Головуючий суду 1 інстанції - Фастовець В.М.

Доповідач - Медведєва Л.П.

Справа № 1214/7588/2012

Провадження № 22ц/782/1093/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду в місті Луганську в складі:

Головуючого - Медведєвої Л.П.

Суддів - Заїки В.В., Лозко Ю.П.

при секретарі - Щурової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду в місті Луганську справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 в особі представника - ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс»на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 24 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс»про визнання недійсним договору про надання послуг та стягнення сплачених за договором грошових коштів, моральної шкоди і відшкодування збитків,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2012 року ОСОБА_2 в особі представника - ОСОБА_3 подано до суду вказаний позов.

У викладенні обставин, якими він обгрунтовував позовні вимоги, представник позивача зазначив, що 05 вересня 2012 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» було укладено договір за №000415 щодо надання послуг. Позивач мала бажання придбати легковий автомобіль у лізинг. Відповідно до розміщеної в мережі Інтернет інформації ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» надає фізичним особам послуги фінансового лізингу. На виконання укладеного договору позивач перерахувала на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 20 000 гривень в якості сплати 10% орієнтованої вартості автомобіля. Відповідно до укладеного договору, предметом останнього є надання клієнту програми послуг, спрямованих на придбання транспортного засобу. Після отримання позивачем від відповідача листа, відповідно до якого їй для отримання автомобіля було потрібно сплачувати ще щомісячні платежі, проведеним аналізом документів було встановлено, що відповідач фактично надає послуги не з фінансового лізингу, а надає послуги по адмініструванню фінансових активів для придбання товарів у групах. Зазначене не відповідає волевиявленню позивача та є обманом. Внаслідок нечесної підприємницької діяльності впровадженої відповідачем, позивач зазнала збитки та моральну шкоду. Представник позивача просив визнати недійсним договір №000415, укладений 05.09.2012 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 27 000 гривень , яка складається з суми грошових коштів, сплачених позивачем відповідачу в розмірі 20 000 гривень, моральної шкоди в сумі 5 000 гривень та витрат на правову допомогу у розмірі 2 000 гривень.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 24 січня 2013 року позов задоволено частково, внаслідок чого визнано недійсним договір №000415, укладений 05.09.2012 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс, стягнуто з останнього на користь позивача грошові кошти у розмірі 20 000 гривень, у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди і відшкодування збитків відмовлено, стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 344,10 гривень.

Звернувшись з апеляційною скаргою, позивач в особі представника - ОСОБА_3 посилається на порушення норм матеріального і процесуального права та ставить питання про скасування рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 5 000 гривень, витрат на правову допомогу у розмірі 2 000 гривень та ухвалити нове рішення, яким змінити рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 5 000 гривень, витрат на правову допомогу у розмірі 2 000 гривень.

В поданій апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» посилається на неправильне застосування норм матеріального права та ставить питання про скасування рішення і ухвалення нового, яким у задоволенні позову відмовити .

Позивач та представник відповідача в судове засідання не з'явилися, про час та місце останнього їх повідомлено належним чином і в установленому законом порядку.

Представник позивача - ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, доводи апеляційної скарги відповідача не визнав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача,дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг,колегія суддів встановила наступне.

За результатами розгляду справи судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

Так, судом встановлено, що 05 вересня 2012 року сторони уклали договір №000415 з двома додатками, які є невід'ємною частиною угоди.

Відповідно до ст.ст.1,2 договору, його предметом є надання позивачці програм послуг, спрямованих на придбання транспортного засобу на умовах програми діяльності АвтоФінанс. При цьому, відповідач зобов'язується сформувати корпорацію клієнтів, організовувати та проводити розподіл фінансових ресурсів,тощо,тобто відповідач зобов'язався надавати позивачу послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

На виконання умов договору позивач перерахувала на рахунок відповідача відповідно до квитанції №143Н60518 від 05.09.2012 року грошові кошти у розмірі 20 000 гривень.

Відповідачем не надано інформації щодо наявності у нього на момент укладення з позивачем договору ліцензії на надання вказаних фінансових послуг.

Відсутнє посилання на наявність такої ліцензії і у самому договорі.

З наданого позивачем розпорядження Нацкомдержфінпослуг №1217 вбачається, що відповідач був взятий на облік як юридична особа, що має право надавати фінансові послуги тільки 11 вересня 2012 року, тобто через шість днів після укладення договору, що свідчить про неможливість наявності у нього ліцензії на 05 вересня 2012 року.

Спір судом вирішено на підставі п.11-1 ст.4 Закону України « Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п.3 ст.9 Закону України « Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ст.227 ЦК України, абз.2 ч.1 ст.216 ЦК України, абз.2 ч.1 ст.230 ЦК України, ст.22 ЦК України, при ухваленні рішення суд керувався ст.ст.10,11,212-215 ЦПК України.

Задовольняючи позов в частині визнання договору недійсним та стягнення з відповідача на користь позивача сплачених за договором грошових коштів, суд першої інстанції виходив з того, що діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися фінансовими установами лише після отримання відповідної ліцензії, оспорюваний правочин вчинений відповідачем без відповідної ліцензії, що є підставою для визнання договору недійсним і повернення другій стороні всього одержаного на виконання правочину.

За наслідками розгляду апеляційної скарги, колегія суддів визнала, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п.11-1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються послуги, зокрема адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Згідно п. 4 ч.1 ст. 34 вказаного Закону діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Згідно ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс", як фінансова установа, відповідну ліцензію по наданню послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах відповідно до законодавства України на час вчинення оспорюваного правочину не мала, суд правомірно визнав укладений між сторонами договір №000415 від 05.09.2012 року недійсним та стягнув з відповідача суму коштів, одержаних на виконання правочину.

Довід апеляційної скарги позивача про те, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки позивачем не доведено завдання неправомірними діями відповідача моральної шкоди.

Довід апеляційної скарги позивача в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, колегія суддів також не може прийняти до уваги по наступним підставам.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.22 ЦК України, згідно якої позивач обґрунтовує вказані позовні вимоги, яка передбачає відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, збитками є: 1/ втрати ё яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права / реальні збитки/.

Загальне поняття "збитки" складається із двох складових. По-перше, це так звана "реальна шкода", під якою коментована стаття розуміє дві групи витрат:

1) витрати, які особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі. В даному випадку мова йдеться про ті фактичні витрати, які вже зроблені особою. Це може вартість знищеної речі, інші реальні втрати, які зазнала особа у зв'язку із знищенням речі (наприклад, вартість втраченого ремонту внаслідок знищення шарового крану стояку водопостачання в квартирі та затоплення квартири) тощо.

2) витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Тут мається до уваги перш за все вартість ремонту речі, причому як такого, який особа вже зробила та може підтвердити проведені витрати відповідними документами, так і такого, який особа ще має зробити. В останньому випадку його вартість має підтверджуватися відповідними розрахунками, кошторисами тощо. Також під дане визначення підпадають ті грошові штрафні санкції, які потерпілий сплатив або має сплатити у зв'язку із невиконання ним зобов'язання перед третьою особою, якщо таке невиконання є наслідком порушення його цивільного права.

Таким чином, витрати на правову допомогу позивача до звернення до суду з даним позовом не є збитками в розумінні вказаної норми Цивільного Кодексу.

Доводи апеляційної скарги відповідача з приводу того, що до закінчення терміну, відведеного Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» укладення договорів про надання послуг з придбання товарів у групах без наявності відповідної ліцензії не суперечить вимогам закону на законність рішення не впливають і те,що зазначений закон зобов'язує фінансові установи протягом року з дня набрання ним чинності привести свою діяльність у відповідності до вимог закону, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки саме відсутність відповідної ліцензії при вчиненні правочину юридичною особою є підставою для визнання недійсним договору за рішенням суду.

При викладених обставинах, апеляційні скарги мають бути відхилені, рішення суду залишено без змін.

Керуючись ст.ст.209,307,308 ЦПК України,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 в особі представника - ОСОБА_3 і Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» - відхилити.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 24 січня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді