень свідків та інших матеріалів справи суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що на час злочинного нападу сторони не проживали однією сім'є.
Постановою слідчих органів про порушення кримінальної справи проти ОСОБА_9 за ознаками ст.121 ч.1 КК України за злочинні дії відносно ОСОБА_6 на підставі пояснень свідків, в тому числі сина постраждалої, встановлено, що останнім часом ОСОБА_6 проживала з підозрюваним, що є доказом відсутності сімейних стосунків з відповідачем.
Крім того, в позовній заяви сама ОСОБА_6 зазначила, що з початку 2007р. відносини між сторонами зіпсувалися, а з травня 2007р. ОСОБА_7 пішов з сім'ї, приходив лише за речами раз на тиждень.
Таким чином, по справі достеменно встановлено відсутність фактичних шлюбних відносин між сторонами на час виникнення інвалідності у позивачки, тому згідно ст.91 СК України правових підстав для стягнення аліментів з відповідача на користь позиваки немає.
За таких обставин всі інші доводи апеляційної скарги не мають правового значення, оскільки не надають апелянтові права на утримання відповідно до ст. 76 СК України.
Враховуючи наведене і керуючись ст.ст. 303, 304, ст. 308 Цивільного процесуального Кодексу України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити, рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 07 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: