Справа № 2 -2628\11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2013 р. Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді - Науменко А.В.,

при секретарі - Шияновській Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом Державного закладу «Спеціалізований клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України до ОСОБА_2 за участю представника прокуратури Приморського району м. Одеси в інтересах держави, треті особи Одеська міська рада, Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, Міністерства охорони здоров'я України про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки та знесення самовільно збудованого капітального паркану, -

В С Т А Н О В И В:

Державний заклад «Спеціалізований клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» ( далі «Санаторій») в жовтні 2010 року звернувся з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з позовом про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки та знесення самовільно збудованого капітального паркану. Під час розгляду справи, на підставі отриманих письмових доказів, позивачем уточнені позовні вимоги без зміни предмету та обставин по справі до належного відповідача ОСОБА_7 ( т. 2 а.с. )

Позов обґрунтований тим, що Санаторій є законним користувачем земельної ділянки, наданої для експлуатації та обслуговування будівель санаторію, загальною площею 17, 9040 га на підставі Державного акту на право постійного користування землею (І-ОД № 001831), зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 227 від 30 серпня 2002 року. По периметру території ділянки встановлена огорожа яка знаходиться на балансі Санаторію.

На території вказаної земельної ділянки розташована будівля аптеки - колишній спальний корпус № 14 «Б», пізніше спальний корпус № 7. Вказана будівля збудована у 1910 році за проектом архітектора Б. Мінкуса, прийнята під охорону держави рішенням Одеського облвиконкому від 27.12.1991 року № 580 як пам'ятка містобудування та архітектури місцевого значення. Дана будівля в 1976 році за рішенням Головного управління при МЗ УРСР, передана Облаптекоуправленію під розміщення в ньому аптеки, де фактично розмішувалася аптека НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1. У 2002 році ВАТ «Фармація» продало аптеку НОМЕР_1 - ТОВ «Ірен-Агропродукт». В свою чергу ТОВ „Ірен-Агронатурпродукт" 10.11.2006 року продало нежитлове приміщення (аптеку) загальною площею 334,3 кв.м. на земельної ділянці 282 кв.м ОСОБА_7. 19.01.2008 року ОСОБА_7 подарував аптеку частками своїм родичам ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6

23 березня 2011 року Приморський суд м. Одеси виніс рішення по справі № 2- 1033/11 яка розглядалась за позовною у заявою ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування - та зустрічну позовну заяву ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу,так як ОСОБА_7 залишався фактичним користувачем нежитлового приміщення. Приморський суд м. Одеси рішенням № 2-1033/11 від 23 березня 2011 року визнав право власності на нежитлове приміщення аптеки НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 загальною площею 334,3 кв.м.. за ОСОБА_7. Як власник будівлі, ОСОБА_7 без оформлення документів на землекористування самовільно захопив земельну ділянку біля цієї будівлі в розмірі на свій розсуд та встановив металевий паркан, яким створюється перешкоджання для землекористування Санаторієм.

Представник позивача на позовних вимогах наполягала просила їх задовольнити у повному обсязі, надала до справи письмові заперечення на доводи відповідача. Наполягала на тому що правовстановлюючими документами на будівлю колишньої аптеки, яка є у власності ОСОБА_7, та будь-якими іншими документами не встановлена територія та межі земельної ділянки для обслуговування цієї будівлі. Правовстановлюючі документи на землекористування та встановлення огорожі на ділянці біля нежитлового приміщення ОСОБА_7 не видавалися тому законних підстав для виникнення прав на земельну ділянку з відповідним розміром та межами, а також встановлення огорожі є неправомірними. Водночас державний акт на постійне землекористування виданий Санаторію є діючим, тому наявні підстави для захисту у суді порушеного права землекористувача наявною незаконною огорожею, яка підлягає знесенню, як самовільна споруда. Зазначила, що твердження - вимога в останній редакції позову щодо перешкоджання спірною огорожею у вільному доступі Санаторію до будівель є помилковим, тому на цьому позивач не наполягає, а вказує на перешкоджання у вільному землекористуванні. Вказала, що спірна огорожа є єдиною за описом у позові на території Санаторію, тому не має перешкод в її ідентифікації на місцевості біля нежитлового приміщення колишньої аптеки, яка визначена на плані. Водночас замовити землевпорядні роботи по встановленню знаходження спірної огорожі по координатам на місцевості у Санаторію, як державного закладу не має можливості у наслідку відсутності на це фінансування.

Первинно у судових засіданнях брав участь представник ОСОБА_7 - ОСОБА_10, який заперечував у задоволенні позову. Зазначив, що позивачем не доведене порушення прав землекористування та по справі не визначене належним чином місцезнаходження спірної огорожі на земельній ділянці.

Далі у судових засіданнях брав участь представник ОСОБА_7 - ОСОБА_11 який також заперечував у задоволенні позову. Наполягав, що наявними у справі доказами підтверджується неправомірне виникнення у Санаторія права землекористування у тому числі на ділянку на якої розташована будівля колишньої аптеки, яка в дійсності на час видачі довідки про її знаходження на балансі Санаторія, вже з 1976 року перебувала у користуванні іншого балансоутримувача. Вказав, що спірна огорожа відповідно технічного плану була лише відновлена ОСОБА_7, тому не є самовільно встановленою. Наполягав на тому, що позивачем не доведене перешкоджання ОСОБА_7 у вільному доступі до будівель Санаторію та землекористуванні. Вказав на необхідності застосування загального правила, що земельна ділянка слідує за будівлею, яка кореспондується з нормами діючого законодавства України. Зазначив, що Санаторій всякими діями перешкоджає ОСОБА_7 в оформленні земельної документації для землекористування ділянкою в межах наявних парканів та спірної огорожі для обслуговування будівлі.

На судовому засіданні 20.07.2011 року був присутній ОСОБА_7, який підтвердив встановлення за власні кошти спірної цільнометалевої огорожі сірого кольору. Водночас заперечував встановлення ним будь-яких інших внутрішніх парканів біля належного йому нежитлового приміщення колишньої аптеки, зокрема зі сторони ресторану «Дача». Підтвердив, що спірна огорожа встановлена в об'єктивно оптимальному місці між вже існуючими парканами, а створена в межах існуючих парканів та спірної огорожі земельна ділянка необхідна та фактично використовується тільки для утримання належної йому будівлі.

Представник прокуратури підтримала позицію позивача, просила позовні вимоги задовольнити.

Представники Одеської міської ради, Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, Міністерства охорони здоров'я України в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи були сповіщені належним чином, заяв та клопотань до матеріалів справи не надходило.

Розглянувши матеріали справи у їх сукупності, дослідивши письмові докази та фотокартки надані позивачем, заслухавши пояснення сторін, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 212 ч.1,3 ЦПК України передбачене, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріалами справи підтверджується, що Санаторій є законним користувачем земельної ділянки, наданої для експлуатації та обслуговування будівель санаторію, загальною площею 17, 9040 га на підставі діючого Державного акту на право постійного користування землею (І-ОД № 001831), зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 227 від 30 серпня 2002 року. По периметру території ділянки встановлена огорожа яка знаходиться на балансі Санаторію ( т. 1 а.с. 6-9, 230).

Відповідно Свідоцтва на право власності на нежитлові будівлі серії САА № 444755 від 27 березня 2006 року державі належать відповідні будівлі розташовані за адресою АДРЕСА_1, що відображені у технічному паспорті. ( т. 1 а.с. 12)

Державний акт Санаторію виданий на підставі землевпорядної технічної документації, що затверджена рішенням сесії Одеської міської ради від 29.04.2002 року, яке діючим та не скасоване ( т. 2 а.с. 36-76). Документами, у тому числі графічними експлікаціями спростовується довід представника відповідача щодо відновлення спірної огорожі, яка існувала раніше на тому же місті, доказів підтверджуючих існування будь-яких внутрішніх парканів на земельній ділянці Санаторію сторонами не надано.

Санаторій був створений у 1932 році, землевідведення вперше оформлене рішенням Одеського міського виконавчого комітету № 418 від 22.04.1948 року. Відповідно рішення Одеського обласного виконавчого комітету № 234 від 18.05.1972 року та № 493 від 02.1.1984 року територія санаторія визнана парком - пам'ятником садово - паркового мистецтва обласного значення, на підставі чого видане охоронне зобов'язання від 23.12.1985 року, на цей час діє охоронне зобов'язання від 28.11.2001р. ( т. 2 а.с. 67, 70, 98). Зі змісту охоронного зобов'язання вбачається, що в обов'язок Санаторія входить зокрема догляд за територією та насадженнями парку.

На території вказаної земельної ділянки переданої в користування Санаторію розташована будівля аптеки - колишній спальний корпус № 14 «Б», пізніше спальний корпус № 7.

З матеріалів справи та зокрема з рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі № 7434/09 від 26.08.2009 року слідує вже встановлений факт, який не спростовували сторони, що казана будівля збудована у 1910 році за проектом архітектора Б. Мінкуса, є об'єктом культурної спадщини, що підтверджується паспортом об'єкту. ( т. 1 а.с. 292)

Відповідно до Акту від 06.04.1976 року дана будівля за рішенням Головного управління при МЗ УРСР, передана Облаптекоуправленію під розміщення в ньому аптеки, де фактично розмішувалася аптека НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1. Актом передбачена передача будівлі без прилеглої території, тобто будь-який розмір території для обслуговування будівлі не був визначений ( т. 2 а.с. 80).

На підставі договору від 24.12.2002 року ВАТ «Фармація» продало приміщення аптеки НОМЕР_1 - ТОВ «Ірен-Агропродукт». В свою чергу, ТОВ „Ірен-Агронатурпродукт" 10.11.2006 року продало нежитлове приміщення (аптеку) загальною площею 334,3 кв.м. на земельної ділянці 282 кв.м. ОСОБА_7. Далі 19.01.2008 року ОСОБА_7 подарував приміщення аптеки частками ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6. Зазначені частки далі на підставі рішення суду від 09.04.2008 року були зареєстровані на праві власності за ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6. як житлові приміщення, житлового будинку. На підставі ухвали суду від 30.06.2009 року попередня реєстрація прав власності на зазначену будівлю, як житлові приміщення була скасована ( т. а.с. 156-163).

23 березня 2011 року Приморський суд м. Одеси виніс рішення по справі № 2- 1033/11 яка розглядалась за позовною у заявою ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування - та зустрічну позовну заяву ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, так як ОСОБА_7 залишався фактичним користувачем нежитлового приміщення, яким визнане право власності на нежитлове приміщення аптеки НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 загальною площею 334,3 кв.м.. за ОСОБА_7. ( т. 1 а.с 209-212) Таким чином, по справі доведене та не спростовується сторонами, що ОСОБА_7 є власником зазначеної будівлі колишньої аптеки, що підтверджується довідкою КМ «ОМБТІ та РОН» від 05.07.2012 року ( т.1 а.с. 257).

Як власник будівлі ОСОБА_7 за власні кошти встановив металеву огорожу сірого кольору, яка візуально вбачається на фото таблиці (т. 1 а.с. 22-23, 227-229) та її наявність підтверджується поясненнями самого ОСОБА_7 у судовому засіданні та наданою ним графічною схемою розташування цієї огорожі ( т. 1 а.с. 135).

Листом Приморської районної адміністрації від 21.01.2011 року на запит суду підтверджується, що актом комісійного обстеження встановлене улаштування власником будівлі металевої огорожі на території Санаторію, але дозвільні документи на припис адміністрації не представлені ( т. 1 а.с. 68-74)

Довідкою Управління архітектури та містобудування ОМР від 23.12.2010 року на запит суду підтверджується, що до 01.01.2008 року коли управлінням виконувалися функції по контролю, дозвіл на встановлення металевої огорожі не видавався ( т. 1 а.с. 76)

Довідкою Інспекції з благоустрою міста ОМР від 30.12.2010 року на запит суду підтверджується, що розміщення металевої огорожі біля будівлі колишньої аптеки не погоджувалося ( т. 1 а.с. 78)

Зі змісту ч. 2 ст. 377 ЦК України вбачається, що до особи, яка придбала будівлю переходить право користування земельною ділянкою тією частиною земельної ділянки, на який вона розміщена, та частиною ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

В силу ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується, Це право набувається та реалізується виключно до закону.

Відповідно до положень ст. ст. 120, 125, 126 Земельного кодексу України право постійного користування чи власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником та користувачем документа, що посвідчує це право та його державної реєстрації.

Документи, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою з відповідними межами для обслуговування нежитлової будівлі колишньої аптеки, що є у власності відповідача до матеріалів справи не надано.

Належних та допустимих доказів правомірного улаштування ОСОБА_7 спірної огорожі на внутрішньої території земельної ділянки Санаторію до матеріалів справи не долучено, у зв'язку з чим суд робить висновок про самочинне влаштування спірної споруди огорожі відповідачем ( ч. 1 ст. 376 ЦК України)

Таким чином у відповідача на час розгляду справи не має суб'єктивного цивільного права на землекористування та встановлення огорожі по межам будь - якої ділянки біля будівлі колишньої аптеки. Звідси суд погоджується з доводом позивача, що наявністю спірної огорожі, якою зачинений прохід по земельній ділянці біля будівлі колишньої аптеки та доступ до насаджень, створюється перешкоджання Санаторію у вільному землекористуванні та виконанню дій передбачених охоронним обов'язком по догляду за парком Санаторія.

Доводи представника відповідача, що державний акт Санаторію виданий з порушенням прав ОСОБА_7 без виділення йому земельної ділянки для обслуговування належної будівлі, не відносяться до предмету спору та доказування по справі.

Відповідно ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовна вимога про усунення перешкод у користуванні Санаторієм земельною ділянкою 282 кв.м. навколо нежитлового приміщення колишньої аптеки шляхом зобов'язання ОСОБА_7 знести капітальний сполошний металевий паркан, сірого кольору, довжиною 39 метрів, з внутрішньої сторони санаторію, який перешкоджає санаторію у вільному землекористуванні - є доведеною та правомірною, тому підлягає задоволенню.

Водночас позовна вимога про заборону відповідачу проводити будь-яки земельні роботи та встановлювати будь-яки капітальні чи тимчасові паркани до отримання земельної ділянки у користування або власність не підлягає задоволенню, тому як відповідно до положень ст. 3 ЦПК України не передбачена можливість захисту права та інтересу особи від можливого його порушення у майбутньому.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 130, 174, 209, 212-215, 223 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Державного закладу «Спеціалізований клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України до ОСОБА_2 за участю представника прокуратури Приморського району м. Одеси в інтересах держави, треті особи Одеська міська рада, Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, Міністерства охорони здоров'я України про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки та знесення самовільно збудованого капітального паркану - задовольнити частково.

Усунути перешкоди у користуванні Державного закладу «Спеціалізований клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України земельною ділянкою 282 кв.м. навколо нежитлового приміщення колишньої аптеки НОМЕР_1 в АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання ОСОБА_7 знести капітальний сполошний металевий паркан, сірого кольору, довжиною 39 метрів, з внутрішньої сторони санаторію, який перешкоджає санаторію у вільному землекористуванні.

В іншої частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Приморського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя А.В. Науменко

13.05.2013