ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.10.06 р. Справа № 26/298пн
Постановлена у нарадчий кімнаті 26 жовтня 2006 р. о 16 год. 45хв.
Господарський суд Донецької області у складі судді Наумової К.Г.
При секретарі судового засідання – Митрофановій О.А.
Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду адміністративну справу № 26/298пн
за позовом Державного підприємства „Центр” (м. Красноармійськ)
до Державної податкової інспекції у м. Димитрові (м. Димитров)
про визнання відмови у видачі свідоцтва платника єдиного податку протиправною та зобов’язання видати свідоцтво платника єдиного податку з 01.10.2006 р.
Державне підприємство „Центр” (м. Красноармійськ) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції (м. Красноармійськ) у якому просить визнати відмову відділення в м. Димитров Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції у видачі свідоцтва платника єдиного податку протиправною та зобов’язати видати позивачу свідоцтво платника єдиного податку зі ставкою 10 відсотків з 01.10.2006 р.
Ухвалою від 26.10.2006 р. суд здійснив процесуальне правонаступництво замінивши відповідача Красноармійську об’єднану державну податкову інспекцію (м. Красноармійськ) на Державну податкову інспекцію у м. Димитрові (м. Димитров), далі за текстом “ДПІ”.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги наступним
08.09.2006 р. позивач звернувся до відділення в м. Димитров Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції, далі за текстом “відділення”, із заявою про видачу свідоцтва платника єдиного податку за ставкою 10 відсотків. До цієї заяви були додані усі необхідні документи. Листом від 18.09.2006 р. відділення відмовило у видачі свідоцтва посилаючись на те, що згідно з абз. 4 ст. 7 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування” дія указу на позивача не поширюється. Ст.. 1 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування” встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень. Відповідно до ст.. 1 Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва”, суб’єктами малого підприємництва вважаються суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб і обсяг річного валового доходу не перевищує 500000 евро. ручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень. Таким чином, позивач є суб’єктом малого підприємництва. Податкове роз’яснення. На яке посилається відділення не є нормативним актом. Раніше ДПА України надавала роз’яснення протилежного змісту. Міністерство, до сфери управління якого належить позивач не є суб’єктом підприємницької діяльності. Унітарне підприємство створюється без поділу на частки. Орган державної влади, до сфери управління якого належить підприємство, є представником власника. Держава, яка є власником не є юридичною особою у розумінні чинного законодавства. Таким чином, ДПІ застосовано невірне тлумачення част. 4 ст. 7 наведеного указу.
ДПІ проти позову заперечує посилаючись на наступне.
Відповідно до вимог Наказу ДПА України від 23.06.2006 р. № 352, яким затверджено узагальнююче роз’яснення щодо застосування положень Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування”, враховуючи поняття суб’єкта малого підприємництва наведене у ст.. 1 Указу, повноважені органи, які діють від імені держави не є суб’єктами малого підприємництва. Згідно зі ст.. 1 Господарського кодексу України, держави, органи державної влади не є суб’єктами господарювання. Таким чином, оскільки засновники державних та комунальних підприємств не є суб’єктами малого підприємництва і їх частка перевищує 25 відсотків, дія наведеного указу на зазначені підприємства не поширюється..
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення представників сторін суд
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство „Центр” (м. Красноармійськ) є суб’єктом підприємницької діяльності, зареєстроване виконкомом Димитровської міської ради 26.08.1999 р., про що зроблено запис про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР за № 1 259 120 0000 000131.
Державне підприємство „Центр”, відповідно до ст.. 1 статуту, затвердженого Міністерством палива та енергетики України у 2002 році, зареєстрований 28.03.2002 р., є підприємством заснованим на державні формі власності, підпорядковано Міністерству палива та енергетики України.
Підприємство створено відповідно до Наказу Міністерства палива та енергетики України від 16.11.2001 р. № 581 “Про реорганізацію ДКХ “Селидіввугілля” шляхом реорганізації на базі Дочірнього підприємства “Центр” ДКХ “Селидіввугілля”.
Позивач звернувся до відділення із заявою про видачу свідоцтва про право сплати єдиного податку, заяву отримано ДПІ 08.09.2006 р. вхід. № 4660. у заяві позивач просить перевести на спрощену систему оподаткування з 01.10.2006 р. за ставкою податку – 10 відсотків. Середньооблікова чисельність працюючих складає 12 чоловік, Обсяг виручки від реалізації у 2005 році склав 74000 грн., за 9 місяців 2006 р. – 71000 грн.
До даної заяви був доданий лист позивача від 08.09.2006 р. № 7 –1/37 з викладенням доводів щодо права позивача на застосування спрощеної системи оподаткування, а також документ у підтвердження кількості працюючих та обсяги виручки.
Листом від 18.09.2006 р. № 3785/3, відділення відмовило позивачу у видачі свідоцтва на право сплати єдиного податку. У даному листі відділення послалося на наступне. Відповідно до вимог Наказу ДПА України від 23.06.2006 р. № 352, яким затверджено узагальнююче роз’яснення щодо застосування положень Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування”, враховуючи поняття суб’єкта малого підприємництва наведене у ст.. 1 Указу, повноважені органи, які діють від імені держави не є суб’єктами малого підприємництва. Згідно зі ст.. 1 Господарського кодексу України, держави, органи державної влади не є суб’єктами господарювання. Таким чином, оскільки засновники державних та комунальних підприємств не є суб’єктами малого підприємництва і їх частка перевищує 25 відсотків, дія наведеного указу на зазначені підприємства не поширюється..
ДПІ не заперечує, що позивач за кількістю працюючих та обсягом виручки відповідає вимогам Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування” щодо застосування спрощеної системи оподаткування, єдиною підставою відмови є лише наведена у листі обставина.
Ст.. 7 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування” встановлено коло осіб на які дія цього Указу не поширюється, зокрема на:
суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального патенту;
довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;
фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;
спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Крім цього даною статтею встановлено, що дія Указу не поширюється на суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків.
Зі змісту даної норми вбачається, що у даній нормі мова йдеться:
По-перше, про суб’єкти підприємницької діяльності, які мають статутний фонд;
По-друге, частки у статутному фонді належать учасникам та засновникам;
По-третє, ці частки належать юридичним особам, які не є суб’єктами малого підприємництва;
По-четверте, частка таких юридичних осіб не перевищує 25 відсотків.
Указ Президента України “Про спрощену систему оподаткування” прийнятий 3 липня 1998 року.
Аналіз діючого на той час законодавства та діючого у теперішній час законодавства свідчить про наступне.
Поняття “статутний фонд”, “засновник” та “учасник” застосовувалось лише до підприємств, установ, організацій створених у формі господарських товариств відповідно до вимог Закону України “Про господарські товариства”.
Цивільний кодекс Української РСР, Закон України “Про підприємства в України, також не містили таких понять.
Статтею 81 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.10.2004 р. , встановлено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу та у порядку визначеному цим кодексом.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, у порядку встановленому Конституцією та законами.
У Господарському кодексі підприємством вважається самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
У ст.. 73 наведено поняття державного унітарного підприємства – це підприємство яке утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.
З наведеного вбачається, що терміни “засновник”, “учасник” та “статутний фонд” при визначенні поняття державного підприємства не використовується.
З наведених нормативних актів також вбачається, що державне підприємство взагалі не має статутного фонду, воно лише володіє державним майном, яке закріплено за ним на праві повного господарського відання або оперативного управління. Статутний фонд – це майно, яке передано засновниками у власність підприємства під час його створення та зафіксоване в установчих документах. Призначення цього поняття полягає у визначенні об’єму корпоративних прав кожного учасника (акціонера) такого суб’єкту.
Як вбачається з матеріалів справи позивач це підприємство, яке засновано на державній формі власності та підпорядковано Міністерству палива та енергетики України.
Майно що є у державній власності належить державі Україна (ст.. 326 ЦК України).
Відповідно до ст.. 80 ЦК України, юридичною особою вважається організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
З огляду на це держава не є юридичною особою у розумінні чинного законодавства.
Держава безпосередньо не може здійснювати функції власника.
Відповідно до п. 5 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.
Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності”, який діяв під час прийняття Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування”, на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади покладені функції щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, зокрема прийняття рішень про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності (надалі - підприємства), затвердження статутів підприємств, укладення і розірвання контрактів з керівниками підприємств.
Законом України “Про управління об'єктами державної власності” від 21 вересня 2006 року також встановлено, що управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Положення стосовного того, що управління підприємствами заснованими на державній власності, здійснюється уповноваженими органами державної влади, також передбачені Цивільним та Господарським кодексами України.
Міністерство палива та енергетики України, відповідно до Положення про Міністерство палива та енергетики України, яке затверджено Указом Президента України від 14 квітня 2000 р. N 598/2000, є центральним органом виконавчої влади, який уповноважений здійснювати управління підприємствами заснованими на державній формі власності.
Таким чином, міністерство є лише державним органом уповноваженим державою управляти державним майном, та не може вважатися а ні засновником, а ні учасником державного підприємства.
Відповідно до ст.. 1 Закону “Про підприємництво” та ст.. 42 Господарського кодексу України, підприємництвом вважається безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність направлена на отримання прибутку. Ця діяльність може здійснюватися фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування”, суб'єктами малого підприємництва визнаються юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, які відповідають встановленим вимогам щодо чисельності працюючих та обсягу виручки.
Законом України “Про державну підтримку малого підприємництва” суб'єктами малого підприємництва визнаються також юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності.
Таким чином, суб’єктами малого підприємництва можуть вважатися лише суб’єкти підприємництва. Органи виконавчої влади, які уповноважені управляти державним майном, зокрема міністерства, не є суб’єктами підприємницької діяльності.
З огляду на наведене, можна зробити висновок, що державні та комунальні підприємства не відповідають умовам визначеним абз. 4 ст. 7 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування”, а у цьому абзаці мова йдеться лише про суб’єкти підприємницької діяльність, які створені іншими суб’єктами підприємницької діяльності, яку у свою чергу не є суб’єктами малого підприємництва та частка таких суб’єктів не перевищую 25 відсотків статутного фонду.
Крім цього, суд звертає увагу на наступне.
Як зазначалось, Указ Президента України “Про спрощену систему оподаткування” та Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва” стосується суб’єктів підприємницької діяльності будь-яких організаційно-правових форм та форм власності.
Відповідно до ст.. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Ст.. 12 Закону України “Про підприємництво” було встановлено, що держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.
Аналогічне положення міститься й у діючому у теперішній час Господарському кодексі України (ст.. 47).
Таке тлумачення абз 4 ст. 7 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування”, яке наведено в Узагальнюючому податковому роз'ясненні щодо застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктами малого підприємництва з державною, комунальною та іншими формами власності, яке затверджено Наказом Державної податкової адміністрації України від 23 червня 2006 р. N 352, надає переваги щодо застосування спрощеної системи оподаткування суб’єктам підприємницької діяльності, які засновані на інший ніж державна та комунальна власність та інших організаційно-правових форм ніж державні підприємства та комунальні підприємства.
Наведений указ діє з 1998 року. Дане Роз’яснення було прийнято лише у 2006 році. З моменту прийняття указу та до прийняття наведеного узагальнюючого роз’яснення ДПА України надавала роз’яснення протилежного змісту, тобто вважала, що дія указу поширюється на державні та комунальні підприємства (листи ДПА від 29.03.2000 р. № 4408/7/15-1317, від 12.05.2000 р. № 6502/7/15-1317, від 27.11.2000 р. № 6535/6/15-1316). Зміни до Указу у наведеній частині не вносились. До цього часу державним та комунальним підприємствам, які відповідають вимогам наведеним у ст.. 1 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування”, податковими органами видавились свідоцтва про право застосування спрощеної системи оподаткування.
Згідно з п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на наведене суд вважає, що рішення про відмові позивачу у видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку, прийнято без дотримання принципу рівності перед законом та запобігання несправедливій дискримінації, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
За таких обставин, суд вважає відмову відділення в м. Димитров Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції у видачі позивачу свідоцтва платника єдиного податку протиправною, а вимогу позивача щодо видачі йому такого свідоцтва з 01.10.2006 р. правомірною.
З огляду на зазначене вимоги позивача про визнання відмови відділення в м. Димитров Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції у видачі позивачу свідоцтва на право сплати єдиного податку протиправною та зобов’язання ДПІ видати позивачу свідоцтва на право сплати єдиного податку зі ставкою 10 відсотків з 01.10.2006 р. такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Позивач під час подачі позовної заяви сплатив судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 379 від 25.09.2006 р.
Враховуючи наведене, витрати по сплаті судового збору у сумі 3 грн. 40 коп. підлягають стягненню з коштів Державного бюджету на користь позивача.
Враховуючи викладене та, керуючись ст.. 13, ст. 116 Конституції України, Цивільним Кодексом Української РСР, Цивільним, Господарським Кодексами України, Законами України “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”, “Про управління об'єктами державної власності”, “Про державну підтримку малого підприємництва”, Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування”, Декретом Кабінету Міністрів України “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності”,
ст. ст. 2, 7 –12, 69-72, 94, 122-163, 254, та прикінцевими та перехідними положеннями Кодексу адміністративного судочинства, суд
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити.
Визнати відмову відділення в м. Димитров Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції у видачі свідоцтва на право сплати єдиного податку Державному підприємству „Центр” (м. Красноармійськ) протиправною.
Зобов’язати Державну податкову інспекцію у м. Димитрові (м. Димитров) видати Державному підприємству „Центр” (м. Красноармійськ) свідоцтво на право сплати єдиного податку зі ставкою 10 відсотків з 01.10.2006 р.
Стягнути з коштів Державного бюджету України на користь Державного підприємства „Центр” (м. Красноармійськ) витрати по сплаті судового збору у сумі 3 грн. 40 коп.
Зазначена постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного господарського суду.
Дана постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Заява та скарга подається на ім’я Донецького апеляційного господарського суду через Господарський суд Донецької області.
Постанову підписано 31 жовтня 2006 р.
Суддя Наумова К Г.