Справа № 412/2067/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2013 року м. Краснодон

Краснодонський міськрайонний суд Луганської області в складі: головуючого судді Лукінової М.В., при секретарі - Горпинченко М.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого вказав, що 15.09.2006 року з відповідачем по справі ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DNН4КР50360157, у відповідності до якого позивач надав відповідачеві кредит в розмірі 2060,50 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік з кінцевим терміном повернення 14.09.2007 року. Однак, відповідачем умови договору не виконувались, в результаті чого станом на 27.02.2013 року виникла заборгованість по кредитному договору в розмірі 27 657,40 грн. Добровільно відповідач заборгованість не сплачує. У зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по кредитному договору в розмірі 27 657,40 грн. та судовий збір у розмірі 276,57,88 грн.

Представник позивача за довіреністю Маякова І.В. на позовних вимогах наполягала, просила суд їх задовольнити. Пояснила суду, що доводи відповідача щодо того, що вона не підписувала кредитний договір, є безпідставними та нічим не підтверджуються. Строки позовної давності позивачем не пропущені, оскільки у 2013 році, скориставшись правом, передбаченим п. 3.2.5 умов договору, банк здійснив списання коштів з картки відповідача, у зв'язку з чим перебіг позовної давності перервався.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні не визнала позовні вимоги позивача. Пояснила, що зазначений кредит вона не брала. У 2006 році у неї вкрали паспорт у транспорті та через два дні його повернув якийсь невідомий чоловік, тому до міліції з цього приводу вона не зверталася. У січні 2012 року на адресу відповідача надійшов лист про кредит, оформлений у 2006 році. Відповідач пішла у банк та пояснила ситуацію. У січні 2013 року відповідач відкрила рахунок та отримала картку у ПАТ КБ «ПриватБанк» для отримання пенсії по догляду за сином, який є інвалідом І групи. З січня по березень 2013 року з цієї картки було знято 1120 грн. Відповідач помітила це у березні, зняла останні кошти та перевела пенсію до Ощадбанку. З приводу повернення списаних коштів до суду відповідач не зверталася. Щодо своєчасного звернення позивача до суду відповідач заперечувала, просила суд застосувати строки позовної давності до даних позовних вимог та відмовити у їх задоволення повністю. Відповідач надала суду письмові заперечення проти позову, у яких також зазначила, що за її заявою щодо підроблення підпису на вказаному кредитному договорі відкрито кримінальне провадження у Краснодонському МВ УМВС, у підтвердження чого надала витяг з кримінального провадження та пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого.

Суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Встановлено, що 15.09.2006 року до ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 11-13), від імені ОСОБА_1 надійшла письмова заява, якій був присвоєний № DNН4КР50360157 (а.с. 3). За умовами цієї заяви банк повинен був надати кредит в розмірі 2060,50 грн. на придбання мобільного телефону Samsung Е 770 зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,09 % на місць (25,08 % на рік) на суму залишку заборгованості по кредиту в обмін на зобов'язання по поверненню кредиту та сплати відсотків,

обумовлених у Заяві та Умовах про надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» Стандарт (надалі - Умови) (а.с. 5-8), а також, сплати комісії, яка зазначена в Умовах, на строк 12 місяців з кінцевим терміном повернення 14.09.2007 року.

Пунктами 3.2.3, 3.2.7, 4.1, 4.2, 5.3 Умов був встановлений обов'язок відповідача сплачувати відсотки за користування кредитом, штрафи, пеню у разі виникнення заборгованості.

Згідно п. 5.3 Умов при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором, більш, ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості.

Також матеріали справи містять акт прийому - передачі вказаного товару, підписаний продавцем ПП ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_1, та відповідний рахунок фактуру № СФ - 0000001 (а.с. 4, 40, 41).

Видача ОСОБА_1 зазначеної суми коштів була відображена також у меморіальних ордерах № 60915В041А, № 60915В0418 та № 0419 (а.с. 34-36).

Через порушення умов договору банком нарахована заборгованість, яка станом на 27.02.2013 року складає 27 567,40 грн., у тому рахунку: 1470,75 грн. - заборгованість за кредитом; 9130,21 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 15 263,23 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 500 грн. штраф (фіксована частина); 1293,21 грн. - штраф (процентна складова), що вбачається з розрахунку, наданого позивачем (а.с. 2).

У 2013 році позивачем у рахунок погашення заборгованості за зазначеним кредитним договором було здійснено списання з карти відповідача ОСОБА_1 НОМЕР_1. Так, 18.03.2013 року були списані кошти у сумі 9,85 грн., 01.02.2013 року сума списання склала 109,80 грн. та 13.02.2013 року було списано 479,95 грн., що підтверджується відповідними меморіальними ордерами (а.с. 37-39).

Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між даними сторонами, врегульовані наступними нормами діючого законодавства України.

Положеннями ст. 509 та ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України визначене поняття зобов'язання, підстави його виникнення та сторони. Так, за даними нормами зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторонни (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник та кредитор.

За правилами ст. ст. 525 - 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, тобто повернення всієї суми кредиту.

Під час розгляду справи встановлено, що між сторонами 15.09.2006 року був укладений договір про надання споживчого кредиту, який складається з заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт). Термін виконання даного зобов'язання був встановлений 14.09.2007 року.

За поясненнями відповідача, зазначений договір вона не підписувала. У 2006 році у неї вкрали паспорт у транспорті та через два дні його повернув невідомий чоловік, тому до міліції з цього приводу вона не зверталася. На даний час відповідач звернулася до Краснодонського МВ УМВС в Луганській області з заявою щодо підроблення підпису у вказаному кредитному договорі, у зв'язку з чим 29.04.2013 року відкрито кримінальне провадження № 12013030180001670, що підтверджується витягом з цього кримінального провадження та пам'яткою про процесуальні права та обов'язки потерпілого (а.с. 31, 32). Остаточне рішення з цього приводу на час розгляду даної справи не прийняте. В порядку ст. ст. 59-60 Цивільного процесуального кодексу України відповідачем не надано суду жодних доказів у підтвердження повідомлених нею обставин щодо того, що у договорі стоіть не її підпис.

Разом з тим, суд погоджується з вимогою відповідача про застосування позовної давності до даних позовних вимог на підставі наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у

письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

За частинами 1,5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Так, пунктом 5.5 Умов був встановлений термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені та штрафів тривалістю п'ять років. З розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що прострочене сальдо по кредиту та відсотках нараховувалось банком з 20 жовтня 2006 року. Таким чином, позивачу з 20 жовтня 2006 року було відомо про порушення його права. Однак, ні на початку 2006 року, ні після настання терміну виконання зобов'язання (14.09.2007 року) позивач до суду за захистом порушеного права не звертався. У такому разі, оскільки строк виконання зобов'язання був встановлений 14.09.2007 року, строк позовної давності для звернення до суду з цими вимогами сплив 14.09.2012 року. При цьому, до суду з даною позовною заявою позивач звернувся лише 15.03.2013 року.

Суд не сприймає до уваги твердження представника позивача про те, що перебіг позовної давності перервався 18.03.2013 року при списанні банком частини заборгованості по кредиту з карти відповідача виходячи з наступного.

Положеннями ч. 1 ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Пунктами 2.2, 3.2.5, 3.3.5 Умов було встановлено, що позичальник доручає банку без додаткового узгодження здійснювати списання та перерахування кредитних коштів зі всіх своїх поточних рахунків за наявності на них необхідної суми при настанні строків платежів.

У судовому засіданні представником позивача не заперечувалося, що зазначені кошти були вперше списані банком з рахунку відповідача лише у березні 2013 року, тобто, після спливу більше шести років з дня укладання договору, з порушенням встановленого сторонами строку позовної давності, який сплив 14.09.2012 року, що не є підставою для її переривання. Однак, у період з жовтня 2006 року по березень 2013 року банк таких дій не здійснював та до суду з цього приводу не звертався. При цьому, в порядку 59-60 ЦПК України банк не надав суду належних та допустимих доказів наявності перешкод у здійсненні зазначених дій на протязі даного періоду часу.

До того ж, за п. 3.1.3 та п.п. а,в п. 3.3.3 Умов, позивач зобов'язався забезпечувати позичальника консультаційними послугами з питань виконання договору та мав право, у разі порушення умов договору, направити повідомлення з вимогою про дострокове повернення кредиту та інших передбачених договором платежів.

Жодних доказів звернення позивача до ОСОБА_1 з метою повідомлення про виниклу

заборгованість та з вимогами про її повернення всупереч ст. ст. 59-60 ЦПК України позивачем суду не надано.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Крім того, відповідно до п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 р. "Про практику застосування судамизаконодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Таким чином, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строку позовної давності, не заявлено клопотання про поновлення таких строків з доданням відповідних доказів, ураховуючи відсутність обставин переривання строку позовної давності, суд приходить до висновку, що заява про застосування судом позовної давності, зроблена відповідачем, є обґрунтованою. До того ж, позовна давність, у даному випадку, повинна бути застосована судом незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

На підставі наведеного, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні даного позову у зв'язку зі спливом позовної давності.

Керуючись ст.ст. 256, 259, ч. 1, 5 ст. 261, ч. 1 ст. 264, 267, 509, 510, 525- 527, 530, 610, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 5 - 15, 59-60, 88, 209, 212 - 215, 292 Цивільного процесуального кодексу України, Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 р. "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити повністю.

Вступна та резолютивна частини рішення ухвалені у нарадчий кімнаті та проголошені у судовому засіданні 17 травня 2013 року. Повний текст рішення складено 22 травня 2013 року.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Луганської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Краснодонський міськрайонний суд Луганської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: М.В. Лукінова