АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа №22-ц/796/6625/2013
Головуючий у 1 інстанції -Матійчук Г.О.
Доповідач -Кирилюк Г.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2013 року м.Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого судді -Кирилюк Г.М.
суддів: Вербової І.М., Панченка М.М.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України, Кабінету Міністрів України про стягнення вихідної допомоги при звільненні, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 березня 2013 року,-
в с т а н о в и л а :
01.02.2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Міністерства охорони здоров'я України, Кабінету Міністрів України на його користь, солідарно, 4591 грн. вихідної допомоги при звільненні з роботи.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 26 грудня 2012 року, наказом головного лікаря Державного закладу «Львівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Львівській залізниці» Державної санітарно-епідеміологічної служби України Міністерства охорони здоров'я України, у зв'язку з ліквідацією цього закладу, він був звільнений з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Згідно вказаного наказу йому до виплати належить вихідна допомога в розмірі середньомісячної заробітної плати в сумі 4591 грн.
Оскільки з вини відповідачів йому не виплачена вихідна допомога при звільненні з роботи, у відповідності до ст.ст.40, 44, 116, 233 КЗпП України просив позов задовольнити.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 березня 2013 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 березня 2013 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається на те, що суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права та дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи.
Відповідачі по справі всупереч вимогам ст. 44 КЗпП України та ст.ст.3, 19 Конституції України позбавили його права на отримання вихідної допомоги при звільненні з роботи, не профінансувавши кошти на ці цілі, на що суд жодним чином не прореагував. Судом також не взято до уваги, що його письмове звернення від 25.02.2013 року до МОЗ України по питанню надання коштів на виплату вихідної допомоги залишилось без відповіді. На звернення керівництва санепідемстанції з МОЗ України надійшла відповідь, що покриття заборгованості буде проведено після надходження коштів від Міністерства фінансів України, а останні вказали, що розпорядником коштів є Міністерство охорони здоров'я України.
В судовому засіданні представник Кабінету Міністрів України Заінчковський Д.А. просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Заслухавши доповідь по справі, пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до ч. 1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою,за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільненні видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, наказом головного лікаря Державного закладу «Львівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Львівській залізниці»Державної санітарно-епідеміологічної служби України Міністерства охорони здоров'я України від 26 грудня 2012 року №189, ОСОБА_1 звільнено 28 грудня 2012 року з роботи у зв'язку з ліквідацією закладу, п. 1 ст.40 КЗпП України. Наказано також виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с.2).
Судом встановлено, що вказаний наказ видано на підставі наказу Міністерства охорони здоров'я від 21 вересня 2012 року №176-0 «Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України», яким наказано ліквідувати державні заклади, установи та організації, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України та затвердити персональний склад ліквідаційних комісій зазначених юридичних осіб, до яких належить Державний заклад «Львівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Львівській залізниці».
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що саме ліквідаційна комісія Державного закладу «Львівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Львівській залізниці» є особою, яка уповноважена вирішувати питання, пов'язані з трудовими відносинами. Проте з позовними вимогами ні до Державного закладу «Львівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Львівській залізниці», ні до ліквідаційної комісія вказаного закладу позивач не звертався, клопотань про їх залучення до участі в справі в якості співвідповідачів не заявляв.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.4 ст.105 ЦК України до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, що припиняється.
Відповідно до ч. 5 ст.111 ЦК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.112 ЦК України у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимога автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності.
Як зазначає представник МОЗ України в своїх письмових запереченнях, ліквідаційну комісію було утворено та зобов'язано її вжити заходів щодо проведення процедури ліквідації, в тому числі виплатити вихідну допомогу працівникам при звільненні. З вимогами до голови ліквідаційної комісії про включення до списку кредиторів позивач не звертався.
Відповідно до ст.33 ЦПК України суд за клопотанням позивача не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу, як співвідповідача.
Матеріали справи не містять доказів звернення позивача з таким клопотанням.
Відповідно до ч.2 ст.11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
З урахуванням предмету позову, обставин, які підлягають доведенню під час розгляду справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
Доводи апелянта про те, що саме відповідачі позбавили його права на отримання вихідної допомоги при звільненні є необґрунтованими.
Заявлений спір виник у зв'язку з трудовими правовідносинами. Доказів вчинення відповідачами дій, які порушують його права та інтереси в сфері трудових правовідносин суду не надано.
Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка зібраним доказам по справі, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись ст.ст. 303,304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги.
Головуючий суддя:
Судді: