Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі

суддів: Хилевича С.В., Малько О.С., Рожина Ю.М.

секретар судового засідання Панас Б.В.

за участю сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Млинівського районного суду від 27 лютого 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири та незавершеного будівництвом будинку об'єктами спільної сумісної власності та про їх поділ,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Млинівського районного суду від 27 лютого 2013 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні зазначених вимог до ОСОБА_2.

На рішення суду позивач подала апеляційну скаргу, де покликалася на порушення норм матеріального і процесуального права, неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи.

На її обґрунтування зазначала про недодержання судом вимог ст. 213 ЦПК України, роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 „Про судове рішення у цивільній справі" щодо законності і обґрунтованості рішення, ст. 157 ЦПК України щодо строку розгляду справи, ст. 74 СК України щодо набуття права спільної сумісної власності на майно чоловіком і жінкою, які хоча й не перебувають у шлюбі, однак проживають однією сім'єю.

Висновок суду про підставу відмови в позові те, що позивач не вимагала встановити факт проживання сторін як однієї сім'ї протягом 2003-2009 років, вважала суперечним матеріалам справи, оскільки ця обставина визнана відповідачем та підтверджена умовами мирової угоди між сторонами.

Просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити, визнавши спірне майно спільною сумісною власністю та поділивши його, виділивши позивачу незавершений будівництвом будинок АДРЕСА_3, а відповідачу - квартиру АДРЕСА_1.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи позивача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Залишаючи позов ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції виходив з недоведеності обставини проживання сторін однією сім'єю як чоловіка і дружини, оскільки для вирішення спору про майно на підставі ст. 74 СК України необхідно встановити такий факт, що має юридичне значення.

Проте такі висновки суперечать вимогам закону та обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що шлюбні відносини між відповідачем і ОСОБА_3 виникли в 1981 році і припинені 12 червня 2001 року, про що свідчить свідоцтво про їх розірвання від 07.05.2004 року №048211 (а.с. 38).

Протягом часу з 1996 по 2009 роки ОСОБА_2 проживав з позивачкою однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Вважаючи, що право на незакінчений будівництвом будинок і придбану однокімнатну квартиру набуто сторонами під час їхнього сумісного проживання, позивач, покликаючись на норми ст. 74 СК України, звернулася до суду з вимогами визнати їх об'єктами спільної сумісної власності та провести поділ.

Згідно з ч. 1 цієї статті якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

8 листопада 2001 року на підставі договору купівлі-продажу з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідачем придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 жилою площею 20, 2 кв.м. (а.с. 41, 42).

Рішенням Берегівської сільської ради народних депутатів від 19 червня 1993 року №7 йому виділено земельну ділянку площею 0, 25 га для будівництва індивідуального жилого будинку, господарських будівель, споруд, яку визначено в натурі (а.с. 112). В тому ж році йому видано Будівельний паспорт на забудову цієї земельної ділянки (а.с. 40).

На ділянці побудовано незавершений будівництвом будинок, якому присвоєно поштову адресу за АДРЕСА_3

Висновок судової будівельно-технічної експертизи від 23 листопада 2012 року в питанні 2 ствердив, що основне будівництво будинку (зі слів ОСОБА_1.) було виконане до 2000 року. Будівля не експлуатувалася 12 років.

Зазначені обставини відповідачем не заперечуються.

Спірні відносини виникли під час дії Кодексу Законів про шлюб і сім'ю України, який не передбачав виникнення у осіб, що проживають як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, права спільної сумісної власності інакше як з підстав Закону України „Про власність".

Частина 2 ст. 17 цього Закону визначала, що придбане майно внаслідок спільної праці громадян, які об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

З роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України у абз. другому п. 4, абз. другому п. 9 своєї Постанови від 04.10.1991 року №4 „Про практику застосування законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок", вбачається, що оскільки згідно зі ст. 17 ЗК і ст. 14 Закону України „Про власність" земельна ділянка для будівництва жилого будинку надається громадянину у приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом. За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Як встановлено, під час спірних відносин ОСОБА_2, проживаючи та ведучи господарство з ОСОБА_1, перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою, що виключає існування між сторонами сімейних прав і обов'язків.

Договору, який обумовлював би створення у сторін права спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно, між ними укладено не було.

Оскільки норми ст. 74 СК України не регулюють спірних відносин, а вимоги ст. 17 Закону України „Про власність" не дають підстав для виникнення в позивача права спільної сумісної власності на спірні квартиру та незавершений будівництвом будинок, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Мотивами для скасування рішення суду першої інстанції відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є незастосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню.

На підставі ч. 2 ст. 17 Закону України „Про власність", абз. другого п. 4, абз. другого п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року №4 „Про практику застосування законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок", керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Млинівського районного суду 27 лютого 2013 скасувати.

ОСОБА_1 відмовити в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання квартири та незавершеного будівництвом будинку об'єктами спільної сумісної власності та про їх поділ.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: