ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
15 травня 2013 рокуСправа №827/1033/13-а
м. Севастополь
Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі головуючого судді Александрова О.Ю., за участю секретаря- Дудіної І.О., представників сторін:
представник позивача (ОСОБА_1)- ОСОБА_2, посвідчення адвоката НОМЕР_1 від 12.03.2009р., ордер серія НОМЕР_2;
представник відповідача (Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Севастополі) - Кошелев Ярослав Віталійович, посвідчення СЛ №180 від 14.03.2013 довіреність № 8-35/720 від 10.03.2013р.;
представник відповідача (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) в судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду був повідомлений належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Севастополі про скасування розпорядження та державної реєстрації, про визнання недійсним та скасування свідоцтва на право власності.
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Севастополі (далі - відповідачі), в якому просить:
- скасувати розпорядження органу приватизації - Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації № 2016/39 від 17.12.2004 року про передачу у власність ОСОБА_4 в спільну часткову власність квартири АДРЕСА_1;
- визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, яке видане Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації від 17.12.2004р. на підставі розпорядження №2016/39 від 17.12.2004 року;
- скасувати державну реєстрацію права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав позивача, яки виразилися у не можливості отримати позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_1, оскільки 2/3 зазначеної квартири розпорядженням органу приватизації № 2016/39 від 17.12.2004 року передано у власність батькам позивача ОСОБА_5 і ОСОБА_6, які померли та реєстрацію права власності за якими на 2/3 зазначеної квартири не здійснено.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 15.04.2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою суду від 15.05.2013р. закрито провадження по справі в частині позовних вимог про визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1, яке видане Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації від 17.12.2004р. на підставі розпорядження №2016/39 від 17.12.2004 року.
В судовому засіданні представник позивача, підтримав позовні вимоги, з підстав, зазначених у позовної заяві, просив позов задовольнити.
Представники відповідача - Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Севастополі, проти задоволення позовних вимог в частині, що стосується інтересів відповідача заперечували, зазначили що позивач самостійно зареєстрував за собою право власності на 1/3 квартири, щодо скасування реєстрації не звертався, відмову реєстраційного органу не отримав, тобто спір да будь-яке порушення прав ОСОБА_1 з боку реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Севастополі відсутні.
Представник відповідача, Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, 25.04.2013р. надав клопотання про розгляд справи за відсутністю представника та ухвалення рішення по справі на розсуд суду.
Визнаючи наявні матеріали справи достатніми для вирішення спору, суд, в силу статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішив розглянути справу за відсутністю представника відповідача - Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради.
Суд, заслухавши представників позивача, відповідача- Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Севастополі, встановивши обставини по справі, дослідивши докази, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).
Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтею 6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 11.02.2010р № 1878-VI встановлено, що систему органів державної реєстрації прав становить спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав - Міністерство юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, та його територіальні органи, які є органами державної реєстрації прав.
Відповідно до Положення про реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Севастополі, затвердженого наказом Головного управління юстиції у м. Севастополі від 11.11.2011 року № 668/04, реєстраційна служба підпорядковується державній реєстраційній службі України та є структурним підрозділом територіального органу Міністерства юстиції України, що забезпечує реалізацію повноважень Укрдержреєстру. Основними завданнями реєстраційної служби ГУЮ у м. Севастополі є забезпечення реалізації державної політики у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкованих засобів масової інформації.
Відповідно до рішення Севастопольської міської Ради ХХІV скликання ХХІ сесії від 31.01.2006 № 4657 передані Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, який, у свою чергу, є правонаступником Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації.
Отже, органи державної реєстраційної служби та Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради у відносинах з громадянами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються суб'єктами владних повноважень.
Таким чином, зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та з урахуванням вимог частини 1 ст. 21 КАС України підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства Окружним адміністративним судом міста Севастополя.
Судом встановлено, що розпорядженням Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації №2016/39 від 17.12.2004 року передано у спільну часткову власність ОСОБА_4 як наймачу житла квартиру АДРЕСА_1 (а.с.11).
Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 17.12.2004 року, виданого Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації на підставі розпорядження №2016/39 від 17.12.2004 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 та членам його родини - ОСОБА_6 та ОСОБА_1, тобто, по 1/3 кожному (а.с.12).
Судом встановлено, що Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є правонаступником Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації та йому відповідно до рішення Севастопольської міської Ради ХХІV скликання ХХІ сесії від 31.01.2006 року № 4657 передані повноваження щодо управління комунальним майном міста Севастополя.
З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача -ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть виданим 05.05.2010 року, відділом реєстрації актів цивільного стану Ленінського районного управління юстиції в м. Севастополі, актовий запис № 474.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача - ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 19 березня 2012 року, відділом реєстрації актів цивільного стану Нахімовського районного управління юстиції в м. Севастополі, актовий запис № 356.
Також встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17.12.2004 року, за життя ОСОБА_5 та ОСОБА_6, право власності на квартиру АДРЕСА_1 в за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстровано не було.
У встановлений законом шестимісячний строк ОСОБА_1 подав заяву про прийняття спадщини в нотаріальну контору.
Листом від 07.11.2012р. вих. № 1492/02-14 Четвертою Севастопольською державною нотаріальною конторою позивача було повідомлено, що він є спадкоємцем за законом на усе майно після смерті матері, яка була спадкоємицею майна свого чоловіка ОСОБА_5, прийняла спадщину, але не встигла оформити своїх спадкових прав. Оскільки, свідоцтво про реєстрацію права власності від 17.12.2004 року, видане Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації на підставі розпорядження №2016/39 від 17.12.2004 року на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстровано у КП БТІ і ДРОНМ СМР, тобто, не підтверджено право власності позивача на квартиру, в оформленні спадщини позивачу було відмовлено. Вказане рішення позивачем оскаржене не було.
Також, для оформлення свідоцтва про право на спадщину позивач звернувся до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Севастополі для реєстрації права власності на зазначену квартиру. За ОСОБА_1 на підставі свідоцтва на право власності від 17.12.2004р. було 22.01.2013р. (реєстровій номер 96221) зареєстровано право власності на 1/3 зазначеної квартири, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав, виданим Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Севастополі 06.02.3013р. № 321926 (а. с. 13).
Матеріалами справи підтверджено, що спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6, є позивач - ОСОБА_1
Суд при вирішенні справи керується законодавством, що регулювало спірні відносини на час їх виникнення.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.1992 № 2482-XII (далі - Закон № 2482-XII), приватизація державного житлового фонду це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень в гуртожитках, призначених для мешкання сімей і самотніх осіб, кімнат в квартирах і одноквартирних будинках, де проживають два і більш за наймачів, і господарських споруд, що відносяться до них, і приміщень (підвалів, сараїв і так далі) державного житлового фонду на користь громадян України.
Згідно зі статтею 2 Закону № 2482-XII, до об'єктів приватизації відносяться квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення в гуртожитках (кімнати, житлові блоки (секції), кімнати в квартирах і одноквартирних будинках, де проживають два і більш за наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Статтею 3 Закону № 2482-XII встановлено, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.
Відповідно до статті 8 Закону № 2482-XII, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону.
Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).
Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Органи приватизації, що здійснюють приватизацію державного житлового фонду, мають право на діяльність по оформленню та реєстрації документів про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку.
Статтею 12 Закону № 2482-XII передбачено, що власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком), кімнатою (кімнатами) у гуртожитку на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України.
Таким чином законодавство України про приватизацію житла не допускає приватизацію частки житлового приміщення. Об'єктом приватизації може бути тільки частина квартири (кімната) за умови, що це майно виділене в натурі. До державної реєстрації не може вважатися, що відбувся перехід права власності.
Приватизація - це операція, направлена на припинення права державної (комунальною) власності на житло і виникнення права власності на це майно у наймачів.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно зі статтею 334 Цивільного кодексу України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до статті 210 Цивільного кодексу України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Пунктом 1.2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 07.02.2002 р. № 7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за № 157/6445, що діяв на час виникнення правовідносин (далі - Положення № 7/5), визначено, що Державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, зокрема на квартири.
Державна реєстрація прав проводиться реєстратором БТІ за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, реєстратор якого проводить державну реєстрацію прав на цей об'єкт.
Згідно з пунктом 3.1 Положення № 7/5, реєстратор БТІ встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на об'єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації, зокрема, відповідність повноважень особи, яка подає документ для проведення державної реєстрації прав, та сторін (сторони) правочину згідно з яким відбувається державна реєстрація виникнення, перехід, припинення прав.
Пунктом 1.2 Положення № 7/5 передбачено. що для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважені ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1.
При цьому, підпунктом 3.5.2 пункту 3.5. передбачено, що реєстратор БТІ відмовляє у проведенні державної реєстрації прав, якщо із заявою про державну реєстрацію прав звернулась особа (особи), яка не може бути заявником відповідно до Положення.
На час судового розгляду справи процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначає Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (далі - Порядок № 703). Проведення реєстраційних дій віднесено до компетенції відповідача -Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Севастополі.
Відповідно до пункту 7 Порядку № 703, для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.
Згідно з пунктом 9 Порядку № 703 заявник під час подання заяви про державну реєстрацію пред'являє органові державної реєстрації прав, нотаріусові документ, що посвідчує його особу.
Судом встановлено, що, відповідно до Свідоцтва про право власності виданого Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації від 17.12.2004 року, власниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_1, по 1/3 частини квартири кожному. Однак, зареєструвати право власності на зазначену квартиру ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не встигли у зв'язку зі смертю.
Отже, правила державної реєстрації прав, на нерухоме майно допускають реєстрацію права власності тільки за особами, які на момент звернення знаходилися в живих та звернуться до органу реєстрації з відповідною заявою та документом, що підтверджує особу.
Оскільки право власності на 1/3 частки квартири, яка не виділена в натурі, зареєстроване за ОСОБА_1, та не проведено реєстрацію (тобто,відмовлено в реєстрації) права власності на частки квартири ОСОБА_6, ОСОБА_1, право власності на 2/3 квартири не зареєстроване взагалі.
Таким чином, реєстрація права власності тільки на частку квартири суперечить положенням Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", який не допускає приватизації не виділеної частки в квартирі.
Крім того, позивач не має можливості приватизувати 2/3 частки квартири, оскільки розпорядженням Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації № 2016/39 від 17.12.2004 року цю частину квартири передано у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_6, по 1/3 частки відповідно. Зазначене розпорядження не скасоване.
Отже, прийняти у спадщину 2/3 частки квартири позивач ОСОБА_1. також не має можливості, оскільки право власності на це майно на 1/3 у ОСОБА_5. та 1/3 у ОСОБА_6 не виникло.
Встановлені судом факти свідчать, що на підставі розпорядження Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації № 2016/39 від 17.12.2004 року, свідоцтва про право власності на житло від 17.12.2004 року, виданого Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації на підставі розпорядження № 2016/39 від 17.12.2004 року та реєстрації права власності на 1/3 квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, виникли права та обов'язки для осіб щодо яких прийняті відповідні рішення та вчинені певні дії, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_1
Оскільки, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 померли, права та обов'язки, що виникли внаслідок прийняття відповідних рішень та вчинення певних дій, що стосуються квартири АДРЕСА_1, стосуються лише позивача.
Таким чином, суд дійшов висновку, що розпорядження органу приватизації - Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації № 2016/39 від 17.12.2004 р. про передачу у спільну часткову власність ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1, видане на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, але в силу наведених обставин порушують права позивача тим, що право власності на 1/3 частки квартири яка не виділена в натурі було зареєстровано за позивачем, але відмовлено в реєстрації права власності на 2/3 частки квартири, які залишились, що також не відповідає положенням Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Суд при вирішенні цього спору враховує, що одним з основних принципів адміністративного судочинства є пропорційність, тобто дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване судове рішення. Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи.
Суд вважає, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню принцип пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, оскільки відсутня шкода чи загроза її завдання державі або якій-небудь конкретній особі, а застосовані відповідачем заходи не відповідають переслідуваній меті.
Принцип пропорційності зокрема передбачає, що:
- здійснення повноважень, як правило, не повинно спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, які заплановано досягти;
- якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані не обхідністю досягнення більш важливих цілей;
- несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії;
- для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш "шкідливі" засоби.
Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення, з приводу чого слід врахувати наступне.
Приймаючи до уваги зазначене, суд вважає, що матеріалами справи не підтверджується нанесення позивачем будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів у разі прийняття рішення на користь позивача.
У зв`язку з цим, для відновлення порушених прав і захисту інтересів позивача на думку суду необхідне скасування розпорядження органу приватизації - Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації № 2016/39 від 17.12.2004 р. про передачу у спільну часткову власність ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 для надання позивачу можливості реалізувати своє право на приватизацію квартири в цілому.
В той же час позовні вимоги щодо скасування реєстрації права власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 стосовно ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Частиною 1 статті 3 КАС України визначено, що основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору між сторонами, одної з яких є суб'єкт владних повноважень.
Судом встановлено та не оскаржувалося представником позивача у судовому засіданні, що право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 стосовно ОСОБА_1 зареєстровано Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Севастополі за зверненням самого позивача. При цьому з питання скасування реєстрації, що є правом позивача як власника майна, він до відповідача не звертався, відповідну відмову не отримав, тобто будь-який спір з цього питання між позивачем та відповідачем на час судового розгляду справи відсутній. Вказані обставини виключають можливість задоволення позову в цій частині.
Враховуючи зазначене, аналізуючи діюче законодавство України, оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Враховуючі немайновий характер спору суд вважає за можливе стягнути з Державного бюджету України на користь позивача витрати з судового збору у сумі 34,41 грн.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено у судовому засіданні 15.05.2013р. Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, повний текст постанови складено та постанова підписана 20.05.2013 р.
Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2.Скасувати розпорядження органу приватизації Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації № 2016/39 від 17.12.2004 р. про передачу у власність ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1.
3. В іншої частині позовних вимог відмовити.
4.Стягнути на користь ОСОБА_1 (99015, АДРЕСА_1) з місцевого бюджету міста Севастополя витрати з судового зьору у сумі 34,41 грн.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Севастополя протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.Ю. Александров