4
УХВАЛА
Іменем України
14 травня 2013 року
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого Самойленка А.І.
суддів Козодуба А.І., Черкашина М.В.
з участю
прокурора Андрєєвої Ж.М.
потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2
представника потерпілих ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
засудженого ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, представника потерпілих ОСОБА_3, захисника ОСОБА_4 на вирок Гірницького районного суду міста Макіївки суду Донецької області від 25 жовтня 2012 року, яким
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця міста Макіївки Донецької області, не судимого, пенсіонера
засуджено за ст.286 ч.2 КК України на 7 років позбавлення волі з позбавленням його права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 7589 гривень на відшкодування матеріальної шкоди і по 50000 гривень на користь кожного з потерпілих, а всього 100000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
ОСОБА_6 визнано винним в тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_4 року приблизно о 16-й годині 30 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керував належним йому автомобілем НОМЕР_1 і здійснював рух по території гаражного масиву, розташованого поблизу будинків АДРЕСА_1 Під'їхавши до гаража без номера, розташованого п'ятнадцятим в лівому ряду від в гаражний масив, ОСОБА_6 скинув швидкість автомобіля після чого в порушення вимог п.п.1.5, 2.3 (б), 2.9 (а), 2.10 (а, б, в, г, е, є), 10.1 Правил дорожнього руху України, маючи об'єктивну та реальну можливість сприймати і спостерігати малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, який перебував в безпосередньої близькості від передньої частини автомобіля, продовжив рух і вчинив наїзд на малолітнього ОСОБА_7, здавивши його між передньою частиною автомобіля і воротами гаража. Внаслідок цього малолітній ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у виді крововиливів в легені з накопиченням крові та повітря в плевральній порожнині, розриви правої долі печінки з накопиченням крові в черевній порожнині, крововилив в навколониркову клітчату, крововиливи обох колінних суглобів, шок, набряк головного мозку та легенів від яких він помер.
В апеляціях:
Прокурор, з урахуванням поданих ним доповнень до апеляції, просить апеляційний суд скасувати вирок суду першої інстанції і постановити свій вирок, яким визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.115 ч.2 п.2 КК України і призначити йому покарання у виді 15 років позбавлення волі. В обґрунтування апеляції посилається на те, що суд першої інстанції дав неправильну оцінку доказам у справі, не врахував обставини, які на думку прокурора свідчать про наявність у засудженого умислу на позбавлення життя малолітнього потерпілого і без достатніх підстав перекваліфікував дії засудженого зі ст.115 ч.2 п.2 на ст.286 ч.2 КК України;
Представник потерпілих ОСОБА_3 просить апеляційний суд скасувати вирок суду першої інстанції і постановити свій вирок, яким визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.115 ч.2 п.2 КК України і призначити покарання засудженому в межах санкції цієї норми закону, посилаючись на ті ж обставини, що й прокурор. Крім цього, просить задовольнити цивільний позов потерпілих в повному обсязі, посилаючись на безпідставність часткового задоволення позову судом першої інстанції;
Захисник ОСОБА_4 просить змінити вирок, пом'якшити призначене ОСОБА_6 покарання і звільнити засудженого від його відбування з випробуванням відповідно до ст.75 КК України. в обґрунтування апеляції посилається на неврахування судом першої інстанції даних про особу засудженого, обставин, що пом'якшують покарання і призначення ОСОБА_6 надмірно суворого покарання.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора Андрєєву, яка частково підтримала апеляцію прокурора, що її подав, і висловила думку про необхідність скасування вироку з поверненням справи ви на новий судовий розгляд; представника потерпілих ОСОБА_3, який підтримав свою апеляцію, потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які підтримали апеляцію свого представника; захисника ОСОБА_4, який підтримав свою апеляцію та засудженого ОСОБА_2, який підтримав апеляцію свого захисника, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, апеляційний суд вважає, що апеляції не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Під час досудового слідства ОСОБА_2 спочатку було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ст.286 ч.2 КК України з поставленням йому в вину порушення тих правил дорожнього руху, які визнав встановленим суд. В подальшому слідчий дійшов висновку про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_2 на ст.115 ч.2 п.2 КК України, як умисне убивство малолітнього потерпілого на грунті неприязних стосунків зі своїм братом і батьком малолітнього ОСОБА_7 - ОСОБА_2, які виникли на «основі права користування майном», «бажаючи настання смерті малолітньому потерпілому і завдання душевних страждань подружжю ОСОБА_2».
Суд першої інстанції, проаналізувавши обставини справи і давши оцінку наявним у справі доказам, дійшов висновку про відсутність доказів, які б з достовірністю підтверджували наявність умислу у засудженого на умисне позбавлення життя малолітнього ОСОБА_7 і вищезазначених мотивів убивства.
Апеляційний суд вважає, що такі висновки суду першої інстанції є обгрунтованими, виходячи з такого.
Засуджений ОСОБА_6 заперечував наявність у нього умислу на вбивство малолітнього ОСОБА_7, який є його племінником, та будь-яких мотивів для цього і в судовому засіданні пояснив, що наїзд на малолітнього ОСОБА_7 він вчинив оскільки перебував в стані сильного алкогольного сп'яніння, внаслідок чого не в повній мірі контролював навколишню ситуацію та неналежним чином координував свої дії під час керування автомобілем.
Потерпілий ОСОБА_2 - батько малолітнього ОСОБА_7 у своїх первинних показаннях пояснював, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року приблизно о 16-й годині 30 хвилин він разом зі своє дружиною та малолітнім сином перебував біля гаража, яким він користується спільно зі своїм братом ОСОБА_6. У цей час до гаража на своєму автомобілі ВАЗ-21013 під'їхав його брат ОСОБА_6, який у цей же день випив приблизно дві пляшки горілки і перебував у стані алкогольного сп'яніння. За декілька метрів до воріт гаража, які були зачинені, ОСОБА_6 призупинив автомобіль і повернув руль вліво, мабуть, маючи намір заїхати в гараж. Однак, несподівано ОСОБА_6 різко, з пробуксовкою коліс, відновив рух автомобіля і вчинив наїзд на його сина ОСОБА_8, який стояв перед воротами гаража, придавивши ОСОБА_7 передньою частиною автомобіля до воріт. Підбігши до автомобіля, він відчинив дверцята водія і побачив п'яні очі ОСОБА_6, який не розумів що накоїв і ліву ногу тримав на вдавленій педалі зчеплення. Він включив задню передачу, відбив ногу ОСОБА_6 з педалі зчеплення, внаслідок чого автомобіль від'їхав назад, що дало можливість вивільнити сина, якого вони з дружиною на своєму автомобілі відвезли в лікарню. Однак врятувати сина не вдалося і від отриманих тілесних ушкоджень син помер (т.1 а.с.48).
Наведені показання потерпілого ОСОБА_2 свідчать про те, що на момент сприйняття ним подій, які відбулися, і на час дачі ним своїх первинних показань, ці події він сприйняв як дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася у зв'язку з перебуванням ОСОБА_6 в стані сильного алкогольного сп'яніння, внаслідок чого той не в повній мірі усвідомлював і контролював навколишню обстановку і свої дії під час керування автомобілем.
В подальшому потерпілий ОСОБА_2 та його дружина - потерпіла ОСОБА_1 вищезазначені дії ОСОБА_6 розцінили як такі, що були направлені на умисне убивство їх малолітнього сина, посилаючись на те, що до зазначених подій між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 протягом тривалого часу склалися неприязні стосунки, мали місце неодноразові сварки з різних причин, які ініціював ОСОБА_6, який, на думку потерпілих, заздрив тому, що ОСОБА_2 досяг більших успіхів в житті, в тому числі й матеріальних, і в цей же день, тобто ІНФОРМАЦІЯ_4 року, ОСОБА_6 знову вчинив сварку та бійку з ОСОБА_2 з приводу порядку користування їх спільним гаражем та обладнанням, після якої ОСОБА_6 поїхав з території гаражного масиву, а коли повернувся вчинив наїзд на їх малолітнього сина. Тому, на думку потерпілих, конкретний характер дій ОСОБА_6 під час наїзду на їх сина, наявність неприязні до свого брата ОСОБА_2, свідчать про те, що ОСОБА_2 вчинив умисне убивство їх сина з метою завдання їм моральних страждань.
Однак, та обставина, що засуджений ОСОБА_6 різко, з пробуксовкою коліс відновив рух автомобіля під час наїзду на малолітнього потерпілого, сама по собі не може свідчити про його умисел на завдання смерті останньому, оскільки згідно показань свідка ОСОБА_9, які узгоджуються з даними протоколу огляду місця події, засуджений ОСОБА_6 ще перед заїздом на територію гаражного масиву, тобто ще до подій злочину, також зупинився, а потім також різко, з пробуксовкою коліс, відновив рух свого автомобіля. Наведені обставини свідчать про те, що такий спосіб відновлення руху автомобіля ОСОБА_6 у цей день застосовував не тільки у зв'язку з подіями, пов'язаними з наїздом на дитину.
Крім цього, згідно висновків судово-медичної експертизи у малолітнього потерпілого ОСОБА_7 не було виявлено переломів кісток, а були виявлені розриви внутрішніх органів, які могли виникнути внаслідок здавлення його тіла в передньо-задньому напрямку. При огляді автомобіля засудженого також не встановлено пошкоджень автомобіля, які мали б бути в разі швидкого руху автомобіля і наступного зіткнення його з металевими воротами. Зазначені обставини у сукупності з показаннями потерпілого ОСОБА_2 про те, що автомобіль засудженого стояв перед воротами гаража, придавивши його сина до цих воріт, а нога ОСОБА_6 перебувала в положенні вдавлення педалі зчеплення трансмісії автомобіля, дають підстави для висновку, що незважаючи на різкий початок та швидкий рух автомобіля, удару автомобіля об гаражні ворота не було, що у свою чергу є свідченням того, що в останній момент водій ОСОБА_6 здійснив заходи для гальмування автомобіля, тобто, намагався запобігти наїзду на малолітнього потерпілого.
Тому, з урахуванням сукупності досліджених доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що достовірних доказів умислу ОСОБА_6 на позбавлення життя дитини з мотиву завдання моральних страждань її батькам немає і що наїзд на малолітнього ОСОБА_7 та завдання останньому тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, ОСОБА_6 вчинив внаслідок порушення ним п.п.1.5, 2.3 (б), 2.9 (а), 2.10 (а, б, в, г, е, є), 10.1 Правил дорожнього руху України під час керування автомобілем, оскільки, перебуваючи в стані сильного алкогольного сп'яніння, він не в повній мірі контролював навколишню ситуацію і дорожню обстановку, не впевнився у безпечності руху.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано кваліфікував дії засудженого за ст.286 ч.2 КК України, а доводи апеляцій прокурора та представника потерпілих про необхідність кваліфікації ОСОБА_6 за ст.115 ч.2 п.2 КК України не можуть бути визнані обгрунтованими.
Покарання засудженому призначено судом з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, який згідно ст.12 КК України є тяжким, конкретних обставин його вчинення та наслідків злочину у виді смерті малолітньої дитини, даних про особу засудженого, який раніше не судимий, наявності обставини, що обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, у зв'язку з чим призначене покарання відповідає вимогам ст.ст.65-67 КПК України, а доводи апеляції захисника про його надмірну суворість не можуть бути визнані обгрунтованими.
При вирішенні цивільного позову потерпілих суд прийняв рішення про стягнення з засудженого на користь потерпілих 7589 гривень на відшкодування матеріальної шкоди, розмір якої був підтверджений відповідними доказами, а також 100000 гривень на відшкодування моральної шкоди, врахувавши характер правопорушення, глибину душевних страждань, завданих потерпілим, а також те, що засуджений не працює, є пенсіонером, у зв'язку з чим розмір відшкодування потерпілим моральної шкоди, визначений судом, відповідно до вимог ст.23 ЦК України.
Крім цього, вказавши в апеляції про неправильність вирішення судом цивільного позову потерпілих і виклавши прохання перед апеляційним судом про задоволення позову потерпілих в повному обсязі, представник потерпілих не зазначив в апеляції які обставини не були враховані судом першої інстанції, в чому полягає неправильність вироку суду в цій частині. Тому доводи апеляції представника потерпілих і в цій частині не можуть бути визнані обгрунтованими.
Враховуючи наведене, керуючись вимогами ст.ст.365, 366 КПК України 1960 року, апеляційний суд
ухвалив:
Вирок Гірницького районного суду міста Макіївки суду Донецької області від 25 жовтня 2012 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а апеляції прокурора, представника потерпілих та захисника - без задоволення.
Судді: