Справа № 2/1210/10901/2012
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2013 року м. Краснодон
Краснодонський міськрайонний суд Луганської області у складі: головуючого судді Лукінової М.В., при секретарі Горпинченко М.Ю., у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Краснодон, розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до приватного підприємства "Ремікс", ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -
в с т а н о в и в :
Позивач звернулася до суду з позовом, в обґрунтування якого вказала, що з 06.10.1984 року перебуває у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 09.11.2009 року вона отримала цінний лист на ім'я чоловіка, у якому йшла мова про розірвання договору оренди приміщення за адресою: АДРЕСА_1 З цього листа позивач фактично дізналася , що належне їй з чоловіком майно було відчужено ним. 09.11.2009 року, у день отримання цінного листа, ОСОБА_2 повідомив позивачу, що здійснив відчуження вказаного нежилого приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 27.06.2006 року, на користь відповідача ОСОБА_3 Позивач вважає, що вказаний договір купівлі-продажу був складений з порушенням вимог діючого законодавства, оскільки зазначене нежиле приміщення є майном приватного підприємства «Ремікс», засновником якого є ОСОБА_2 Тобто, дане майно є об'єктом спільної сумісної власності позивача та її чоловіка, оскільки набуте воно було за час їх шлюбу, а саме, 30.03.2005 року. Така позиція викладена у рішенні Конституційного суду України від 19.09.2012 року № 17-рп/2012. Позивач своєї згоди на відчуження майна не надавала. У зв'язку з наведеним, позивач просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 27.06.2006 року між ПП «Ремікс» та ОСОБА_3
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити. Зазначила, що з 1984 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 ПП «Ремікс» було засноване її чоловіком у квітні 2001 року. На той час позивач була державним службовцем, тому не могла бути співзасновником приватного підприємства. Однак, завжди працювала та робила внески до сімейного бюджету. Таким чином, подружжя засновало підприємство, яке діяло самостійно, в його діяльність позивач не втручалася, тільки за проханням її чоловіка могла надати консультації. З 2007 року вона працювала заступником директора ПП «Ремікс», однак про продаж магазину не знала. На неї, в основному, були покладені функції по готелю. У 2009 році позивач узнала, що майно підприємства у період з 2004 по 2006 рік було відчужено її чоловіком по низькій ціні. У 2010 році проводилася ревізія, за якою позивач була відповідальною особою та дізналася про витрати і збитки підприємства, що і змусило її звернутися до суду. Потім позивач довідалася про рішення Конституційного суду України та про те, що на продаж цього майна була необхідна її письмова згода. Надала письмові пояснення по справі з додатками (а.с. 174-198).
Представник позивача ОСОБА_4 вимоги за позовною заявою підтримала та просила їх задовольнити, надала аналогічні пояснення по справі.
Представник відповідачів приватного підприємства «Ремікс» та ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_5 у судовому засіданні визнав позовні вимоги ОСОБА_1, зазначив, що при укладанні договору купівлі-продажу дійсно були порушені права позивача. Однак, ОСОБА_2 уклав цей договір під тиском з боку діючої влади, яке почалося з 2006 року, продав вказане майно по занижченій вартості. У міліцію ОСОБА_2 з цього приводу не звертався, оскільки мав намір вирішити всі питання мирним шляхом. Дружині не казав про укладення договору, оскільки знав, що вона не погодиться на продаж нерухомості за такою вартістю. Напередодні у приміщенні було зроблено ремонт, тому воно коштувало набагато дорожче. Також у вказаний
період була порушена кримінальна справа відносно ОСОБА_2 стосовно відомостей по заробітній платі. На підставі цих обставин, ОСОБА_2 не дотримувався норм закону, були зібрані всі документи для продажу, однак дозвіл дружини не оформлювався.
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнала. Пояснила суду, що право на розпорядження майном ПП «Ремікс» належить підприємству, яке діє на підставі Статуту, а не засновнику ОСОБА_2 та його дружині. Вказане нежиле приміщення було набуте ПП «Ремікс» у 2005 році. Договір купівлі-продажу підписав ОСОБА_2 від імені ПП «Ремікс», як його повноважний представник. Таким чином, даний договір укладений відповідно до діючого законодавства без будь-яких порушень. Просила відмовити позивачу у задоволенні її вимог, надала письмові заперечення по справі (а.с. 42-44).
Представник відповідача ОСОБА_3 за довіреністю ОСОБА_6 у судовому засіданні також не визнав позовні вимоги ОСОБА_1, підтримав заперечення відповідача, просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Свідок ОСОБА_7 зазначила, що працює у ПП ОСОБА_3 у магазині «Норма» завідуючою з січня 2010 року. Раніше з 2003 року по грудень 2009 року працювала завідуючою цього магазину у ПП «Ремікс», яке спочатку орендувало це приміщення у виконкому, а з 2006 року орендувало його у ОСОБА_3 Позивач з кінця 2007 року працювала заступником директора ПП «Ремікс» та знала про усі події на підприємстві, зокрема, про укладення даного договору купівлі-продажу від 27.06.2006 року. ОСОБА_1 знаходилася в одному кабінеті з директором ОСОБА_2 Позивач займалася розподіленням коштів на сплату податків та нарахуванням заробітної плати у лютому 2008 року під час хвороби бухгалтера ОСОБА_16. У 2008 році ОСОБА_3 мала намір розірвати договір оренди, на той час закінчувався строк дії ліцензії. Позивач просила свідка домовитися з ОСОБА_3 на підписання договорів щодо продовження дії оренди приміщення. З цього приводу були скандали.
Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні повідомила суду, що на даний час вона працює бухгалтером у ПП ОСОБА_17, який орендує приміщення у ПП ОСОБА_3 Раніше даний свідок з 2003 року працювала у ПП «Ремікс». Свідку відомо, що магазин «Норма» підприємство «Ремікс» раніше орендувало у виконкому. Потім ОСОБА_2 придбав його, здійснив там ремонт, а у 2006 році продав ОСОБА_3 Після цього ПП «Ремікс» орендувало дане приміщення у ОСОБА_3, що було відображено у бухгалтерській документації. На початку 2008 року закінчувався строк дії ліцензії та торгівельного патенту. ОСОБА_3 не бажала продовжувати договір, особисто дзвонила та казала про це ОСОБА_2 Про посадові обов'язки, яки повинна була виконувати позивач, як заступник директора, свідок не знає. Проте, на початку 2008 року позивач допомагала з нарахуванням заробітної плати, користувалася договорами оренди, оскільки бухгалтер ОСОБА_16 пішла у декретну відпустку. Свідок працювала головним бухгалтером та бачила статут і документи по купівлі-продажу магазину, які позивач використовувала у своїй роботі, як заступник директора. Договора по підприємству та папку з документами підприємства свідок бачила на столі ОСОБА_1, оскільки їх столи стояли поряд. Свідку відомо, що збиралися документи для продажу зазначеного приміщення, вона складала довідку про його балансову вартість. При укладенні договору свідок присутня не була, вона списувала приміщення з балансу. Сума поліпшень не додавалася до залишкової вартості, оскільки їх кошторис документально не оформлювався. Сума поліпшень була списана у збиток підприємства. На початку червня 2006 року свідок бачила, що ОСОБА_1 іноді приходила до їх офісу після роботи на той час, коли вона ще працювала у банку, заходила у кабінет до ОСОБА_2
Свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що у його батьків - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 09.11.2009 року був спір та сварка майже до розлучення. Дату свідок запам'ятав, оскільки це був великий скандал, доходило до розлучення. На той час, свідок перебував у м. Харків, шукав роботу після закінчення інституту, однак 09.11.2009 року він був вдома. Сварка відбулася з приводу того, що додому надійшло повідомлення, по приїзду на роботу батьки отримали листа. На думку свідка, батько зробив щось не так з приводу майна. Спір був по магазину «Норма», мати конфліктувала, оскільки батько його продав без її погодження. Магазин «Норма» був сімейним бізнесом. У 2002 році свідок допомогав у його вікритті, збирав обладнання. З сім'єю ОСОБА_3 батьки свідка добре спілкувалися до 2004 року, відпочивали разом. Мати свідка з 2007 року працювала у банку, а з 2009 року працювала у ПП «Ремікс». З
батьками свідок проживав до 2004 року, та з травня 2010 року по теперішній час проживає з ними. З 05.05.2010 року свідок працює у ПП «Ремікс» головним бухгалтером. Про роботу з матір'ю свідок ніколи не розмовляв та не розмовляє.
Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні зазначила, що вона є родичкою позивача, оскільки їх чоловіки є рідними братами. З березня 2004 року вона працювала у ПП «Ремікс» і працює там на даний час на посаді адміністратора. Свідок знає, що у ОСОБА_10 була розмова з приводу продажу майна, 09.11.2009 року був конфлікт з цього приводу, вони просили їх прийти у гості. Позивач почала працювати на цьому підприємстві з грудня 2007 року, приїжджала у готель, де був кабінет керуючого та директора. В основному вона займалася укомплектуванням номерів, постачанням, тобто, у самому офісі не бувала. З 08.04.2008 року ОСОБА_1 очолила готель, дату свідок запам'ятала, оскільки у цей день було день народження її чоловіка. Дату скандалу - 09.11.2009 року, свідок запам'ятала, оскільки у неї з чоловіком напередодні була дата весілля, а у листопаді - була дата весілля ОСОБА_1, а між ними був даний скандал. Про конфлікт вона дізналася увечорі, коли вони зібралися разом з чоловіком, позивачем та ОСОБА_2 По готелю «Україна» договори з комунальними службами укладала ОСОБА_11, а директором був ОСОБА_2 Свідок також додала, що до червня 2006 року вона працювала на даному підприємстві прибиральницею.
Свідок ОСОБА_12 у судовому засідання зазначила, що на даний час працює у ПП «Ремікс», адміністратором. Їй відомо, що у листопаді 2009 року позивач дізналася про те, що будівля магазину «Норма» була продана та почала готувати позов до суду. Позивача свідок знає з 2005 року, познайомилися у «Райффайзен Банк Аваль», де свідок працювала касиром, а позивач була її керівником. Спілкувалися вони по роботі, про сім'ю позивач не розповідала. Режим роботи банку складався з розпочатку робочого дня з 8.00 години ранку, з 9 години починалася робота з клієнтами, з 13.00 по 14.00 годину - обідня перерва. Закриття банку відбувалося фактично о 19.00 - 20.00 годині. За особливостями роботи позивач повинна була постійно перебувати у банку, вона була відповідальною особою, за її підписом оформлювалися всі платіжні операції, відкриття та закриття сховища, видача грошових коштів юридичним особам тощо. Позивач могла бути відсутньою на роботі тільки під час відпустки чи робочих командировок. Ці дії оформлювалися документально у спеціальному журналі, здійснювалася і передача ключів. Трудового розпорядку позивач не порушувала. Свідок пішла працювати у ПП «Ремікс», оскільки їй подобалося працювати з позивачем, яка запропонувала їй цю роботу. На даному підприємстві позивач була заступником директора, директором готелю «Україна», її кабінет знаходився поряд з адміністраторською. Засновником ПП «Ремікс» є ОСОБА_2 Свідок пам'ятає, що на початку листопада 2009 року, а саме: 09.11.2009 року, на її зміні після святкових днів між ОСОБА_1 виникла сварка. В той день ОСОБА_14 прийшов на роботу з ноутбуком, подружжя між собою сварилося. Зі слів позивача свідок узнала, що позивач довідалася про продаж магазину «Норма», який відбувся без її відома.
Суд, вислухавши сторони, їх представників, свідків, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 06.10.1984 року між позивачем - ОСОБА_1 та відповідачем - ОСОБА_2 було укладено шлюб (а.с. 10).
26.04.2001 проведена державна реєстрація Приватного підприємства «Ремікс», створеного ОСОБА_2, яке здійснювало підприємницьку діяльності відповідно до статуту (а.с. 9, 52, 54, 56 - 65, 79 - 88, 180-193).
Рішенням засновника ОСОБА_2 від 01.12.2001 року був створений статутний фонд ПП «Ремікс» у розмірі 100 000,00 грн. шляхом внесення грошових коштів засновника на розрахунковий рахунок підприємства (а. с. 194). У зв'язку з поширенням діяльності цього підприємства та необхідністю придбання нових активів рішенням засновника від 01.03.2002 року було збільшено розмір статутного капіталу ПП «Ремікс» шляхом внесення грошових коштів засновника до 400 000,00 грн. (а.с. 195). Дані обставини також вбачаються з акту Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції від 24.01.2008 року (а.с. 196-197).
Згідно з договором купівлі-продажу від 30.03.2005 року № 64 ПП «Ремікс» в особі ОСОБА_2 придбало у Управління економіки та власності виконавчого комітету Краснодонської міської ради нежиле приміщення, вбудоване (літера «А») загальною площею 134,9 кв. м.,
розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 46-49).
На підставі договору купівлі-продажу від 27.06.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Краснодонського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_15 та зареєстрованого в реєстрі за № 1504, приватне підприємство «Ремікс» в особі директора ОСОБА_2, який діяв на підставі Статуту та наказу № 1 від 26.04.2011 року, рішення та наказу засновника від 22.05.2006 року, продало ОСОБА_3 вказане нежиле приміщення (а.с. 5, 6, 45, 50, 51, 55).
Вказані обставини підтверджуються також інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно, наданої на вимогу суду КП «Краснодонське МБТІ», з якої також вбачається, що станом на 20.12.2012 року ОСОБА_3 є власником даного нежилого приміщення (а.с. 32).
ОСОБА_3 є фізичною особою - підприємцем (надалі ФОП) та здійснює підприємницьку діяльність на підставі діючого законодавства України (а.с. 38-39).
01.01.2008 року між ПП «Ремікс» в особі директора ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені договір оренди б/н вказаного нежилого приміщення та акт прийому-передання до цього договору (а.с. 186-189).
З витягу із трудової книжки позивача ОСОБА_1 вбачається, що 03.12.2007 року вона була прийнята на посаду заступника директора ПП «Ремікс», 27.07.2010 року була переведена на посаду директора (а.с. 69). За наказом ПП «Ремікс» від 03.12.2007 року № 92 на ОСОБА_1 було покладено контроль по готелю «Україна» (а.с. 92). Наказом ПП «Ремікс» від 11.04.2008 року № 26/1 на позивача було покладено обов'язки керуючої готелю «Україна» з повною матеріальною відповідальністю та ознайомлено її з посадовою інструкцією (а.с. 93, 94).
09.11.2009 року на адресу ОСОБА_2 надійшов цінний лист з повідомленням про припинення договору оренди приміщення «Будинок побуту», розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 7, 8). На цьому листі та конверті зазначено, що 09.11.2009 року його особисто отримано ОСОБА_1
Рішенням Конституційного суду України від 19.09.2012 року № 17-рп/2012, справа № 1-8/2012, визначено, що положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дане рішення Конституційного суду України опубліковане у Офіційному віснику України від 12.10.2012 року - 2012, № 75.
Таким чином, дане рішення набрало чинності саме з цього періоду, є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржено. Разом з тим, дане рішення зворотної дії у часі не має і не розповсюджується на правовідносини, які виникли до його прийняття.
Договір купівлі-продажу, що є предметом спору, був укладений 27.06.2006 року між ПП «Ремікс» в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 У цей період частина 1 ст. 61 Сімейного кодексу України діяла у наступній редакції: «об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту».
Правова позиція з цього приводу передбачена у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007 р. №11, де роз'яснено, що статтею 12 Закону України від 19.09.1991 року № 15-76 - ХІІ «Про господарські товариства» встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи зі змісту частин 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК України інший з подружжя має право на компенсацію вартості його частки.
Варто звернути увагу і на ті обставини, що приватне підприємство «Ремікс» було створене та зареєстроване 26.04.2001 року, статутний фонд підприємства був сформований у 2001-2002 роках за рахунок грошових коштів засновника ОСОБА_2, що підтверджується відповідними рішеннями (а.с. 194-195).
Тобто, на час реєстрації підприємства та формування його статутного фонду діяли норми Кодексу про шлюб та сім'ю України та Цивільного кодексу Української РСР, які взагалі не містили положень про те, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Застосування зазначених положень законодавства, діючого на час укладення вказаних правочинів, спростовуються і тим, що на момент придбання, а саме: 30.03.2005 року, нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, ПП «Ремікс» в особі ОСОБА_2 у Управління економіки та власності виконавчого комітету Краснодонської міської ради, не вимагалося оформлення згоди позивача і на укладення даного договору.
Таким чином, доводи позивача з приводу того, що вказане майно є їхньою спільною сумісною власністю та на час укладення договору купівлі-продажу приватним підприємством «Ремікс» 27.06.2006 року вимагалася її письмова та нотаріально посвідчена згода на відчуження на підставі рішення Конституційного суду України від 19.09.2012 року № 17-рп/2012, справа № 1-8/2012, є необґрунтованими.
Відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Підстави недійсності правочину передбачені положеннями статті 215 ЦК України. Зокрема, ч. 1 ст. 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Так, при посвідченні приватним нотаріусом ОСОБА_15 зазначеного договору купівлі - продажу від 27.06.2006 року було встановлено особу учасників цивільних відносин, які особисто звернулися за вчиненням нотаріальних дій, визначено обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть участь при посвідченні правочину, перевірено цивільну правоздатність та дієздатність юридичної особи та повноваження її представника, встановлено дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину, перевірено відсутність заборон на відчуження даного об'єкту нерухомого майна, його остаточна вартість та підстави придбання, про що зроблено відповідні написи у договорі, під якими сторони здійснили свій підпис. Дані обставини підтверджуються і представленими суду письмовими доказами (а.с. 45-55).
Доводи представника відповідачів - приватного підприємства «Ремікс» та ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_5, щодо укладення даного договору купівлі-продажу ОСОБА_2 під тиском з боку діючої влади, яке почалося з 2006 року, судом не приймаються, оскільки на підтвердження зазначених обставин суду не надано жодних належних та допустимих доказів у відповідності з вимогами ст. ст. 57-60 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України).
Такі доводи представника ОСОБА_5 спростовуються наявними матеріалами справи, оскільки на протязі 2008 року після відчуження ПП «Ремікс» вказаного нерухомого майна між тими ж самими сторонами договірні відносини продовжували існувати (а.с. 186-189).
На виконання вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглянув дану цивільну справу на підставі поданої до суду позовної заяви позивача ОСОБА_1, в межах заявлених нею вимог, і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 215 ЦК України, для визнання недійсності договору купівлі - продажу від 27.06.2006 року, укладеного між ПП «Ремікс» в особі директора ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Краснодонського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_15 та зареєстрованого в реєстрі за № 1504.
Відповідно до додержання позивачем строків позовної давності при зверненні з даним позовом до суду, слід зупинитися на наступному.
Заявляючи вимогу про визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним, позивач посилалася на те, що вона дізналася про продаж зазначеного приміщення лише 09.11.2009 року, отримавши цінний лист на ім'я її чоловіка (а.с. 7).
Зі змісту даного листа йдеться про припинення з 31.12.2009 року договору оренди приміщення «Будинок побуту», розташованого за адресою: АДРЕСА_2, та необхідність здійснення відповідних дій по поверненню вказаного приміщення. Однак, належних та достатніх доказів, що даний лист є прямим доказом та вказує на відчуження саме нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за вказаним договором купівлі-продажу від 27.06.2006 року, оскільки йдеться про різні об'єкти нерухомості та підстави їх використання, суду не надано. В порядку ч. 4 ст. 61 ЦПК України будь-які припущення з цього приводу судом не приймаються.
Суд приймає до уваги і ті обставини, що позивач - ОСОБА_1 та відповідач - ОСОБА_2 є подружжям, проживають разом, ведуть спільне господарство, спілкуються між собою, мали тісні робочі стосунки, що не заперечувалося сторонами у судовому засіданні. 03.12.2007 року позивач була прийнята на посаду заступника директора ПП «Ремікс», 27.07.2010 року була переведена на посаду директора, що підтверджується її трудовою книжкою. Дані посади передбачають роботу з документами підприємства.
Таким чином, доводи позивача щодо підстав її обізнаності про укладення вказаного договору купівлі - продажу нерухомого майна від 27.06.2006 року саме на 09.11.2009 року мають суб'єктивний характер і повинні бути підтверджені у сукупності з іншими доказами по справі.
Відповідно до показань свідків, допитаних у судовому засідання, слід зазначити наступне.
З приводу показань свідків з боку позивача - ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_12 суд звертає увагу, що свідок ОСОБА_9 є рідним сином позивача, проживає на даний час разом з батьками та з 05.05.2010 року працює у ПП «Ремікс» головним бухгалтером, де позивач є директором, тобто має родинну та посадову залежність від позивача. Свідок ОСОБА_10 також має таку залежність від позивача, оскільки є її родичкою - їх чоловіки є рідними братами, спілкуються сім'ями, на даний час виконує роботу адміністратора у ПП «Ремікс». Свідок ОСОБА_12 повідомила, що також працює у ПП «Ремікс» адміністратором та прийнята на роботу позивачем, оскільки в них склалися доброзичливі відносини з попереднього місця роботи у банку.
З приводу показань свідків з боку відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 та ОСОБА_8, суд звертає увагу, що свідок ОСОБА_7 працює у цього відповідача в магазині «Норма» завідуючою, тобто має посадову залежність від неї, як і свідок ОСОБА_8 працює у приватного підприємця ОСОБА_17, який орендує приміщення, що є власністю цього відповідача. До того ж, показання даних свідків спростовуються наданими суду письмовими доказами (а.с. 178-193).
Вказані обставини безперечно свідчать про зацікавленість цих свідків у результаті розгляду даної справи, що викликає сумнів у достовірності обставин, повідомлених ними. Таким чином, суд критично ставиться до показань свідків з обох сторін, та не бере їх до уваги при прийнятті рішення по даній справі.
Інших належних та допустимих доказів у підтвердження доводів щодо подання данного позову у межах та з дотриманням строків позовної давності, в порядку ст. ст. 57-60 ЦПК України, позивачем суду не надано.
За таких обставин, з огляду на встановлені обставини справи, письмові докази та наведені приписи законодавства вбачається, що ОСОБА_1 до 09.11.2009 року могла знати про існування спірного договору та недобросовісно користувалася своїми процесуальними правами, зазначаючи про те, дізналася про це тільки 09.11.2009 року.
У відповідності з ч.1, 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінив належність, допустимість, достовірність доказів окремо, а також, достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача про її обізнаність про спірний договір лише 09.11.2009 року.
За приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може
звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, позивач, подавши позов 08.11.2012 року, звернулася до суду за захистом своїх прав майже через шість років після оформлення даного договору купівлі-продажу від 27.06.2006 року, відповідно нею було пропущено строк позовної давності, встановленої законом для даних позовних вимог. Клопотань про поновлення строку позовної давності з викладенням поважності таких причин, позивачем не заявлялося. Відповідачем ОСОБА_3 викладено позицію щодо відмови у задоволенні даного позову в зв'язку з пропуском строку позовної давності письмово (а.с. 42-44), яку підтримано нею у судовому засіданні.
Враховуючи вищевказане, дані позовні вимоги не підлягають задоволенню, як внаслідок необґрунтованості, так і внаслідок спливу строку позовної давності.
Керуючись ст.ст. 5-11, 57-60, 209, 212-215, 292 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 203, 215, 256, 257, ч.1 ст. 261, ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України №435-ІV від 16.01.2003 року, ст. 61 Сімейного кодексу України №2947-ІІІ від 10.01.2002 року, Кодексу про шлюб та сім'ю України, Цивільного кодексу Української РСР, Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням приватного підприємства „ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012, справа № 1-8/2012, п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007 р. №11", суд, -
в и р і ш и в:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до приватного підприємства "Ремікс", ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним - відмовити повністю.
Вступна та резолютивна частини рішення ухвалені у нарадчий кімнаті та проголошені у судовому засіданні 20 травня 2013 року. Повний текст рішення складено 22 травня 2013 року.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Луганської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Краснодонський міськрайонний суд Луганської області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: М.В. Лукінова