ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.05.13р. Справа № 904/2426/13

За позовом Дніпропетровського державного аграрного університету, м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгрохім", с. Преображенка Томаківського району Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості по договору про спільну діяльність у сумі 438 273, 51 грн.

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгрохім", с. Преображенка Томаківського району Дніпропетровської області

до Дніпропетровського державного аграрного університету, м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним п. 6.7. договору про спільну діяльність та стягнення 1 631 232, 00 грн.

Суддя Коваль Л.А.

Представники:

від позивача: начальник юридичного відділу Пастернак Л.Ф., дов. № 46-11-1718 від 27.12.2012р.;

від відповідача: представник Шай А.С., дов. № 25 від 10.04.2013р., представник Шай О.А., дов. № 24 від 10.04.2013р.

СУТЬ СПОРУ:

Дніпропетровський державний аграрний університет звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгрохім" про стягнення з останнього на свою користь заборгованості по спільній діяльності у сумі 438 273, 51 грн., з яких основний борг у сумі 432 708, 00 грн., втрати від інфляції, розраховані від суми основного боргу з застосуванням індексів інфляції за грудень 2012 року - березень 2013 року, у сумі 1 297, 71 грн., 3% річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 01.12.2012р. по 01.04.2013р. у сумі 4 267, 80 грн.

Ухвалою господарського суду від 22.04.2013р. для спільного розгляду з первісним позовом прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгрохім" до Дніпропетровського державного аграрного університету про:

визнання недійсними умов п. 6.7. договору про спільну діяльність № 144 від 08.04.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгрохім" та Дніпропетровським державним аграрним університетом;

стягнення з Дніпропетровського державного аграрного університету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгрохім" грошових коштів у сумі 1 631 232, 00 грн.

Позовні вимоги за первісним позовом мотивовані обставинами укладення між позивачем та відповідачем договору № 144 про спільну діяльність від 08.04.2008р., за умовами якого з урахуванням додаткової угоди до договору від 05.02.2009р. позивач передав для ведення спільної діяльності землі загальною площею 1 442, 36 га, що належать йому на праві постійного користування, а відповідач зобов'язався здійснювати фінансування всього комплексу сільськогосподарських робіт, що входять до предмету спільної діяльності. Пунктом 6.7. договору передбачено обов'язок відповідача незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності виплачувати позивачу щорічно до першого грудня суму коштів у розмірі подвійної ставки земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", але не менше 300 грн. за кожен переданий гектар землі. Позивач посилається на обставини невиконання відповідачем зобов'язань за договором в частині оплати позивачу за 2012 рік передбаченої п. 6.7. договору мінімальної суми коштів (300 грн. за кожен гектар землі) у встановлений договором строк, наявності боргу відповідача у сумі 432 708, 00 грн. Інфляційні втрати та 3% річних заявлені на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідач проти задоволення первісного позову заперечує. Відповідач зазначає, що за умовами укладеного позивачем та відповідачем договору спільні витрати та збитки сторін покриваються за рахунок спільного майна, отриманого в результаті спільної діяльності (продукція, прибуток) та яке становить спільну власність сторін. У разі недостатності спільного часткового майна для покриття витрат та збитків, що виникли в результаті спільної діяльності, це покриття здійснюється сторонами пропорційно порядку розподілу чистого прибутку (50% - позивач, 50% - відповідач) за рахунок власних грошових коштів. Отже, зважаючи на умови договору, які відповідають положенням Цивільного кодексу України, відповідач вважає, що позивач мав право отримати від відповідача, а відповідач зобов'язаний був сплатити позивачу кошти лише в порядку розподілу чистого прибутку, що виник в результаті спільної діяльності, який у 2010, 2011, 2012 роках був відсутній, або для відшкодування спільних витрат та збитків. Натомість, пунктом 6.7. договору встановлено грошове зобов'язання відповідача перед позивачем відмінне від грошових зобов'язань одного учасника простого товариства перед іншим, якими відповідно до договору та закону є сплата частки прибутку від спільної діяльності або відшкодування витрат і збитків, пов'язаних із спільною діяльністю. Пункт 6.7. договору передбачає право позивача, як учасника простого товариства, отримувати від відповідача, як іншого учасника простого товариства, грошові кошти з підстав, що не пов'язані із здійсненням спільної діяльності. Таким чином, за доводами відповідача, з моменту підписання договору його умови, наведені в п. 6.7., суперечили вимогам цивільного законодавства, а саме ст.ст. 1137, 1139 ЦК України, та не відповідали внутрішній волі відповідача, як учасника правочину, що є підставою для визнання умов даного пункту договору недійсними.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгрохім" за зустрічним позовом в частині визнання недійсними умов п. 6.7. договору про спільну діяльність № 144 від 08.04.2008р. ґрунтуються на тих же обставинах, якими товариство заперечує проти первісного позову. Окрім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгрохім" зазначає, що розмір плати, обов'язок сплачувати яку на користь відповідача за зустрічним позовом покладався на товариство, залежить від розміру плати за землю, передбаченого нормативним актом, що був чинний до 01.01.2011р. За наведеного, товариство вважає, що на підставі спірного пункту договору його фактично зобов'язано не розподіляти на користь відповідача за зустрічним позовом прибуток від спільної діяльності, а здійснювати плату за користування землею, права відповідача за зустрічним позовом відносно якої посвідчувались державним актом на право постійного користування землею. Разом з тим, плата за землю, враховуючи суб'єктний склад учасників відносин, була можлива лише за умови передання земельної ділянки в суборенду. Відповідно, умовами п. 6.7. договору встановлювався грошовий обов'язок товариства не як учасника простого товариства, а як орендаря або суборендаря земельної ділянки. Відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгрохім" умови п. 6.7. договору вважає удаваним правочином: під обов'язком сплатити учаснику простого товариства його частку прибутку від спільної діяльності було приховано плату за користування земельною ділянкою, можливість користування якою була надана в якості внеску за договором про спільну діяльність, які підлягають визнанню недійсними в силу того, що зовнішнє волевиявлення сторін не збігалось з їх внутрішньою волею.

Оскільки на виконання п. 6.7. договору протягом 2010-2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгрохім" перерахувало Дніпропетровському державному аграрному університету грошові кошти у сумі 1 631 232, 00 грн., товариство вбачає підставі для їх повернення на його користь в силу положень ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 1212 ЦК України, як виконаного за недійсним правочином.

Відповідач за зустрічним позовом проти задоволення позову заперечує. Відповідач стверджує, що позивач безпідставно посилається на ч. 1 ст. 215 ЦК України та на те, що умови п. 6.7. Договору про спільну діяльність з моменту підписання не відповідали внутрішній волі позивача як учасника правочину та суперечили вимогам цивільного законодавства. Як вбачається з зустрічного позову, позивач не висуває жодних підтверджень щодо наявності насильства, погроз чи обману по відношенню до директора ТОВ '"Украгрохім" Костюка А.В. в момент підписання ним договору про спільну діяльність. Більш того, після зміни керівництва, в лютому 2009 року директор ТОВ "Украгрохім" Рудовський Ю.Б. підписав додаткову угоду до договору, за якою на умовах п. 6 договору збільшився розмір земельної ділянки, а в 2011 році директор Асмолов П.С. надіслав відповідачу листа № 34 від 30.05.2011р. з проханням надати йому довіреність на виконання договору про спільну діяльність та провів платежі на його виконання, що свідчить про послідовне і беззаперечне схвалення правочину та його п. 6.7. всіма попередніми і наступними керівниками позивача за зустрічним позовом. Це означає, що під час підписання і всю тривалість дії п. 6.7. договору, волевиявлення ТОВ "Украгрохім", як учасника правочину, було вільним і відповідало його внутрішній волі, як того вимагає ч. 3 ст. 203 ЦК України. Статті 1137 та 1139 ЦК України, на які посилається позивач, не містять заборони щодо включення в договір про спільну діяльність інших умов розподілу витрат і прибутків, ніж ті, що передбачені цивільним кодексом. Отже, п. 6.7. договору про спільну діяльність не суперечить жодній нормі чинного законодавства. Відповідно до п. 4.2. договору всі витрати ТОВ "Украгрохім", пов'язані з виконанням комплексу сільськогосподарських робіт становлять його обов'язковий внесок у спільну діяльність і не є спільними витратами сторін. Спроба керівництва ТОВ "Украгрохім" віднести на збитки спільної діяльності вартість свого обов'язкового внеску підтверджує лише намір уникнути сплати заборгованості. Власні збитки ТОВ "Украгрохім" ніяк не можуть впливати на розрахунки по спільній діяльності. Грошові кошти, які підлягають оплаті на підставі п. 6.7. договору, за доводами відповідача за зустрічним позовом, є його гарантованим доходом від спільної діяльності.

Відповідач за зустрічним позовом подав заяву про застосування позовної давності. Відповідач зазначає, що оскільки спірний договір укладено 08.04.2008р., то саме з цієї дати сторонам стало відомо про зміст п. 6.7. договору. Отже, якщо позивач вважає, що цей пункт порушує його права, то мав оскаржувати його зміст до 08.04.2011р.

Позивач за зустрічним позовом не погоджується з тим, що з його сторони має місце пропущення позовної давності. Кошти товариством на підставі п. 6.7. договору сплачувались частинами, відповідно, кожний факт такої оплати слід вважати окремим фактом неправомірності насправді вчиненого правочину - сплата орендної плати за землю без укладення відповідного договору. Отже, за доводами товариства, позовна давність щодо кожного такого факту починає свій перебіг від дня його настання, тобто від дати кожної оплати, здійсненої за договором. В той же час, на момент підписання договору фактичні дії на виконання п. 6.7. договору не здійснювались, а включення до договору умов даного пункту передбачало на меті визначити особливий порядок сплати на користь Дніпропетровського державного аграрного університету належної частки прибутку від спільної діяльності. Товариство вважає, що п. 6.7. договору може бути визнано недійсним з дати першого платежу, здійсненого після 19.04.2010р., тобто в межах трьох років на дату звернення до суду з зустрічним позовом. Такий платіж у сумі 5 000, 00 грн. було здійснено 17.05.2010р. Таке твердження товариства обґрунтовується тим, що обов'язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких його було оформлено. Оскільки у 2008-2012 роках був відсутній прибуток від спільної діяльності, який би підлягав розподілу, за доводами товариства, кожна сплата коштів відповідачу за зустрічним позовом вказувала на те, що наміри сторін за договором не відповідали меті договору про спільну діяльність.

У судовому засіданні 16.04.2013р. оголошено перерву на 23.04.2013р.; у судовому засіданні 23.04.2013р. оголошено перерву на 14.05.2013р.; у судовому засіданні 14.05.2013р. оголошено перерву на 17.05.2013р.

У судовому засіданні 17.05.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

08.04.2008р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгрохім" (сторона-1) та Дніпропетровський державний аграрний університет (сторона-2) уклали договір про спільну діяльність (договір простого товариства) № 144 (далі - Договір), за умовами якого (п. 1.1.) сторони зобов'язуються без створення юридичної особи, шляхом об'єднання спільних зусиль, на основі співробітництва, шляхом здійснення вкладів майном (грошовими коштами, матеріалами, майновими правами тощо), яке належить сторонам на відповідних правових підставах, а також на основі організації співпраці спільно діяти у сфері сільськогосподарського виробництва для досягнення таких спільних цілей: вирощування продукції рослинництва на загальній площі 1 360, 36 га ріллі; проведення науково-дослідних робіт з питань сільськогосподарської діяльності; реалізації вирощеної продукції; одержання прибутку.

Укладення Договору Дніпропетровським державним аграрним університетом погоджено з Міністерством аграрної політики, що підтверджується листом останнього від 04.04.2008р. № 37-11-3-13/5063.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2012 року, але в будь-якому разі - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань і завершення циклу сільськогосподарських робіт поточного календарного року (п. 10.1. Договору).

Згідно з п. 2.4. Договору сторона-1 зобов'язалась здійснювати фінансування комплексу сільськогосподарських робіт, що входять до предмету спільної діяльності, фінансування придбання необхідних товарно-матеріальних цінностей, робіт і послуг сторонніх організацій, в обсягах передбачених цим Договором; вжити заходів з найму відповідного персоналу для проведення сільськогосподарських робіт відповідно до програми робіт (додаток № 1 до Договору); надавати стороні-2 інформацію щодо виконання програми робіт за Договором; забезпечити виконання спільних робіт технікою, паливно-мастильними матеріалами, добривами, засобами захисту рослин; вжити заходів для забезпечення охорони праці, техніки безпеки, екологічної безпеки, протипожежних заходів та охорони майна; проводити уточнення площ посіву культур за спільною діяльністю; забезпечити охорону об'єктів, земельної ділянки, що використовується у спільній діяльності рослин і врожаю, а також дотримання всіх необхідних вимог і правил, встановлених законодавством України; забезпечити на безоплатній основі проходження практики студентів Дніпропетровського державного аграрного університету в період вирощування продукції.

Пункт 2.5. Договору встановлює наступні зобов'язання сторони-2: надати можливість використання для спільної діяльності земельної ділянки, яка належить стороні-2 на праві постійного користування, за актом приймання-передачі у присутності представника землевпорядної організації за місцем знаходження ділянки; забезпечити вільний доступ на земельну ділянку для виконання обсягів робіт; надавати стороні-1 комплекс професійних та інших знань, навичок та вмінь в галузі сільськогосподароського виробництва; сприяти стороні-1 у виконанні нею зобов'язань, передбачених Договором.

Характеристика вищевказаної ділянки: Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 047362 від 16 листопада 2005 року; адреса розташування ділянки: Олександрівська сільська рада, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область, 1 360, 36 га ріллі; вартість: 7, 05 млн. грн.

Керівництво спільною діяльністю, ведення спільних справ доручається стороні-1 (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п. 4.1. Договору обов'язковим внеском сторони-2 є надання можливості використання земельної ділянки, вказаної в п. 2.5. Договору. Цей внесок становить 50 % від загального обсягу затрат сторін на спільну діяльність.

Відповідно до п. 4.2. Договору обов'язковим внеском сторони-1 є:

передача у спільну діяльність грошових коштів та іншого майна, які використовуватимуться для здійснення всього комплексу сільськогосподарських робіт, що входять до предмету спільної діяльності, фінансування, придбання необхідних товарно-матеріальних цінностей, робіт послуг сторонніх організацій, в обсягах передбачених Договором;

трудова участь, а саме здійснення сільгоспробіт відповідно до програми робіт. Цей внесок становить 50 % від загального обсягу затрат сторін на спільну діяльність.

Також, згідно з п. 4.2. Договору внески сторін за Договором залишаються на праві власності у кожної із сторін і не є спільною власністю.

За актом від 11.04.2008р. у відповідності з умовами п. 2.5. Договору позивач передав, а відповідач прийняв земельну ділянку площею 1 360, 36 га землі (із загальної площі 1 535, 770 Державного акту серія ЯЯ № 047362 від 16.11.2005р.).

05.02.2009р. позивач та відповідач уклали додаткову угоду до Договору, відповідно до якої Дніпропетровський державний аграрний університет згідно з п. 2.5. Договору додатково на умовах п. 6 Договору надає в спільне користування 82 га ріллі згідно акта передачі та обстеження вищезгаданої ділянки.

У цю ж дату, тобто 05.02.2009р., позивач та відповідач склали акт про передачу позивачем відповідачу та прийняття відповідачем земельної ділянки площею 82 га землі (із загальної площі 1 535, 770 Державного акту серія ЯЯ № 047362 від 16.11.2005р.).

Відповідно до п. 5.1. Договору спільну власність сторін становить майно набуте в результаті спільної діяльності (продукція, прибуток).

Спільне майно враховується на окремому балансі стороною-1, який ведеться в порядку, встановленому законодавством (п. 5.2. Договору).

Порядок розподілу результатів спільної діяльності врегульовано розділом 6 Договору.

Відповідно до п. 6.1. наведеного розділу Договору продукція, що є результатом спільної діяльності, реалізується стороною-1 за ринковими цінами на момент реалізації. Кормові культури розцінюються за їх фактичною собівартістю.

Всі доходи, отримані в результаті спільної діяльності, використовуються, в першу чергу, на відшкодування матеріальних витрат сторін, понесених для виконання цього Договору (п. 6.3. Договору).

Пунктом 6.4. Договору передбачено, що підведення підсумків спільної діяльності і розподіл прибутку між сторонами здійснюється в термін, що не перевищує 30 (тридцяти) календарних днів з моменту його реалізації, на підставі окремого балансу. Баланс складає сторона-1 і подає на затвердження стороні-2 в термін, що не перевищує 10 (десяти) календарних днів з моменту підведення підсумків спільної діяльності, на вищезазначених умовах.

Згідно з п. 6.5. Договору чистий прибуток, що буде отриманий сторонами від спільної діяльності, підлягає розподілу в такому порядку: 50% - стороні-1; 50% - стороні-2.

Оподаткування прибутку, отриманого від спільної діяльності проводить сторона-1 (п. 6.6. Договору).

Відповідно до п. 6.7. Договору незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності сторона-1 виплачує стороні-2 на її поточний рахунок щорічно (до 1 грудня) суму коштів, яка відповідає розміру подвійної ставки земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", але не менше 300 грн. за 1 га (щорічно ця сума уточнюється додатковою угодою з врахуванням коефіцієнта інфляції).

На виконання умов зазначеного пункту Договору відповідно до наявних у справі матеріалів в період 17.05.2010р. - 10.04.2012р. відповідач сплатив на користь позивача кошти у загальній сумі 1 631 232, 00 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 8 від 17.05.2010р. на суму 5 000, 00 грн.; № 9 від 12.08.2010р. на суму 50 000, 00 грн.; № 11 від 17.09.2010р. на суму 30 000, 00 грн.; № 12 від 27.09.2010р. на суму 30 000, 00 грн.; № 16 від 22.11.2010р. на суму 25 000, 00 грн.; № 1 від 23.12.2010р. на суму 100 000, 00 грн.; № 3 від 15.02.2011р. на суму 25 000, 00 грн.; № 5 від 23.02.2011р. на суму 25 000, 00 грн.; № 6 від 22.03.2011р. на суму 50 000, 00 грн.; № 8 від 29.04.2011р. на суму 50 000, 00 грн.; № 9 від 19.07.2011р. на суму 50 000, 00 грн.; № 11 від 02.09.2011р. на суму 100 000, 00 грн.; № 12 від 18.10.2011р. на суму 100 000, 00 грн.; № 13 від 21.10.2011р. на суму 100 000, 00 грн.; № 5 від 07.12.2011р. на суму 143 892, 00 грн.; № 6 від 08.12.2011р. на суму 265 432, 00 грн.; № 9 від 28.12.2011р. на суму 408 108, 00 грн.; № 2 від 10.04.2012р. на суму 73 800, 00 грн.

Обставини оплати відповідачем позивачу коштів за наведеними платіжними дорученнями у загальній сумі 1 631 232, 00 грн. та саме на підставі п. 6.7. Договору позивачем не заперечуються.

Позивач за первісним позовом посилається на невиконання відповідачем зобов'язань за Договором в частині оплати позивачу за 2012 рік передбаченої п. 6.7. Договору мінімальної суми коштів (300 грн. за кожен гектар землі) у встановлений Договором строк, наявність боргу відповідача за вказаний період у сумі 432 708, 00 грн., проти чого заперечує відповідач, вважаючи п. 6.7. Договору таким, що суперечить положенням законодавства, якими врегульовані відносини спільної діяльності, удаваним, який приховує умови про оплату за користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим вбачає підстави для визнання його недійсним, що і є причиною спору.

Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Укладений між сторонами Договір є договором простого товариства.

Стаття 1132 ЦК України передбачає, що за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки (ч. 1 ст. 1133 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Умовами спірного Договору передбачено, що обов'язковим внеском позивача у спільну діяльність є надання можливості використання земельної ділянки площею 1 442, 36 га, яка належить позивачу на праві постійного користування відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 047362 від 16.11.2005р.

Також, Договором передбачено, що внески сторін залишаються на права власності у кожної із сторін і не є спільною власністю.

Отже, за умовами Договору право учасників (учасника) спільної діяльності використовувати земельну ділянку площею 1 442, 36 га не є власністю простого товариства.

Відповідно до ст. 1139 ЦК України прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників. Умова про позбавлення або відмову учасника від права на частину прибутку є нікчемною.

Слід зазначити, що наведена правова норма, встановлюючи диспозитивно порядок розподілу одержаного учасниками договору простого товариства прибутку: пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно або іншим чином на умовах договору простого товариства чи іншої домовленості учасників, надає право учасникам договору простого товариства іншим чином, ніж у ній зазначено, визначити саме розподіл одержаного прибутку, а не врегулювати взаємовідносини сторін щодо їх грошових зобов'язань незалежно від тих обставин, чи був одержаний учасниками договору простого товариства прибуток.

Порядок розподілу прибутку у відповідності з положеннями ст. 1139 ЦК України сторони передбачили п. 6.5. Договору (сторона-1 - 50%, сторона-2 - 50%).

Разом з тим, пункт 6.7. Договору передбачає, що незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності відповідач щорічно (до 1 грудня) виплачує позивачу суму коштів, яка відповідає розміру подвійної ставки земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", але не менше 300 грн. за 1 га.

Відповідно, наведена умова Договору (п. 6.7.) суперечить положенням, закріпленим главою 77 Цивільного кодексу України "Спільна діяльність", якими унормовано як розподіл прибутку, одержаного учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, так і порядок відшкодування витрат і збитків, пов'язаних із спільною діяльністю учасників, не відповідає правовій природі договору простого товариства.

З урахуванням того, що за умовами Договору передача внесків учасників простого товариства у спільну діяльність не спричиняє виникнення спільної часткової власності учасників, за актами прийому-передачі спірна земельна ділянка передана від позивача відповідачу для можливості користування нею як внесок у спільну діяльність, яка і здійснювалась, а пунктом 6.7. Договору передбачена оплата відповідачем на користь позивача незалежно від результатів спільної (фінансово-господарської) діяльності щорічних сталих платежів, умови, передбачені п. 6.7. Договору, є умовами, які приховують інші умови - оплатне використання земельної ділянки.

Суд також враховує ті обставини, що обов'язок оплати щорічної плати за землю покладено саме на відповідача, як сторону Договору, незважаючи на те, що відповідач не є особою, яка одноособово у власних інтересах використовує передане у спільну діяльність майно.

Окрім того, зазначену плату не можна розцінювати як відшкодування витрат позивача у спільній діяльності, оскільки позивач не сплачує ні орендну плату за вказану земельну ділянку, ні земельний податок, так і гарантованим доходом позивача за укладеним Договором, оскільки плата згідно п. 6.7. Договору розраховується виходячи з площі земельної ділянки та розміру земельного податку.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

З огляду на наведене, Договір в частині умов, передбачених п. 6.7. Договору, є удаваним, приховує умови про оплату за користування земельною ділянкою, яка, за загальним правилом, можлива лише на підставі договору оренди (суборенди) земельної ділянки.

Разом з тим, земельна ділянка, можливість використання якої є внеском позивача у спільну діяльність, належить позивачу на праві постійного користування.

Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України (редакція на дату укладення Договору) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Закон України "Про оренду землі" не відносить землекористувачів, яким земельні ділянки надані в постійне користування, до числа орендодавців землі. Закон не надає права землекористувачу, якому земельна ділянка надана в постійне користування, ні передавати земельну ділянку в субкористування (суборенду тощо), ані стягувати плату за її використання, якщо вона не надавалася в оренду, суборенду тощо у порядку, визначеному законом.

Вказане відповідає правовій позиції Вищого господарського суду України, наведеній у п. 4.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" з подальшими змінами.

Отже, умови, передбачені п. 6.7. Договору, які насправді є умовами про оплату за користування земельною ділянкою, є нікчемними в силу закону, оскільки законодавство, що регулює земельні правовідносини, забороняє особі, якій земельна ділянка належить на праві постійного користування, передавати в оплатне користування цю земельну ділянку іншим особам, а їх визнання (якщо таке має місце) сторонами відповідного договору, не спростовує їх нікчемність в силу закону.

За загальним правилом, передбаченим ч. 2 ст. 215 ЦК України, визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається.

Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови, такий правочин є недійсним з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд.

Однак наведене не виключає, що потреби в необхідності визнання нікчемного правочину недійсним у судовому порядку не може виникнути, що фактично і має місце щодо спірних відносин, враховуючи удаваний характер оспорюваного пункту Договору.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).

Відповідно до приписів ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

За встановлених обставин справи та наведених положень законодавства, суд вбачає підстави для визнання недійсним нікчемного пункту 6.7. Договору, умови якого фактично є умовами про оплату за користування земельною ділянкою, та стягнення з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом в порядку ст. 216 ЦК України (наслідок недійсності нікчемного правочину) коштів, що були оплачені позивачем за зустрічним позовом на користь відповідача за зустрічним позовом на підставі наведеного пункту Договору у загальній сумі 1 631 232, 00 грн. та заявлені до стягнення в межах позовної давності, враховуючи дати оплат та положення ч. 3 ст. 261 ЦК України.

Зустрічний позов підлягає задоволенню повністю.

З огляду на наведене, заява відповідача за зустрічним позовом про застосування позовної давності не може бути врахована.

Нікчемний правочин не породжує прав та обов'язків для сторін, такий правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Застосування наслідків недійсності нікчемного правочину за минулий період у спірних відносинах є можливим і в силу того, що користування спірною земельною ділянкою здійснювалось на підставі Договору про спільну діяльність, а не на підставі договору оренди чи суборенди.

Враховуючи встановлену судом нікчемність (недійсність) п. 6.7. Договору, не підлягають задоволенню позовні вимоги за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом боргу у загальній сумі 438 273, 51 грн. (включаючи суму втрат від інфляції та 3% річних), які обґрунтовані обставинами невиконання відповідачем за первісним позовом зобов'язань, передбачених саме наведеним пунктом Договору.

З огляду на встановлені судом обставини справи, суд відхиляє доводи позивача у справі, наведені в обґрунтування вимог за первісним позовом та заперечень за зустрічним позовом.

Відповідно до ст. 49 ГПК України понесені позивачем за первісним позовом судові витрати покладаються на позивача за первісним позовом, понесені позивачем за зустрічним позовом судові витрати в частині вимог про визнання недійсним пункту Договору, покладаються на позивача та відповідача в рівних частинах, щодо решти суми судового збору, сплаченого за зустрічним позовом, - підлягають стягненню з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 1, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В первісному позові - відмовити повністю.

Судові витрати у справі за первісним позовом віднести на позивача за первісним позовом.

Зустрічний позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним п. 6.7. договору про спільну діяльність (договору простого товариства) № 144 від 08.04.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгрохім" та Дніпропетровським державним аграрним університетом.

Стягнути з Дніпропетровського державного аграрного університету (49027, м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 25, ідентифікаційний код 00493675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгрохім" (53520, Дніпропетровська область, Томаківський район, с. Преображенка, вул. Калініна, 72, ідентифікаційний код 24436469) 1 631 232 (один мільйон шістсот тридцять одна тисяча двісті тридцять дві) грн. 00 коп., витрати на оплату судового збору за зустрічним позовом у сумі 33 198 (тридцять три тисячі сто дев'яносто вісім) грн. 14 коп.,

про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Судові витрати в решті суми сплаченого судового збору за зустрічним позовом віднести на позивача за зустрічним позовом.

Суддя Л.А. Коваль

Повне рішення складено 22.05.2013р.